За сталкером приходить смерть

Пролунав гучний звук, який потривожив тишу ночі. Ксав’є підскочив й кинувся надвір, звідки долинала сирена. З інших кімнат вийшли Венздей і Тайлер. Дівчина була одягнена в чорну піжаму із скелетами, гайд, як і Торп у футболку з штанами. Не зговорюючись вони побігли у бік звуку.

Було доволі холодно, та підлітки не зважали на це. Під деревом, ніби у великому коконі, лежала закутана у щось біле жінка. Вона щось бурмотіла й рвучко смикалась, намагаючись звільнитись. Галпін зупинився на півдорозі до дерева, а ось Ксав’є й Аддамс підійшли ближче, із здивуванням розглядаючи непрохану гостю.

Пролунав вибух, вони впали на землю. Жінка звільнилась із кокона. Тайлер відчув як незрима команда із ошийника змусила його кинутися на гостю, захищаючи ненависних йому людей. Він на ходу перекинувся на монстра, але під час трансформації незнайомка виставила руку й пробурмотіла щось, схоже на закляття. Звідти вирвалось сліпуче світло, яке змусило його завмерти.

Торп швидко отямився й прикриваючи дівчину, звернувся до магії всередині себе, зосередившись на символах на своєму тілі й на землі, які він заздалегідь намалював і наповнив силою. Очі жінки розширилися від здивування, коли вона побачила як із землі виросли кремезні ліани й міцно обплутали її. Венсдей схопила трубку, яку їй подав Річ й дунула в незнайомку, яка відразу ж і знепритомніла.

Галпін відмер і повернувся в людську форму, щоправда без одягу, за яким він рвучко побіг у дім. Дівчина ніяк не відреагувала на це, їй було цікавіше, хто ця жінка. Ксав’є змусив ліани відпустити жінку й вони разом оглянули її. Вона явно була магом, в сумочці були колбочки із зіллям, сушені трави, пензлики й чорнила, від яких тягнуло магією. А ще запаролений телефон.

Коли повернувся Тайлер, хлопці віднесли її до підвалу, де зафіксували й одягнули наручники із символами, які повинні були не дозволити жінці скористатися магією. А ще Торп намалював кілька символів на підлозі, щоб не дозволити їй втекти.

Жінка повільно прокидалась. Побачивши в якій вона ситуації опинилась, спробувала спочатку скористатися магією, та коли не вийшло, звільнитися силовими методами. Весь цей час на неї незворушно дивились Ксав’є і Венздей, Галпін був позаду, йому не надто подобалось це місце.

– Відпустіть мене. – вимагала незнайомка.

– Хто ви така і що робите в моєму домі? – розпочав допит Торп.

– Краще тобі цього не знати, хлопче. – хижо посміхнулась вона. – Ти, здається, син Вінсента, Ксав’є чи не так? Не знала, що ти маг та ще й навчений. У нього в роду, здається, не було подібного таланту.

– Ви не розумієте вашого положення. – втрутилась Аддамс. – Думаю, про мою родину й її таланти ви знаєте, тож раджу розповісти усю правду до того моменту, коли я скористаюся ними.

– Я маг, а ми вміємо терпіти біль. – заявила жінка, та в її очах промайнуло щось схоже на страх.

– На вашому тілі мало символів і вони не такі болючі при нанесенні, як ви намагаєтесь нас переконати… – раптом юнакові щось спало на думку й він підійшов позаду неї, рвучко схилив її голову й прибравши волосся, поглянув на татуювання в неї на шиї. – Чорт!.. Я мав би здогадатись…

– Що там? – запитала дівчина.

– Символ Ковену. – виплюнув Ксав’є із відразою.

Ковен – це зібрання талановитих ізгоїв, в основному магів й відьом. Колись вони протистояли нормакам, мисливцям за відьмами, рятували й навчали. Раніше вони не лише займалися благородною справою, а й були елітою. Навіть на даний момент вони еліта суспільства, тільки тепер перетворились на снобів, які збирають таланти й змушують працювати собі на благо. А ще займаються по суті їхнім «розведенням».

Багато благородних родів ізгоїв були сформовані завдяки їм. Зокрема й рід Аверс. По суті, саме Ковен підбирав їм пари й контролював народження дітей. Багато з них були нащадками знаменитих магів й відьом. Вони мріяли про народження нових геніїв й героїв, які б не просто очолили їхнє суспільство, а й вивели б ізгоїв на новий рівень.

