Старий хтивий вовк. Знайомство.

— Що ти робиш? — не знаю, мабуть, я вже став старим, але займатися сексом у машині було для мене принизливою справою. — Ти що, підліток?

— Чому ні? Ви збуджений, я збуджений. Ми хочемо один одного, — знову глибокий поцілунок, що змушував мене тремтіти від захвату. Мені сорок, а тремтів, як сімнадцятирічне хлопчисько.

Знову Ерік нюхає мене. Для вовків це нормально, але досі я не спав із собі подібним. Для перевертнів нюхати одне одного — буденна справа.

— Ти дуже солодкий. Так і хочеться тебе вкусити, — його кремезні руки жорстко стискали сідниці. Здавалося, що зараз він порве мої джинси.

Його гарячий язик пройшовся по моїй шиї. Він хоче мене з’їсти? Мене це бентежить. Звичайні речі незвичні поряд із ним.

— Я тебе вб’ю, якщо ти мене вкусиш, — відчував, що він уже випустив ікла і готовий зробити мене своєю парою, але я не був готовий до таких стосунків.

— Я пам’ятаю, але я майже себе не контролюю, — відчув, як його ікла ковзають моєю шиєю, але він не кусає. Тільки від думки, що мене зараз зроблять своїм, ставало моторошно.

«Поводжу себе як школяр, — мені було соромно за те, що ми зараз так дуркуємо. — Пробач мені, Акіхіко, але я більше не можу бути сам. Моє тіло зголодніло, як і душа…»

За дванадцять годин до того….

— Досить, — зі мною сперечався Ян — у нього було достатньо мужності для цього, чого не скажеш про мого брата.

— Потрібно перегорнути сторінку, Генрі. Це ненормально — так побиватися. Ти думаєш, Акіхіко був би щасливий, якби побачив, як ти себе картаєш?

— Я все одно піду. Ви як захочете, — поклав слухавку. Не міг чути більше цього. Ян така скалка в дупі! Розумів, що потрібно перегорнути аркуш та йди далі, але не міг.

Уже багато років тому залишив роботу тату-майстра та педагога. Працював на фрілансі. Добра педагогічна репутація досі приносила мені невеликі гроші, але останнім часом учнів ставало все менше й менше. 

Саме в цей траурний день мій телефон почав розриватися від дзвінків. Нікого не хотів слухати, але невідомий номер просто не переставав набирати мені.

«Якого дідька?!»

Підняв слухавку та грубо промовив:

— Так, — не хотів у такий день бути ввічливим.

— Вітаю. Мене звуть Иє Фей Ли. Я особистий помічник містера Еріка Краузе. Він попросив винайняти вас для свого сина.

— Передзвоніть мені завтра.

— На жаль, не можу. Мій бос просив вирішити це питання якомога швидше.

Запанувала мертва тиша. Один бог знає, скільки сил мені коштувало не послати цього виродка в дупу.

— У мене сьогодні траур.

— Співчуваю. О котрій за вами заїхати?

Я просто кинув слухавку. Цей офісний планктон зовсім сором втратив.

Через деякий час почав збиратися на кладовище. Розмова з помічником не йшла з голови. Але я вирішив подумати про це завтра, тому, купивши квіти, пішки дістався могили свого коханого.

Я сюди приходив кожного дня, і цей день не став винятком. На мене дивився зовсім юний хлопець двадцяти років. На цьому фото він завжди усміхався.

— Пташко, пташко… — і сьогодні я витирав сльози рукавом піджака. Ми, звіролюди, могли кохати один раз і на все життя. Своє кохання я не зберіг.

Через декілька годин я вирішив піти. Кожного разу це було так нестерпно боляче. У голові спливли ранкові слова Яна: «Ти думаєш, Акіхіко був би щасливий, якби дізнався, що ти так себе картаєш?»

— Ти правда б радів, якби дізнався, що я знайшов собі когось? Тобі не було б боляче? — сильний вітер здійнявся і нібито дав мені підсрачника.

— Акіхіко? Акіхіко, це ти? — тільки сильний вітер був мені відповіддю — він виганяв мене з кладовища. 

У якийсь момент я ніби почув: 

— Відпусти мене. Ти робиш мені боляче, — серце зупинилось. Я точно чув Акіхіко. Це був він! 

