Станд благословляє цей чудовий світ 3 розділ

– Деєєєєєд

І що робити? Як мені потрапити туди? Точно. Хотів я колись хотів у ФБР. Ну що ж. Я відійшов від дверей наскільки метрів.

– FBI open up.

Я розбігся і влетів у двері.

– Аааааа.

Сука боляче падати спиною об підлогу. Двері ж наче дерев’яні, а не ламаються?

Я глянув на двері. Там тріснули дошки дверей. Я підвівся і глянув у щілину. Там було видно якусь поверхню. Я постукав. Пролунав глухий стукіт по залізу.

Навіщо старому залізні двері? Як вона її відкриває? Неважливо. Питання після того, як поверну стрілу.

 

Я почав стукати у вікно біля дверей.

– Ееєеей дід.

Я почав стукати сильніше.

– Відкривай сука. Я повторювати не буду

Я почав стукати сильніше і сильніше. Через 5 секунд скло розбилося і я впав через віконну раму… Болі не відчував, значить, не поранився. Озирнувшись навколо себе, мені в очі потрапив відблиск металу.

– Що це?

Біля стріли валялося непритомне тіло. Тіло дідуся Стоп.

Що тут сталося? Чому старий валяється? Чому біля нього стріла? І що мені робити? На останнє запитання швидко знайшлася відповідь.

Покласти його на щось. Решту я зрозумію коли прокинеться дід. Поклавши стрілу в кишеню, я взяв тіло на руки і почав шукати куди можна його покласти. Я оглянув кімнату, в якій знаходився. Все було темно і тільки вечірнє світло з вікон ледве освітлювало кімнату. Кімната схожа була кухню. Це стало зрозуміло хоч і мало освітлюваному столу і шафкам. Було видно сходи на другий поверх. Пролунав тріск із заднього боку сходів. Я обернувся на звук.

Що це?

Я тихенько з тілом на руках почав підходити до джерела звуку. Чим ближче я наближався до звуку, тим більше я трясся від страху. Що там може бути? Я підійшов до джерела звуку. Там були двері.

Ддідідвері? Що за нею? М-м може відкрити? А як там монстр? Хоча якщо там монстр то навряд чи мене врятує хисткі двері.

Я переклав тіло на плече, притримуючи рукою. Я заплющив очі і взявся за ручку. Я різким рухом відчинив двері. Мене поки що ніхто не з’їв. Я розплющив очі. Переді мною була освітлена кімната. Я ослаб. Досить велика, порівняно з цією. Усередині неї був камін, диван, два крісла, кавовий столик, шафи, стоси дров, тумбочки, килим. Усередині шафок через скляні дверцята було видно тарілки з різними візерунками. Вони стояли вздовж стін, як і тумбочки. Я глянув на камін. Він горів. Усередині каміна був таганок (таганок-конструкція, на якій вісить Козанок). Біля нього була стопка дров у підставці. Перед каміном лежав килим. На килимі стояв стіл і крісла з диваном. З боків дивана стояли крісла. Крісла, як і килим, були червоного кольору. На килимі, крім червоного, були візерунки різних кольорів. Стіни були червоного кольору.

Звідки в пенсіонера? Він мільйонер? Запитаю коли прокинеться.

Я доніс його до дивана і поклав. Сівши в крісло праворуч, я почав міркувати.

Ехххх. І що мені робити? Ні телефону, ні інтернету. Чи книжки читати? А тут якою мовою взагалі? Стоп. А справді якою мовою тут спілкуватися? Англійська чи японська? Всі інші відлітають автоматично. Потрібно точно подивитися книги. Може, вони на 2 поверсі? На темну не піду, тим більше я не їв і не мився.

Я глянув на себе. Одягнений я був у брудний спортивний костюм однієї відомої фірми, кросівки тієї ж фірми, чорну футболку без принта з коротким рукавом.

Може зняти хоча б кельму?(кельма – спортивка) Футболка наче коротка хоч і спітніла.

Давай.

Я зняв кельму і кинув на крісло зліва від дивана. Стало трохи холодніше. Підкину дров. Я підійшов до дров. Взявши 2 поліна я кинув їх у камін. А де кочерга? Чим мені дрова поправляти? Продовжити свої роздуми завадив мені голос.

– Аеаеае

Прокинувся? Я різко повернувся до дивана, де лежав дід. Він підвівся і оглядав кімнату. Його очі були напівзаплющені. Через деякий час його погляд зупинився на мені. Його очі широко розкрилися

– Ти як тут виявився? Я не пам’ятаю, щоб тебе впускав…

– Я через вікно заліз. Просто ти не відчиняв. Я просто заліз. А ви там валялися біля сходів із стрілою недалеко.

– А де стріла? – сказав він, оглядаючи мене.

– Ось вона сказав я дістаючи стрілу з кишені штанів.

– Добре, – сказав дідусь і втупився кудись. Його очі розширились. Стало ясно що він чогось злякався. Я подивився куди був спрямований його погляд. Там нічого не було.

– Ти це бачиш?

– Що саме?

– Монстра

– Монстра?А ти стрілою випадково не коловся?

