Розуміння

Від лиця Жені

— На цій ноті, ми завершуємо подкаст терапію, до зустрічі! — каже Женя, та прощається зі Спартаком.

Нічого дивного, вони як завжди все зібрали й поїхали до апартаментів, але Янович щось передчував… Не було страшно або тривожно, йому здавалось що щось станеться.

— Слухай, Спартак, мені здається що щось станеться, чи щось таке. — спокійно сказав, їдучи з тим в машині на задньому сидінні.

— І що, наприклад може статися? — трішки з осудом подивився Спартак на Яновича. Але.. то був, осуд який був водночас лагідний й суровий… Який казав “я з тобою не погоджуюсь, але казати не буду, бо ти знаєш)”

Женя довго думав… він чув стукіт свого серця, але не розумів чому, йому не було зле просто після того погляду, Женю як током вдарило, мурахи по всьому тілі, виступає піт, він бере себе в руки й каже. — Не знаю, може нам прийдеться кішку рятувати, — думка яка прийшла за довге міркування, тупа й смішна. Спартак почав сміятися. — чого ти смієшся? А якщо й справді так й буде!? — всі в машині почали сміятися. А Женя був трішки обурений, але дивлячись на посмішку Спартака, Женя відчував тепло, він не міг намилуватися ним, він був таким… Гарним.. і від цього він посміхався, як якийсь 9-ти класник.

Через 30 з чимось хвилин вони були на місці. Спартак сидів за столом і щось записував, а Женька пішов у вбиральню, щоб прийняти душ. Вода була холодна, бо Янович чогось почувався себе сонним, його голову спочатку нічого не турбувало але…

Від лиця Спартака

Спартак сидів й писав, написавши все що було йому потрібно, він встав та переодягнувся, мила футболка с пончиком, а чому ні? Сівши на ліжко, він побачив Женю який вийшов з душу. Начебто нічого такого, але Спартак побачив в ньому щось інше, ніби він змінився. — Все окей? — спитав Спартак.

— Так, в холодній воді прикольно митця, хехе. — схоже холодна вода допомагає Жені.

Спартак не міг зрозуміти шо коїться, так начебто нічого дивного, просто Спартак бачить що Янович став як дитина: шуткує багато, поведінка прив’язлива, й т.д. Спартак вирішив прослідкувати за Женею та поставити всі точки над і.

— Добре, а що їсти будем? Я готувати не буду, як хочеш. — Спартак відразу дав знати, що допомагати він не буде, тільки допоможе ж доставкою. Але Женя гарно готував, та любив когось пригощати смаколиками.

— Та знаю, я зараз з чого найду, те й приготую, якщо не будеш їсти – ображусь! — Ігриво почав маніпулювати Спартаком Женя, знаючи як той відповість.

— Маніпуляція потерпіла провалу, спробуйте в інший раз, наприклад “ніколи” – бо не вийде). — шуткуючи відповів Спартак. — Твоя їжа смачна, ти знаєш що я буду її їсти. — Спартачку подобалось як готовить Янович, ті самі вареники з м’ясом, чи з бульбою, або салати якісь, супи.

— Окей, так шо чекай.

Від лиця Жені

Женя пішов готувати, але все ж його турбувала одна думка “Що зі мною? Чого я так переживаю?Чому всі думки про “психолога Спартака”?”…

Женя готував в стандартному темпі(не поспішаючи), там шкварчало, там булько, були дуже чудові запахи. Все йшло як по маслу, Спартак навіть ближче сів до кухні, щоб швидше до неї дійти…

Й тут Женя різко дергнувся… він відчував на свій талії руки Спартака, які ніжно обіймали його, Спартак притулився повністю до Жені, вони обидва відчували тепло… Янович все поставив на легкий вогонь, щоб не пригоріло, й обійняв Спартака…

Вони довго обіймались, поки їжа не почала сильніше шкварчати. Женя все швидко почав виправляти, бігає туди-сюди, поки не відчуває поцілунок в щоку… Вже обернувшись, щоб також поцілувати, Спартак вже сидів на дивані, чекаючи їжу…

Так от шо станеться…