«Так. Сходжу з розуму. Галюцинації. Допився», — став плескати по одежі, шукаючи свої цигарки. Тремтячими руками я витяг одну з пачки і закурив.

— Коли це пекло закінчиться? — хотілося перекинутися на вовка та почати вити на місяць, якого ще не було на небі. Від таких небезпечних бажань мене відволік рингтон. 

Телефон знову задзвонив. Побачив, що це мій брат. Вагався, чи брати слухавку. Мені було достатньо ранкової сварки з його чоловіком. Але Джулс досить довго дзвонив, отже, дійсно щось важливе.

Тільки-но підняв слухавку і почув майже завивання щастя:

— Генрі. У нас буде дитина! У нас буде дитина! Усе ж таки ми змогли зробити це! — кричав від щастя Джулс.

— Що? — Генрі не міг повірити в почуте, а в голосі не було ні краплі радості. Можливо, тільки здивування та втома.

— Ти скоро станеш дядьком, Генрі, — від шоку я присів на землю. Як? Усе ж таки вони домовилися з дівчатами і тепер у них будуть діти й повноцінні сім’ї? — Ти не радий? — у голосі брата я чув страх та відчай.

— Я дуже радий. Дуже. Не вірю, що стану дядьком. Сподіваюсь, їх буде щонайменше четверо, — мій брат засміявся, а я ще б трохи — і почав вити від болю та відчаю.

— Сьогодні ми збираємось у клубі. Дівчата запропонували. Ти з нами.

— Я… — не міг іти до клубу в такий день.

— Якщо ти не прийдеш, то я дуже засмучусь, брате, — такої сталі в голосі я ніколи не чув від Джулса: завжди ініціатором сварок був Ян. Його язикатість стала причиною багатьох чвар. Після останньої ми не спілкувались більше року. Тільки роковина знову відновила між нами діалог.

Не хотів іти, але ще більше не хотів втрачати свого єдиного родича. 

— Так. Я буду.

Звичайно, я прийшов останнім і планував піти першим. Айріс та Міккі обрали дуже гучний клуб. Бунтарський. Це в стилі Міккі, а Айріс усе одно. Дівчата були без помітних ознак вагітності, але вже трималися за  свої животики.

Дорогою купив два букети квітів, презентував їх новоспеченим мамам. Усі четверо світилися від щастя.

— Генрі, ми не хотіли турбувати тебе, але результати прийшли і Джулса було вже не зупинити, — промовила Міккі: у чорному костюмі, на голові — траурна стрічка. Вона була близькою подругою Акіхіко.

Життя Міккі після смерті Акіхіко було складним: вона приєдналась до організації й почала полювати на надлюдин. У якийсь момент їй наказали вбити Айріс, і вона майже виконала завдання. Але те, що Айріс без бою була готова померти, аби Міккі знову стала щасливою, зламало її. Колман багато плакала, потім її чекала інтенсивна терапія. 

Ми ніколи не питали, чи є кров надлюдин на її руках. Айріс була завжди поряд. Крок за кроком вони відновили свої стосунки. Зараз переді мною сиділа абсолютно щаслива пара. Я був від щирого серця радий за дівчат. Мало хто зміг би зберегти кохання в серці після багатьох випробувань, а вони змогли.

— Генрі… Генрі, — Міккі стривожено дивилась на мене. Як завжди, я поринув у свій світ і перестав слухати родичів.

— Так. Перепрошую, задумався. Це чудова новина! Я не хочу бачити менше чотирьох племінників, — ми дружно засміялися. Тут і зараз мені було так добре. Аби тільки Акіхіко був поряд.

Дуже швидко майбутні батьки стали обирати місце для пологів, імена дітям та сперечатися, чи будуть їхні котопси веганами.

Не витримавши кількості не цікавої для мене інформації, я відійшов до барної стійки.

— Віскі, будь ласка, — тільки зараз я зрозумів, чому мене припхали до цього клубу. За стійкою стояв дуже гарний молодий чоловік. Щось було в його зовнішності магічне — усе витягнуте та витончене. Довгі ноги, довгі руки, довге волосся. Навіть лице було витягнуте.

«Змій», — чомусь стало неприємно сидіти поряд із перевертнем. Дуже довго я не спілкувався з собі подібними.

— Добрий вечір, — хтось позаду точно захотів зі мною познайомитись. Це трішки смішило та бентежило. — Втекли від компанії стурбованих молодих батьків?