– Що з тобою? У мене вдома монстр а тебе цікавить вколовся я цією побришку чи ні?

– Нема тут монстра. Немає. То ти колося стрілою чи ні?

– Ну, випадково і що з цього? Як це прибере монстра? Він щось каже. Ага. Ага. Добре.

– Що таке?

– Він сказав, що він не мостр

. – Що? А як виглядає?

– Хоч це й складно описати, але я спробую. Голова та клешні червоного богомолу. Тіло людини але червоного кольору, як і ноги. Статевих органів немає. Накачений. Приблизно такий.

Значить, він розбудив стенд. Навіщо я йому віддав стрілу ….. Міг би взяти з собою, а так ще розбиратися з ним. Треба ще пояснити, що він не повинен кожному розповідати про стенд.

– А попроси, щоб він проявив себе.

Ще б попросив сказати: «Тут хто-небудь є?».

– Ага. Він сказав, що не треба мене використовувати як рацію і він тебе чує. Ага ага. Сказав дивитись на кочергу.

– А де вона?

– Кочерга ліворуч від каміна.

Я підійшов до лівого крісла і почав дивитися на кочергу. Кочерга почала червоніти і з часом побіліла. Виглядала як метал, який вливають у форму. Через деякий час він почав розтикатися і набувати якоїсь форми

. – Що це? Яаааак?

– Запитав я

– Ти в мене питаєш. Стій він щось каже. Угу. Ага. Ну він сказав, що це його здатність. Але все ж таки хто він?

– Є ідея. Він зазвичай стоїть?

– Ну так.

– Значить, назвемо це Stand тому, що стоїть.

– У сенсі Stand стоїть це з якої мови? – Це переклад із мови моєї країни. Я просто вчив одразу дві мови. Ваш і рідний.

– Звучить цікаво. Еххх як зараз пам’ятаю, як навчався у свого батька. А чого ти вчився?

– Магії та ковальства. – То ти коваль?

– Ну так… А ти думав, як я собі такі хороми на старість років відбудував.

– А як магія ставиться до ковальства?

– Ну, чари на магію. Наприклад, обволікає вогнем зброї або більшої швидкості стріли. – Цікаво. Я подивився туди, де була кочерга. Поки ми балакали метал остаточно набув своєї форми. Це був якийсь незрозумілий предмет

– Що це?

Дід підбіг до цього предмета.

– Це. Кинжал із зачаруванням на….. Гостроту? Ну, не дуже та він гострий. Його треба спочатку заточити, потім зробити ручку зручніше, але такий результат хороший для ножа з КОЧЕРГИ. Можеш принести мені точилку. Вона ліворуч від сходів

– Діду… Може, спочатку поїмо? Я тут прийшов голодний і втомлений, а ти мене в темряві незрозумілі речі відправляєш шукати?

– Точно точно – він почав копошитися в кишенях – тримай – він простяг мені якийсь незрозумілий предмет.

– Що це? – сказав я, беручи в руки незрозумілий предмет. – Це ліхтар. Якщо сказати «світла» то він почне світити – ліхтар яскраво засвітив – Я не тільки коваль а й інженер.

– І що мені робити з ним? Куди слідувати за продуктами? На чому готувати?

– Продукти на другому поверсі у такій спеціальній коробці. Хоч не придумав назви, але вона просто зберігає продукти в холоді за допомогою зачарувань.

– Добре, а де готувати? – Готувати можна і на каміні. – У якій кімнаті сховище?

– Друге праворуч від сходів.

– Які продукти взяти?

– М’ясо та картопля. Візьми ще олію та з кухні сковороду.

– Добре я йду.

– Давай. Я підійшов до дверей.

– А може, спочатку сковороду взяти?

– Ну, твоя справа.

– Тоді принесу.

Я відчинив двері і вийшов із кімнати. Місяць м’яко освітлював кімнату. Я почав обшукувати шафки.

Ліхтарик потроху згасав. Каструлі, склянки, крупа, цукор, виделки, ложки. Де твою матір сковорідки?

Тут же в око мені потрапив відблиск. Я озирнувся і зрозумів, звідки він виходив від сковорідки, що весела на гачку. Біля неї весела качалка та дощечка.

Якщо так подумати, то можна зварити кашу. Ідея гарна.

Я присів узяв кострулю і насипав туди рис. Піднявся після чого підійшов до гачка зі сковорідкою і поклав на каструлю після чого поніс до кімнати і поніс до кімнати

Цікаво, а де дід бере воду? З колодязя? Хоча він навряд чи зможе підняти цебро з колодязя. Адже треба питати рис навряд чи без води можна зварити

Я підійшов до дверей і ногою відчинив двері. Дід стояв з кинджалом, що переливався синім

– Діду, а де воду взяти?

– Он там біля вікна ієрогліф. Лягаєш на нього палець і починає йти вода

– Сковороду можна поставити на стіл? А то не зручно

– Та так став, – сказав дід так само розглядаючи кинджал. Я підійшов до столика, поклав сковороду і придивився до кинджала. Його ніби наточили

– Діду, а що з кинджалом? Ти його наточив?