Найбільші сподівання покладався на рід Аверс. За їхніми розрахунками син Генрі Аверса і його дружини мав би стати одним із найсильніших магів в історії. Але не вийшло. Чи трапилася помилка, чи щось інше, однак Генрі-молодший мав силу менше ніж середню. Як би він не намагався, та не зміг виправдати сподівань, тож з горя наклав на себе руки.

Частково саме це й змусило старшого Аверса засумніватися в правильності дій Ковену, до якого він належав. Чоловік практично розірвав з ними всі зв’язки й не піддавався на прохання Ковену знову одружитись на вибраних партіях. Його внук підозрював, що це було причиною того, що дід не лише не розповідав про його існування, а й обірвав рід.

– І що ж Ковену потрібно тут? І від кого? – задумалась Венздей. – Явно не від тебе, тому що вони не знали про твої здібності. Вона, явно навіть не підозрювала про магічні пастки й сигналізацію.

– Де твій телефон? – нахмурився Торп.

– Зверху, на столі. Навіщо він тобі?

– Я принесу його. А ти, поки що слідкуй за нею.

– Не командуй мною!.. – розлютилась Аддамс. – Я сама знаю, що мені робити?.. Повторюю, навіщо тобі мій телефон?

– Я думаю, що вона може бути твоїм сталкером.

Ксав’є наказав Тайлеру захищати дівчину, чим викликав її невдоволення. З Венздей завжди було й буде непросто, він це знав. Вона ніколи не визнає свою слабкість і з обережністю приймала чужу допомогу, особливо, коли не просила її. Та й просити не в стилі Аддамс, скоріше вимагати. І чому серед усіх людей його привабила саме вона? Така вперта, холодна й відсторонена. Така прекрасна й недосяжна.

Цікаво, який дизайнер оформляв будинок. Адже ця кімната була так схожа на стиль Венздей, нехай і не повністю. Незважаючи на те, що дівчина жила тут недовго, все приміщення було буквально просякнуто нею. Йому хотілося лягти в її ліжко й вдихнути аромат із чорної постільної білизни. Юнак відчував себе збоченцем.

Щоб позбутися ідіотських думок, він вирушив до столу й забрав телефон, який там лежав. Не час мріяти й займатися дурницями. Він спустився назад по дорозі набираючи номер, із діалогу з сталкером. Коли хлопець прийшов у підвал телефон незнайомки все видавав звуки вхідного дзвінку. На екрані виднівся номер Венздей. Отже, його здогадки були правильні. Жінка стала ще більше розлючена, що її так легко викрили.

– Так це були ви? – по виразу обличчя дівчини не було зрозуміло, що ж вона думає, як і по голосу. – Я думала, що це хтось із підлітків з Невермору, судячи по тим фотографіям.

– Один із учнів зробив кілька знімків на моє прохання. – зізналась та.

– І чому ж я так вас цікавлю? Чи це завдання Ковену? Навіщо я вам?

– Я більше нічого не скажу. – зціпила вона зуби. – Ви більше нічого не дізнаєтесь.

– Якщо ви вже сказали дещо, то на вас не стоїть «печать мовчання». – відмітив Торп.

– Отже, ваша місія не така серйозна як ви намагаєтесь показати. – Думаю, ви дрібна сошка, яка вирішила пограти у щось серйозне. Подібні дилетантські витівки не у стилі шпигунів Ковену, на скільки я чула. Дядя Фестер розповідав дещо про Ковен, вони деколи пересікались. Він тоді пекельно повеселився.

– Ти уже вдруге згадуєш цього «дядька Фестера». Хто це такий? – запитав юнак.

– Старший брат мого батька. Він мій наставник у багатьох речах, а ще вправний злочинець. – в її голосі промайнула легка ніжність й гордість; Ксав’є навіть приревнував.

– І він був у бібліотеці Беладони коли ми там зустрілися. – це було не запитання, а ствердження.

– Саме так. Ми шукали щоденник Натанієля Фолкнера, де була інформація про гайда.

– Зрозуміло.

Далі Венздей краєм ока поглянула на Галпіна, який ніяк не брав участі у їхньому допиті, але було очевидно, що він згадує як провів не надто приємні хвилини у підвалі. Річ був на сторожі, пильнуючи за полоненою. Дівчина була впевнена, що всі вони згадали події, які слідували пізніше за сценою в бібліотеці. Як Тайлер виманив її на побачення, як Лорел викрала щоденник й ледь не вбила Річ, як його потім ледве врятували і як Аддамс звинуватила Торпа в цьому.