Запах, голос та хода видавали звіролюдину. Він сів навпроти, і мене взяло жаром.

«Чорний вовк».

Чорні вовки — угрупування, де не цуралися викрадати людей і використовувати їх у ролі інкубаторів. А він — їхній лідер. Таких звуть альфами. Тільки в цьому клані залишилося звання альфи. 

Поряд з ним було незручно. Він буквально розчавлював своїх опонентів запахом. Цілком імовірно, що він підсилював власний аромат.

— Так. Діла сімейні здаються мені нудними, — бачив, як тремтять мої руки. Вони зразу ж видавали в мені брехло.

«Я б теж хотів розмовляти про сімейні дрібниці з Акіхіко».

— Я зроблю вигляд, що повірив вам. Ерік Краузе — власник цього клубу, — він простягнув мені руку. — Будь ласка, без жартів про ручки, бо я можу вийти з себе та зламати кінцівку, — але він так мило усміхався. Цей чоловік не був схожий на жахіття з проклятого клану.

На мить ім’я здалося дуже знайомим. Я десь його вже чув, але згадати, де саме, не міг.

— Генрі Гарсія. До вас я не знав, що існує така фірма. Канцелярія — не моя фішка.

— Ха-ха-ха, сам себе зганьбив, — у нього був глибокий хрипкий голос, схожий на вий вовка.

«А чого це я так реагую? О ні! Джулс, сучий син! — вони мене вирішили засватати. І кому? Покидьку з клану вовків! — Я надеру тобі зад, Джуліусе Гарсія, і стоятимеш усю ніч у кутку!»

Встати й просто піти було б якось по-дитячому, тому краще звести розмову нанівець. Я без великого бажання навзаєм потиснув руку.

Звичайно, не потрібно недооцінювати старого вовка. Він дуже швидко знайшов тему для розмови.

— Плями від чорнил? Письменник, художник, тату-майстер?

— Останнє.

— Ви можете перебити тату?

— Дивлячись яке.

— На всю спину.

Зам’явся. Складна, але добре оплачувана робота. Зараз із грошима проблеми. Цей Ерік такий успішний, що не хотілось бути повним невдахою перед ним. Тому збрехав:

— Зараз моя студія на ремонті, можу це зробити у вас чи в себе вдома, — тільки зараз прийшло розуміння, як це прозвучало з моїх уст.

— Не проблема. Можете мені показати ваші роботи?

— Так, звичайно, — я швидко став копирсатися в галереї, щоб знайти більш-менш нові. Останній раз бив тату рік тому.

«Запустив своє життя. Жах. Акіхіко це точно не сподобалося б», — однак вовк спокійно вивчав роботи.

— Я хочу спробувати. Багато людей, коли бачили моє тату, відмовлялися від перекриття. Сподіваюсь, ви не будете одним із них.

— Мені потрібно подивитися на саме тату, але не зараз, бо я сьогодні відпочиваю, — запанувала тиша. Я, та і мій співрозмовник теж, не мав тем для розмови.

— Чи можу я пригостити вас чимось за рахунок закладу? — хотів відмовити та піти, але на очі навернувся Джулс, який лише поглядом наказав мені сидіти на місці.

На телефон прийшло повідомлення: «Якщо підеш, я тобі відгризу дупу. Ян». Я тихо вилаявся. Відчував, що саме Ян хотів мене звести з кимось, щоб Джулс був його і тілом, і думками.

— Так. На ваш смак, — Ерік насупив лоба, ніби здогадувався про те, що коїться щось нечисте, але вирішив промовчати.

— Добре, — через декілька хвилин принесли шоти з горілкою. Чоловік засміявся з мого пришелепуватого вигляду. — Ви ж самі сказали, що на мій смак.

— Тут десять шотів.

— Ну…

«Хтивий вовк щось замислив. Потрібно бути обачним».

— Тоді хай несуть ще десять шотів. Зіграємо.

Здивуванню хазяїна клубу не було меж.

— І у що ми будемо грати?

— «Я ніколи не…»

— Спробуймо.

Швидко нам принесли ще десять шотів. Підняв першу чарку і вимовив:

— У мене ніколи не було сексу втрьох, — знову хитра посмішка. Ерік одразу ж зрозумів, що я намагаюся напоїти його замість себе.

