Спільний дім

Анотація: це був їхній перший спільний Святвечір і вони збиралися провести його окремо.

Даний фанфік являється перекладом, автор оригіналу – Misdemeanor1331, посилання на оригінальний твір: http://archiveofourown.org/works/567929.

Нотатки автора

Дякую тим, хто рекомендував мене для участі в цьому фестивалі (вау!) і Strawberrykait, який (-а) люб’язно погодився(-лася) перевірити це. 🙂

Моєю темою були шарфи.

Це був їхній перший спільний Святвечір і вони збиралися провести його окремо.
Драко не хотів проводити свято на самоті, але Герміона не залишила йому вибору.
«Створімо нові традиції», -казала вона, вмовляючи його кілька годин тому. Її карі очі світилися переконанням, рот вперто зімкнений, а тепла рука впевнено лежала в його.
Він любив це в ній – любив багато чого – але життя з нею було набагато простішим, коли їхні інтереси збігалися. Він не любив їхніх розбіжностей: протистояти їй, коли вона була впертою і сповненою надій майже до наївності, було уроком терпіння, який Драко все ще засвоював.
Бо він теж міг бути впертим і його версія, віри в правоту, була такою ж сильною, як і її. Його батьки пережили цілий рік нового: нового світогляду, нових законів, нової відкритості їхнього приватного життя. Проведення Святвечора з маґлами, навіть такими добрими та вихованими, як батьки Герміони, загрожувало і без того крихкому самовладанню його матері, а батька, ймовірно, привело б до просторікувань про “старі добрі часи”, підкріплених віскі.
«Ніхто цього не хоче», – казав він.
Це швидко перетворило їхню врівноважену дискусію на бурхливу сварку. Герміона розлючено вибігла, озброєна лише шарфом і чарівною паличкою, щоб захиститися від лютого холоду, покинувши різдвяну вечерю, яку вони готували разом на Святвечір для утіхи в…

Ну, він не був впевнений, де саме. Може в її батьків, може Поттерів, може в лігві Візлів. Їй були раді будь-де і будь-коли, без запрошення і жодних запитань.
Драко зробив ковток віскі. Воно було гірким на смак, без звичного тепла чи ілюзорного спокою. Алкоголь був вадою, яку Драко успадкував від батька, реакцією на недосягнуті цілі та способом заглушити розчарування, спричинене іншими.
Рефлекс.
Він кинув рідину у вогонь, майже не відчуваючи жару, коли вогонь яскраво спалахнув, поглинаючи напій. Поставив склянку на стіл поруч і підніс руку до чола.
Рішення про спільне проживання не було для Драко легким. Вони з Герміоною безперервно зустрічалися протягом двох років (загалом близько чотирьох), перш ніж він навіть замислився над такою можливістю. У них обох на той час були власні квартири. Особистий простір. Вони обоє потребували його після клаустрофобного восьмого року в Гоґвортсі.
Першим, чим вони обмінялися, були зубні щітки. Згодом з’явилася спідня білизна. Потім були запасні шкарпетки, кілька сорочок, пара гарних штанів або спідниця-олівець для роботи, повсякденний халат; годинник, який, на її думку, мав кращий вигляд на його стіні, ніж у неї; ваза, якою вона милувалася щоразу, коли приїжджала до нього в гості. Все відбувалося поступово і непомітно. Було б підозріло – якби ці предмети не були такими безневинно буденними. Лише коли її друзі почали заходити до його квартири, Драко зрозумів, що відбувається. Що сталося.

Він також зрозумів, що спільне життя – справжнє спільне проживання – буде випробуванням, не схожим на жодне інше. Це тривало довго. Вони мали дізнатися про межі одне одного; про тригери та зцілююче; коли можна тиснути, а коли треба відступити; коли треба відстоювати, а коли – поступатися.

Драко сумував за нею. Її не було лише кілька годин, але тиша, створена її відсутністю, гнітила його.

Він був готовий поступитися.

Хоча вони сварилися, хоча він все ще вчився, хоча вона могла бути несамовитою, хоча кожен з них по черзі був негнучким і пристосовувався, Драко любив своє життя з нею. Йому подобалися суперечки, виклики, зіткнення, їхні агресивні компроміси. Він любив її роздратування і його розчарування, і переможне відчуття подолання ще однієї перешкоди (не першої, навряд чи останньої).

Він кохав її та хотів розплутати цей черговий вузол у їхньому спільному житті. Якщо це означало подолати сніг і роздратовані погляди її друзів та родини, то нехай так і буде.

Драко сховав чарівну паличку в кобуру, накинув шарф і відчинив двері.

Герміона стояла перед ним з простягнутою рукою, наче щойно взялася за дверну ручку.

«Привіт», – сказала вона. Її щоки були рожевими, у волоссі лежав сніг, застряглий у кучерях так само як і в його серці.
«Привіт», – відповів він.
«Я хотіла…»
«Я збирався…»
Драко прочистив горло і жестом попросив її продовжувати. Вона вдихнула і витримавши його погляд.
«Я не повинна була йти так, як пішла. Це було нечесно по відношенню до тебе. Це було неправильно. Мені дуже шкода.»
З грудей Драко спав великий камінь. «Ти теж вибач. Я не повинен був відкидати твою думку. Ти маєш рацію, що хочеш започаткувати нові традиції. Я теж маю цього хотіти. Я хочу цього.»
«Це занадто рано. Я не повинна була тиснути…»
Він простягнув руку, щоб поцілувати її в щоку, обірвавши її. «Мені потрібен був поштовх», – тихо промовив він.

Потім вона опинилася в його обіймах і вони поцілувалися. Драко міцно стиснув її, втягуючи в їхній теплий спільний простір. Вона штовхнула двері ногою, а тоді позбулася свого взуття, верхнього одягу і, нарешті, спідньої білизни. Драко не забарився з одягом.

Годинами пізніше, зручно вмостившись на підлозі серед купи подушок і ковдр, їхні шарфи сплуталися перед згаслим каміном, Герміона поклала голову йому на груди та заснула. Драко пригорнув її до себе і незабаром заснув, вдячний за ще один шанс почати щось нове.