А ще дівчина згадала про те, що говорив дядько Фестер у бібліотеці про неї та Ксав’є. Що між ними буквально летіли іскри. Напруга між ними й досі відчувалася, тільки вона була… Венздей навіть не знала як її описати… Їй не хотілося вірити в якісь почуття, особливо на тлі останніх подій. Ні, вона не піддасться знову слабкості.

– Так, ваша взяла!.. – не витримала жінка. – Ковен зацікавився тобою, оскільки ти нащадок могутньої відьми Гуді Аддамс по обом лініям, як по жіночій, так і по чоловічій. Існувала велика ймовірність, що ти не просто успадкуєш здібності своєї матері, а й станеш Вороном, видіння якого дуже потужні, хоч і стосуються негативу. Не знаю, які в керівництва плани на тебе.

– І про що ж вам вдалося довідатись?

– Все підтвердилось.

– І чому ж ви не зупинились? – Аддамс все ще не могла зрозуміти її логіку.

– Твій дар був дещо непевний. Ти майже в самому кінці довідалась, хто ж за всім цим стояв. Доволі посередньо як на «великого ясновидця». – вона зневажливо пирхнула.

– Говорить «великий шпигун». – дівчина окинула її льодяним поглядом. – Скажіть, ви причетні до подій із гайдом?

– Звісно, що ні. Навіщо це мені?

– А навіщо повідомлення із погрозами?

– Щоб ти розпочала нове розслідування, більше використовувала свій дар, вивчаючи його і моя доповідь мала кращі результати.

– І це все? – Венздей скривила губи. – Я розчарована. Думала, що мій перший сталкер буде винахідливіший і матиме не таку ідіотську причину.

– Життя одне розчарування. – погодився з нею Торп. – Я теж думав, що члени Ковену більш винахідливі.

– Думаю, моя доповідь справить більше враження, коли моє керівництво довідається, що у Генрі Аверса є онук і він маг. Думаю, їх це більше зацікавить, ніж провидиця, яких у них і так повно.

– Магів у них теж повно. – відмітив той.

– Але не кровних родичів роду Аверс і сильних магів, які володіють багатьма символами. – її очі хижо заблищали. – Ти будеш цінним придбанням.

– Не думаю. Я не маю наміру ставати слухняною собачкою вашому Ковену. Дідусь мені багато чого розповідав про вас і мало що хорошого.

– Не хвилюйся, у нас є багато способів, щоб переконати тебе.

– Мого дідуся вмовити ви так і не змогли. Адже він більше не одружився на вибраній вами партії.

Жінка закусила губу, розуміючи його правоту. В принципі, їх більше нічого не цікавило. Тепер необхідно було вирішити, що ж робити з нею далі. Ще один головний біль. Венздей подала знак Ксав’є вийти. Він нахмурився, та пішов слідом. Вочевидь, вона хотіла обговорити їхні подальші дії. Правда, як вчинити в цій ситуації хлопець не знав. Тільки-но жінка опиниться на волі, то відразу ж піде до Ковену й розповість усе, що почула.

Існували магічні маніпуляції, щоб стерти пам’ять, однак як це зробити, тим більше з його нинішнім контролем сил практично нереально. Попросити когось із сирен? Але як це зробити без пояснень? Тим більше, що подібні маніпуляції може помітити Ковен і відновити спогади. Ні це не вихід. Цікаво, а що може запропонувати Венсдей? Знаючи її, нічого хорошого. Напевне, вбити, що йому б не хотілося робити. Тим більше, що Ковен буде шукати свого шпигуна й нападе на їхній слід.

Вони вийшли, а тим часом Галпін стояв і дивився на полонену. З одного боку їй та Ковену, щоб це не було, не вигідна смерть Аддамс і Торпа. А з іншого, можна й поторгуватися. На скільки він зрозумів, дівчина їм не так потрібна та й можна помилуватися стражданнями Ксав’є, коли будуть убивати його кохану. Ще краще ніж його смерть. А згодом можна буде розібратися з ним і цією відьмою.

З цією думкою він підійшов до жінки, яка все ще намагалася звільнитись. Добре, що цей ідіот Торп не додумався забороняти йому не лише наближатися до неї, а тим більше звільнити. Навіть ця самовдоволена вискочка Венздей. І Річ забрали з собою, щоб порадитись.

– Чого тобі, собачка? – зціпила вона зуби.

– Я бачу, ви не бажаєте звільнитись. – хмикнув він, хоч і розлютився від її слів. Нічого, вона ще пошкодує. – Я можу допомогти, благо, ці ідіоти не додумались, що я можу скористатися ситуацією.

– Думаєш, я послухаю монстра?