— Гаразд, — він швидко випив та заїв лимоном.

Тепер був хід власника клубу.

— Я ніколи нікого не кохав.

Тепер була моя черга пити.

Але після першої чарки я одразу запитав:

— Як це?

— Не склалося. Мене завжди розчаровували до того, як я сильно прив’язувався до створіння. Ви ж знаєте, що у вовків один раз і на все життя, тому ми дуже обачно обираємо собі партнера.

— Зрозуміло, — я замислився: чого в мене не було, що могло б бути в цього багатія?

— Я ніколи не був главою клану, — знову Ерік випив міцний напій.

— Я ніколи не був тату-майстром, — дуже швидко ми зрозуміли, що переможця в цій битві не буде.

— А ви запальний, як для пса, — після п’ятнадцятого шоту мовив мій співрозмовник.

— Ви  маєте щось проти псів?

— Окрім того, що ви стали прислужувати котам? Нічого. Це не моя справа.

— Правильно. Не твоя, —  у мені прокинулась тваринна агресія. Я захотів заїхати йому по щелепі. І спробував зробити це, але гравітація була не на моєму боці. Я швидко впав на цього вовка.

— Тихіше-тихіше. Ти зараз дуже гарячкуєш.

— Що ти знаєш про наше життя, вовче? Ви кинули нас напризволяще. Знали ж, що ми не можемо жити без людей. Якби не коти, нас би винищили!

— Так. Знаю-знаю. Даруй, чого не скажеш на п’яну голову.

— Мені потрібно йти. Де Джу…

— Він пішов.

— Коли?

—  Десь години три тому…

— Я й не помітив.

— Ви так хотіли мене обіграти, що навіть не звернули увагу на брата. Тільки відмахнулися.

Втомлено потер лоба. Так, нова неприємна розмова зі своїм братом — зроблено. Встав зі стільця й почав шукати мобільний, щоб викликати таксі. Потрібно було їхати додому.

— Що ви робите?

— Шукаю мобільний.

— Для чого?

— Викличу таксі.

Тільки через декілька хвилин зрозумів, що мій телефон у руках цієї здичавілої собаки.

— Поверни мій мобільний.

— Будь ласка? — та цей ще і знущався, але навіть у такому стані я розумів, що гарчати на вовка — собі дорожче.

— Так. Будь ласка.

— Ні.

— Що? Що за чорт? Ти знущаєшся з мене?

— Я сам вас довезу додому.

— Ти пив! Не мели дурниць.

— Та не я, а мій помічник. Пішли, — я навіть згоди своєї не дав. У нетверезому стані я подумав, що обов’язково завтра все йому висловлю, усе, що накипіло на душі.

На підземному паркуванні нас чекала броньована машина. Ось хто реально піклувався про своє життя. Я навіть погодився з тим, що краще людей сприймати як ворогів — тоді ти завжди готовий до ножа у спину.

Їхали довго. Тепло машини та запах дорогих парфумів. У замкнутому просторі мій новий знайомий став пахнути ще краще. Буквально все було просякнуто запахом Еріка.

«Потрібно доїхати додому і ніколи-ніколи не брати слухавку, коли телефонує цей чоловік. Такі знайомства корисні, але дуже небезпечні».

— Генрі? З вами все гаразд? Ви дуже сильно почервоніли. У вас є алергія на алкоголь? — Ерік доторкнувся до моїх щік. Тепло іншої людини. Я сумував. Дуже скучив за теплими обіймами.

— Еріку, я можу попросити вас мене… — прикусив язика в останній момент. Що я таке собі надумав!

Велика і тепла рука нового знайомого накрила мою.

— Я знаю. Мені хлопці розповіли. Я вам співчуваю. Для нас дуже складно знайти того єдиного чи єдину. Втрата рівнозначна смерті.

Ерік, схоже, зніяковів.

— Я не знав, що в нас побачення, до того моменту, поки не побачив, що всі прийшли парами. Тоді я зрозумів, що мене сватають. Дуже дивна ситуація. Мій секретар дивакуватий. Вважає, що в парі мені буде краще, — тільки зараз він послабив вузол краватки. Зараз цей вовк виглядав як звичайна людина, дуже втомлена людина.

Він заплющив очі і, здається, трошки задрімав. Кремезний чоловік, який керує мафією. Я розумів, що для мене це дуже погана історія.

