Сталкер на мінімалках
від Поліна ЛісковськаРозділ 2. Сталкер на мінімалках.
Чан ішов коридорами гуртожитка і повернув до вбиральні. Темна постать, що так невправно слідкувала за ним аж від їдальні, також зайшла у вбиральню. Вмить Чан розвернувся та притулив руками його недо-сталкера до стіни. Це був хлопець у каптурі і виглядав він трохи розгублено.
-Синміне? Що ти тут робиш?
-Я приїхав на другий тур.- промовиши ці слова Синмін взявся за руки Чана та помінявся місцями. Тепер Чан стояв притиснутий до стіни, а Мін зверхньо споглядав його очима.
-Чані, як ти тут поживав без мене?
-Міне відпусти мене.
-Відпущю, якщо ти не втечеш як той раз.- Чану пригадався цей момент. Минулого місяця на першому турі табору Синмін приїхав на автобусі з усіма іншими дітьми. Він був тихий та мовчазний з нього знущялися інші. Чан вступався за нього та карав негідників. Прикладав лід до синців та обробляв рани. Мін прив’язався до Чана. У його очах Бан був янголом. Невдовзі хлопець зрозумів, що має почуття до вожатаго і вирішив зізнатися йому. Ввечері за три дні до відїзду Мін постукав до кімнати Чана. Бан відкрив двері.
– О привіт Міне. Щось трапилося?
-Так… ем тобто ні..
– Заходь. Я якраз думав пити чай з пирогом. Розкажеш тоді.
-Ну гаразд.- Чан запросив Міна до своєї кімнати. Вона була напрочуд затишною. Чайник і справді вже стояв на плиті, а пиріг ласо лежав на столі. Хлопці сіли за стіл та пили чай з смаколиком розмовляючи на приємні теми.
-О точно. Ти ж зайшов щось сказати?
-Ем так. справа в тім, що . . . .
-Я думаю це щось справді важливе тому пішли прогуляємося. На свіжому повітрі легше дихати.- він всатав зза столу та попрямував до виходу. Та в мить рука Міна зупинила його. Синмін поглянув прямо ввічі Чану, який трішки був ошелешений від цього. Бо спокійний, милий, тихий, веселий Мін зараз дивився на нього таким серйозним поглядом.
-Ні Чане. Я так ніколи не наважуся…
-Мм
-Ти мені подобаєшся.
-Що?- тихо сказав Чан.
-Я думав, що мені просто приємно поруч з тобою. Та це більше. Я не можу стримувати своїх почуттів тож так. Ти мені дуже подобаєшся.- сказати, що Чан був здивований цьому зізнанню це нічого не сказати. Його долоні помітно спітніли, на обличчі було видно страх, серце гупало немов різане і все, що він міг відповісти це.
-Я..я.я..я маю йти.- Бан вибіг з кімнати не сказавши більше ні слова залишивши безподадного юнака на самоті.
Повернемося до сьогоднішніх подій.
-Ти покинув мене там самого. А тоді уникав мене до поки я не поїхав з табору. Як ти міг так вчинити зі мною.- по щоках Синміна потекли сльози він притулився до плеча Чана та відчайдушно але легко бив його по грудях мов мала вередлива дитина.
-Ти був такий добрий зі мною. Навіщо?
-Міне.
-Не міг просто відмовити мені. Принаймні ти завдавби менше болю.- вже тихіше промовив він.
-Я приїхав сюди аби поглянути тобі в очі. Але навіть цього не можу зробити. Що я за нікчема.- зовсім тихо доказав він і спуштошено схиливши голову попхався до виходу, та Чан вчепився в його руку.
-Міне
-Відпусти. Я завтра поїду з відси і ти більше мене не побачиш.- в його словах зачаїлося стільки відчаю, що здавалося сенс життя зник.
-Міне
-Та досить в…- він не доказав бо Чан смикну його за руку та притяг у поцілунок. Жадібний але ніжний поцілунок. Синмін не міг повірити своїм очам. Він досі ошелешено дивився на Чана, як той його похапливо цілує. Він не міг повіри, що це відбувається з ним. Чан притис Міна до себе звяшись за його талію. А руки Міна вже давно тинялися десь в волоссі Бана. Поцілунок закінчився коли в обох вже не вистатачало повітря.
-Якщо ти зробив це з жалості до мене то не треба було.
-Ти мені подобаєшся. Неймовірно подобаєшся. Міне вибач мені. Я боявся зізнатися тобі в почуття. А коли ти це зробив першим я не вигадав кращого рішення ніж втекти. Вибач. Виба..- Мін обійняв його щосили, Бан також обійняв його. Вони так провели певний час а потім до відбою гуляди на тереторії та дивилися на зорі час від часу цілуючи та обіймаючи один одного.
0 Коментарів