Срібний лист

Як на мене, робота в «Локвуд і Ко» — найкраще, що зі мною ставалося. Хоча… Якщо я почую ще хоч один телефонний дзвінок за найближчий тиждень, моїм нервовим клітинам точно кінець. Передріздвяні дні я завжди вважала найгіршими: вулиці просто кишать людьми, як мурашник мурахами, вони скуповують просто все, що бачать, і не важливо, шкарпетки це чи камізелька для іграшкового ведмедика. Та що найголовніше, дух свята відчувають і наші потойбічні друзі, тому нових замовлень у агенцій більше, ніж вони можуть фізично виконати. Нам довелося відмовити вже п’ятьом. Наразі Джордж просиджує штанці в архіві, а Локвуд на завданні. Я ж у свою чергу, повернувшись додому, маю пару годин, аби перепочити та… підготувати подарунки. Минуле Різдво ми так само провели на завданнях та на цей раз так не буде.

Дзвінок. Та чорт! Знову клієнт. Боюся без лайки зараз не обійдеться.

— Ало! Вас вітає агенція психологічних розслідувань «Локвуд і Ко». — почала я явно розгніваним тоном. — Вибачте, та ми не можемо прийняти нових замовлень, щасливого вам Різдва!!

— Люсі, зачекай, це я, Локвуд, — озвався захеканий голос з трубки. — Як добре, що ти зараз вдома. Нікуди не йди, я скоро буду і я маю реально гарні новини.

Все. На цьому розмова перервалася. Як і мій гнів. І мої плани.

За двадцять хвилин я встигла розібрати свої робочі речі, перевдягтися та організувати нам чаю та печива.

Як раз після цього двері в коридорі відчинилися і у дім ввалилися захекані, засніжені та розчервонілі Локвуд та Джордж.

— Привіт, ми вдома. — гукнув Локвуд якимсь на диво піднесеним та загадковим голосом.

Вже за десять хвилин ми сиділи за столом, гріючи руки об кружки з чаєм. Всі шестеро очей були направлені на Локвуда (звичайно, четверо моїх з Джорджем без урахування його окулярів та двоє потойбічних).

— Господи, та не тягни вже кота за хвоста, розказуй, що там, — занив Джордж, поїдаючи печиво від нетерплячки.

Локвуд, як удаваний артист, дістав з-під стола срібного конверта з застібкою-метеликом. Він відкрив його, дістав звідти листа і зачитав:

“Вельмишановний Ентоні Локвуд, запрошуємо вас та всю вашу команду на великий різдвяний бал. Святкування відбудеться у суботу, 25-го грудня на Стренді, у головному офісі агенції Фіттес. Стиль одягу: вечірній, святковий. Початок о 20:00”

— Вау, то це не доведеться тинятися Лондоном у пошуках потойбічний страхопудиськ у Святвечір. — саркастично зауважила я. — Така пропозиція мене влаштовує. Локвуде, дай глянути листа.

Я взяла собі конверт, що на дотик був як м’яка сторона мати-й-мачухи і самого листа, букви у якому були виведені сріблястим, напевне, дуже дорогим, чорнилом.

— Ах, це ж така нагода гарно показати себе на людях. Хоч ми й так маємо великий успіх останнім часом, — Локвуд уже поринув у хмари, роздумуючи про цей захід. — ще кращий статус ніколи не завадить.

— Ха, хочеш повихвалятися новою італійською рапірою чи своїм пальто зі шкіряними лацканами, здається, теж італійським? — пирхнув Джордж. — Знаєш же, як я таке ненавиджу. І чим тобі вдома погано.

Тим часом я помітила пару деталей у листі.

— Локвуде, — гукнула я. — Гей, Локвуде! Ти хоч дочитав листа до кінця?

— Ні, а що там? — зі своєю сяйливою посмішкою мовив Локвуд. — За найкращий костюм отримують приз? Тоді моє пальто точно виграє.

— Ні. — сухо відрубала я. — По-перше, урочистий захід проходитиме за підтримки європейської цукерні, тому буде представлене багато сортів шоколаду та якоїсь нової лакриці.

— Шоколад?! — Джордж одразу оживився.

— Так, та найголовніше — онде написано — мінімальна кількість людей з однієї агенції — 5 осіб.

Вмить вираз мого обличчя зі саркастичної піднесеності перетворився на обурливе та зле.

— Де?! — Локвуд швидко взяв листа та став бігати очима по рядках. — Ах, як завжди, найважливіше пишуть маленьким шрифтом у кінці.

— Щось мені підказує, що нас там бачити не хочуть. — підсумував Джордж.

Череп, який за весь цей час змінив цілу гаму емоцій, тепер просто заливався беззвучним сміхом.

— Мабуть те, що у нас офіційно мається троє працівників на повній ставці. — завершила його думку я.

— Нічого не три, — заперечив Локвуд. — Голлі теж офіційно в нас працевлаштована.

— Гаразд, але зараз її тут немає. Може, ти ще Черепа за працівника порахуєш?

Звичайно, немає. За два дні Різдво і всі, хто могли поїхали додому, святкувати із своєю сім’єю. Ми ж були сім’єю один для одного, тому, їхати нікуди не стали.

— Ідея, звичайно гарна, але він, — він вказав поглядом на Череп. — Наш секрет. — Хоч ситуація і не складалася на нашу користь, Локвуд не втрачав свого піднесеного настрою. — Зачекайте, я маю зробити пару телефонних дзвінків.

З цими словами Локвуд прожогом вилетів із кімнати та залишив нас одних зі своїми думками.

— Будеш? — запитав Джордж вказуючи на останнє печиво. — Ні? То я доїм, чого добру пропадати.

За декілька хвилин Локвуд знову зайшов до кімнати все не знімаючи з обличчя свою чарівливу посмішку.

— Що ж. Маю аж дві…чи, зачекайте, три новини! По-перше, Голлі погодилася піти на бал. По-друге, святкування буде набагато веселіше, бо… ми беремо нове замовлення.

— Що??? — дуже емоційно випалила я. — Яке завдання, Локвуде, це ж Різдво!

— Клієнт повідомив про невідкладність ситуації і заплатить дуже пристойну суму, якщо впораємося до різдвяного ранку.

— Забагато інформації, Локвуде. Це  вже… післязавтра. Що це за завдання?

— З даної мені інформації я б назвав це “Привид на різдвяному столі”. Звучить, чи не так? — Локвуд посміхнувся просто найяснішою посмішкою з-поміж усіх можливих.

— Гаразд, нехай буде так. А що на рахунок п’ятого працівника? — запитав Джордж, який весь цей час сьорбав чай та слухав нашу перепалку.

— Ах, точно. Це буде трохи неочікувано та складно, але… Люсі, що ти там казала про лакрицю?

— Буде представлений новий сорт лакриці, — почала зачитувати я, а тоді схаменулася. — Ні, стій, Локвуде, це ж не те про що я зараз подумала…?

Відповіді мені не судилося почути, бо у коридорі пролунав новий телефонний дзвінок і Локвуд просто вилетів із кімнати. Ситуація очевидна і водночас абсурдна. Веселеньке Різдво нас чекає…

кінець першого розділу. Далі буде…

*примітка автора*: всім привіт. хоч Різдво уже було, я нарешті дійшла до цієї історії. Я боюся, що вона вийде довшою, ніч я планувала, та…подивимось. поки що я планую три розділи. це і справді має бути цікавенька історія 😉