– Як забажаєте. Але ворог мого ворога мій друг, як говорять. Я, як і ви, бажаю звільнитись. І помститись, не буду цього приховувати. Мені потрібна лише Венздей Аддамс. А з Ксав’є Торпом ви можете робити все, що забажаєте.

– Ти занадто самовпевнений.

– Вони не випустять нас звідси живими. Тільки не Аддамс з її характером. А Торп зробить усе, що вона забажає, він закоханий у неї.

– Я це помітила… Гаразд, думаю, ти правий… Але ти повинен тримати язик за зубами. – вочевидь, жінка щось задумала, та він обов’язково випередь її, щойно все закінчиться.

Він допоміг їй розв’язати руки. Натомість вона зняла з нього нашийника. Пролунав писк. Тайлер миттю обернувся й вибіг з підвалу. Перед ним вийшов Ксав’є, який збирався атакувати його, але був зупинений закляттям. Галпін не мав на нього часу, він кинувся до Венсдей, яка все ще була на кухні. Дівчина схопила кухонний ніж, та це була зубочистка проти нього.

Єдина її перевага була у швидкості й маневреності. Гайд був завеликий навіть для просторої кухні. Вона тікала й ухилялась, вичікуючи шансу нанести удар. Річ, цей клятий обрубок кудись зник. А розтрощених меблів ставало все більше. Тайлер лютував. За стіною були чути звуки іншого бою. Аддамс сподівалась, що Торпу пощастило більше, ніж їй.

Через деякий час вона побачила Річ, який тягнув за собою кинджал, який вона взяла з собою з дому. Кинджал просякнутий фамільною отрутою. Те, що потрібно. Дівчина зробила обманний маневр й побігла в бік, де був Річ. Вона ледве встигла взяти кинджал, як той її схопив.

Венздей встигнула вийняти кинджал із піхов й нанести йому удар. Гайд ще більше вишкірився, однак через кілька хвилин його коліна зігнулися, а він упав, випустивши дівчину з лап. Вона швидко відійшла від нього. Тайлер захрипів, поволі перетворившись на людину.

Жалю від зробленого Аддамс не відчувала. Якщо раніше вона й відчувала щось до Галпіна, то там була спочатку ненависть, а тепер байдужість. Він отримав те, що заслуговував. Його вбито як скаженого пса. Яким він і був, щоб хто не казав. Венсдей не сумнівалась, що всередині він теж був монстром, особливо, після його слів у відділку, а ще після всіх вчинків.

Зненацька пролунав жіночий крик. Дівчина кинулася в бік звуку. Коли ж увійшла, то побачила Ксав’є з тіла якого виривалося сліпуче сяйво чистої магії. Аддамс аж примружилась й закрилася рукою, від неприємного їй різкого світла. Промінь з рук юнака був спрямований на те, що залишилось від жінки. Ще мить і це зникло. На тому місці був тільки попіл.

Ксав’є затрусився, було видно, що він не може зупинитися. Він буквально закричав із відчаю. Венсдей спочатку навіть розгубилася, не знаючи як далі себе поводити. Але побачивши розгублений погляд Торпа ноги самі її понесли до нього. Як не дивно, магія їй не зашкодила. Вона підійшла до нього і обійняла, а потім підняла голову й ставши навшпиньки поцілувала.

Хлопець застогнав і поглибив поцілунок. Магія огорнула їх обох. Тільки тепер вона не була такою сліпучою швидше сірою, ніби до його світла приєдналася її темрява. Відчуття були інакшими, ніж при першому поцілунку дівчини. Всередині все горіло й бушувала буря. Внизу живота аж закрутило. Руки Ксав’є блукали по її тілу.

Вони й не помітили як над ними магія прийняла образ двох воронів чорного й білого, які розпростерли над ними крила. В той момент у всіх провидців світу трапилося видіння чорного й білого воронів. Чи будуть зміни в цьому світі і які вони будуть через ці події?

Не розмикаючи поцілунок Аддамс провалилася у видіння. Вона стояла посеред кімнати, а напроти неї Торп кружляв із дитиною на руках. Вони обоє сміялися. Дівчинці на вигляд було три-чотири роки, вона була вдягнена у темну сукню. Чорне волосся розвівалося, а зелені очі, точнісінько такої ж барви, як і у Ксав’є блищали. Дивлячись на них Венздей відчувала дивне тепло, як при погляді на членів своєї родини, хоч вона й намагалася це приховати за маскою байдужості. Губи самі просилися у подобу посмішки, вона ледве стримувалась.