– Нііі. Це ось зачарування зробило. Цікаво як цей богомол таке зробив..

– До речі, як тебе звуть, а то дід та дід. Мене Павло

– Мене Грегорі. Приємно познайомитися

– І мені. Я поклав сковороду на стіл. Повернувшись на 180 градусів, я попрямував до дверей з каструлею. Я відчинив двері і вийшов із кімнати

А скільки зараз час? Хоча якась різниця

Підійшовши до вікна, я знайшов ієрогліф і поклав палець. Вода потекла цівкою від ієрогліфа. Я підстроїв під струмінь каструлю і почав чекати. За вікном був вид на заднє подвір’я та місяць. На задньому дворі росли овочі та фруктові дерева. Ще був паркан. Більше нічого цікавого. Звук заповнення змінився. Я подивився і каструля шана наповнилася. Я прибрав пальця з печатки і повернувся назад до кімнати

– Грегорі можеш повісити каструлю, я поки за іншими продуктами піду?

– Давай. Я підійшов до Грегорі і поставив каструлю

– Не забудь увімкнути ліхтар

– Добре. Вийшовши з кімнати, я не зачиняючи двері попрямував на другий поверх до сходів

– Світи

Ліхтар почав висвітлювати мій шлях. Дійшовши до літниці і піднявшись на другий поверх я відчинив 2 двері праворуч. Там була коробочка 2 на 0,5 метра та вікно. Підійшовши до Сховища, я відкрив його і почав обшук. Огірки, помідори, капуста у коробці, і ось м’ясо. Я взяв м’ясо, помідори з огірками та олію. Я зачинив дверцята холодильника і вийшов із кімнати. Чомусь у коридорі не було вікон. Лише двері. Було ще кілька тумбочок та дзеркал. Я почав спускатися сходами.

Цікаво, а який шанс того що я отримаю станд, а не здохну? Можна поставити експеремементи. Спустившись вниз я дійшовши до дверей відчинив її. Генрі стояв перед каструлею і помішав кинджалом.

– Діду, а ми спочатку рис зваримо?

– Так. Які овочі взяв?

– Огірки та помідори.

– Візьми дошку та ніж.

– Добре.

Я вийшов із кімнати назад і поклав на тумбочку продукти. Знову шукати предмети. Я взяв дощечку з гачка і поклав на шафку. Взяв тарілку і поклав на тумбочку. Я переклав продукти на дошку. Гаразд. Досточка є. Залишився ніж. Я сів і почав шаритися по шафках. Виделки, ложки, крупи. Ніжа немає. Хоча нахуя він мене послав за ножем якщо є кинджал. Я взяв дві ложки та поклав на дошку. Я взяв тарілку та дошку з продуктами на ній. Я підвівся і взяв дошку. Я підійшов до дверей і відчинив їх. Ліхтарик перестав світити – Грегорі я ніж не знайшов, але пропоную використовувати кинджал.

– Ну, в принципі, можна. Я підійшов до столика і поставив дошку.

– Тримай ножик – дід простягнув кинджал – Дякую – сказав я і взяв його. Присівши я почав робити салат.

– А м’ясо нарізати на прожарку?

– Ріж, – сказав Грегорі, поки дивився на рис, що варився. Дорізаючи салат я поклав його в тарклку і залив його маслом потім я приступив до м’яса.

– Рис там як?

– Готовий. Тепер давай сковороду із м’ясом передай. Я вже дорізав м’ясо. Полив сковороду маслом і поклавши туди шматочки м’яса, простягнув сковороду.

– Тримай.

– Ага

– Генрі взяв сковороду і поклав прямо на дрова – Кинжал поверни – він простягнув каструлю – Хоршо – сказав я і передав кинджал

– А навіщо тобі він? – я взяв каструлю і поклав на стіл.

– Просто хочу продовжити оглядати, – сказав він і почав розглядати ніж. Чого можна розглядати? Адже він уже його розглядав. Сенс… Чим би дитя не тішилося. Тепер серйозно. Що взагалі таке його станд? Скільки у нього здібностей? Подумаю після їди.

– Коли там посмажиться м’ясо?

– Скоро.

– А чому так швидко смажиться і вариться все? – Це завдяки спеціальному металу. Я встав з дивана і вирішив подивитися, що в тумбочках. Підійшовши до першої і відкривши тумбочку, там виявився короткий меч. Тут просто зброя. Я повернувся назад до дивану та сів. З дивана було видно, як покрилося скоринкою м’ясо.

– Довго?

– Та вже – Він передав мені сковороду – Ось. Я ухвалив геніальне рішення. Я поклав м’ясо в рис та перемішав.

– Грегорі сідай. Грегорі підійшов до дивана і зі звуком “Ооооох” присів на диван. Я взяв ложку і почав їсти. Грегорі не відставав від мене і через 15 хвилин ми доїли, і я встав з-за столу.

– Я піду сяду спати.

– Сядеш? – Ну так. На крісло.

– Та навіщо. Лягай на диван я піду в кімнату. Грегорі встав і пішов до дверей