«Я більше його ніколи не зустріну, тому…»

Я обережно поклав голову на грудну клітку сплячого вовка. Серце його билось дуже швидко, як у справжніх вовків.

Його руки обійняли мене за талію, притягуючи до себе. Саме тоді я помітив, що одне сіре око спостерігає за мною. Він прикидався весь цей час сплячим!

«Негідник!» — мені дуже закортіло дати йому ляпаса за брехню. Не любив брехунів. Але я й сам останнім часом тільки те й робив, що брехав. Яну, брату, дівчатам, учням та замовникам. 

— Я все ще сплю, нічого не бачу і не відчуваю. Думаю, ви можете мене обійняти, — мені було погано від того, що мене жалів такий, як він. Мафіозі, що він міг знати про… кохання.

Обійняв його за шию. Не знаю чому, але мене заспокоював його запах. Досі не розумів, чому в цього вовка він був такий неймовірний.

— Ви мене до смерті занюхаєте, — він тихо засміявся, а я від несподіванки підстрибнув і вдарився головою об дах машини.

— Боляче, — заскиглив я.

— З вами все нормально?

Я подумав, як ми зараз кумедно виглядали. Я буквально заліз на незнайомця і ледь не занюхав того до смерті. І зараз от сорокарічний чолов’яга тримається за голову і чекає на ранок велику ґулю.

Ерік почав кашляти, але кашель перетворився на тихий сміх, що ставав голоснішим. Його сміх заразив і мене. Через декілька хвилин ми сміялись і витирали сльози, настільки чомусь нам було смішно.

— Це неймовірно. Якби я не знав, що ви не намагаєтеся мене звабити, то подумав, що все це робиться навмисно, щоб ввести мене в оману.

— Чому ви вирішили, що це не мій підступний план?

— До мого клубу не заходять пересічні громадяни. Не спілкуєшся з родиною, з братом усе складно, живеш з фрілансу, — чомусь ці слова дуже образили мене. Я знав, що засрав своє життя, але коли це говорила інша людина, то мені чомусь ставало образливо. Хто він такий, щоб судити мене?

Я захотів злізти з нього, але Ерік втримав мене. Тоді я відчув ступінь зацікавленості мною.

Тепер була його черга нюхати мене. Що ж, це принаймні чесно.

 Я перевів погляд на Еріка — хай йому грець! —  і побачив сірі вуха.

«От старий вовк. Таки випустив їх. Так. А чому вони сірі?»

Однак думати про такі дрібниці мені не дали. Цей клубний знавець майже ліг на мене, а його рука була між моїх ніг.

— Ви так гарно пахнете. Ви хоч розумієте, як важко мені було стримувати себе і не взяти вас на стійці клубу?

— Ви б взяли мене на стійці клубу?

— А хто мені може заборонити?

Тихе гарчання. Важке дихання. Його тіло здригалося від збудження.

«Він себе не контролює! Що сьогодні за календарем? Не може бути! Повний місяць! Вовки казяться в цей день».

Я схопив Еріка за обличчя й захотів встановити зоровий контакт, але злякався ще більше. Золоті очі. Справи кепські.

«Якщо він мене вкусить, то я буду офіційно його парою. Він готовий до того, щоб створити сім’ю».

— Що ти робиш? — не знаю, мабуть, я вже став старим, але займатися сексом у машині було для мене принизливою справою. — Ти що, підліток?

— Чому ні? Ви збуджений. Я збуджений. Ми хочемо один одного тут і зараз, — знову глибокий поцілунок, що змушував мене тремтіти від захвату. Мені сорок, а тремтів, як сімнадцятирічне хлопчисько.

Знову Ерік нюхає мене.

— Гей, вовче. Може, досить звертатися до мене на «ви». Це дуже кумедно звучить у нашій ситуації, — він хотів мене трахнути в машині і при цьому звертався як до підлеглого. 

— Ти дуже солодкий. Так і хочеться тебе вкусити, — його кремезні руки жорстко стискали сідниці. Здавалося, що зараз він порве мої джинси.

Його гарячий язик проходиться по моїй шиї. Він куштує мене на смак. Мене це бентежить. Звичайні речі незвичні поряд із ним.

— Я тебе вб’ю, якщо ти мене вкусиш, — відчував, що він уже випустив ікла і готовий зробити мене своєю парою, але я не був готовий до таких стосунків.

— Я знаю, я себе контролюю, — відчув, як його ікла ковзають моєю шкірою, але він не кусає. Тільки від думки, що хтось може зробити мене своїм, коліна починали тремтіти.

«Поводжу себе як школяр», — мені було соромно за те, що ми зараз так дуркуємо. Я не повинен доходити до такої близькості з людиною, яку знаю декілька годин.

Я вирішив перевірити Еріка на міць та повагу до особистих кордонів. Відразу зрозумів, що в нас є любов до домінації. Тому мені було важливо, щоб він контролював процес навіть у такому стані. Домінація — абсолютна довіра. Я повинен бути впевненим, що після стоп-слова гра закінчиться. 

— Досить. Зупинись, — це був наказ. Я вже готувався до того, щоб дати відсіч, але Ерік зупинився. Він невдоволено гаркнув. Йому фізично складно. Мені було його шкода. — Подивись на мене, — Ерік роздратовано захитав головою. Скоріш за все, якби наші погляди зустрілися, цього вовка вже нічого не зупинило б.

Провів по лакованому волоссю кінчиками пальців.

— Ну ж бо. Подивись, — злі й повні люті очі. Він ненавидів мене за те, що йому необхідно було стримувати себе.

«Потрібно йти. Негайно», — але я більше не хотів засинати один. Я більше не міг. Сьогодні я хотів тепла й обіймів.

«Пробач мені, Акіхіко. Я не достойний тебе», — подумав я перед тим, як схопити Еріка за краватку й потягнути на себе.

— Я не зупинюсь більше, навіть якщо ти будеш плакати та благати, — на ці слова я лише міцно обійняв не знайому мені людину і прошепотів йому на вухо:

— Зроби так, щоб мене сьогодні не мучили жахи, — я притиснувся до нього всім тілом, щоб відчув ступінь мого… занепокоєння. 

— Це серйозний виклик, — я чув, що він усміхнувся. — Але чим складніше, тим цікавіше, — його пальці впилися в мої сідниці.

— Але для цього потрібно зайти до мене в будинок.

— Що?

Ерік повторив іще раз:

— Зайти до мене. Я тобі покажу свою кімнату. Згоден?

Я не міг зрозуміти, як це так: ми їхали до мене, а приїхали до нього в будинок, але вирішив не казати «ні». Тільки міцніше обійняв його.

— Ти… нестерпний, — у цей момент мене притиснули до м’якого сидіння.

М’які губи та рішучі рухи. Цього мені не вистачало.

Він сів зверху й таки стягнув ту кляту краватку. Тепер вона була моя. Міцно оповила зап’ястя.

Пальці спритно звільняли мене від оков одягу. Ґудзик за ґудзиком, поки вони не скінчилися. Холодні руки пройшлися моїм торсом, щоб оцінити статуру. Єдине, що я не закинув за ці десять років, — так це заняття спортом. Спершу я проводив у спортзалі більше чотирьох годин на добу, а потім ще йшов на боротьбу та до басейну. Мені хотілося вибити цей біль.

«Не вдалось. Досі болить. Може, цей вовк залиже мої рани? Який я все ж таки нікчема». Більше думати мені не дали. Мене перевернули на живіт і буквально поставили раком. Він дотягнувся до мого вуха та прошепотів:

— Не напружуйся. Я не буду входити. Мені потрібні твої ноги, — зовсім скоро я зрозумів, що хотів зробити Ерік. Він максимально звів мої ноги, щоб його член з великими труднощами втискався між ними.

Це був цікавий досвід. Я був знизу, не бувши знизу. Знову холодні руки, що тепер дарували мені неймовірне задоволення.

Я не міг повірити, що через декілька хвилин усе закінчилось. Моє тіло тремтіло від збудження. Але цього було замало.

— Я ще не закінчив, Генрі. Наступного разу ти будеш покараний за те, що не запитав дозволу, — владний голос, він карав мене без батога.

Мене сильно ляснули по дупі, що все тіло напружилось і ноги також. Після цього він ще пару хвилин терся об мене й різко зупинився. Штани були зіпсовані остаточно. У такому стані я не міг поїхати додому, мені потрібні були душ і пару шотів.

Після завершення Ерік знову поцілував мене в шию. Я вже знав, що все закінчиться дуже погано, але продовжував грати з вогнем.