Спіймав!

В той клятий етер,щось пішло не так. Йому стало так погано на душі, що після усіх заходів вперше за усі подкасти, пропустивши Спартака і хлопців до готелю, сказавши, що покурить, він втік куди очі бачили.

І ось ідучи по місту в ньому накопичувався відчай та роздратування на себе. Дурень! В кармані куртки , гнівом розривався мобільний, поставити його на вібро було гарне рішення. Щось у середині боліло і волало,як же так вийшло?

Все ти розумієш,Женька.Тобі завжди вдавалося забивати барки іншим але собі не сбрешеш, тебе зачепило те,що – Він сказав.

Тобі стало страшно, коли зрозумів, що вже прикіпив, пригрівся в тих великих ,надійних руках, а тепер коли всі твої гріхи йому відомі як свої, він зрозуміє,що ти такий,як усі інші- сірі люди і піде далі,піде від тебе,знайде когось цікавішого, без поганих звичок, купи друзів-не-друзів. Хочеться закричати: “Дивися тільки на мене, обіймай мене, годуй, дуркуй зі мною, розповідай все,що завгодно. Тільки не йди”

Коли це почалося? Коли я став залежний від нього? Мене почало це лякати, тоді коли власним друзям, вперше в житті показав свої пазурі, потім тільки зрозумів,що в стан гніву мене кинуло від гидких жартів про Спартака. Обличчя друзів у шоці досі стоять перед очами.

Тоді для мене було важливо закрити всім роти, бо вони тебе не знають. Не знають наскільки ти чудовий, вірний і затишний. І не повинні. Ти єдиний зараз хто знає про це .

Ідучи по вулицях вечірнього міста ловиш себе на думці,що не вистачає темної фігури поруч. За цей рік настільки звик до Спартачка, що навіть зараз у середині твоє душевне звірятко скиглить і проситься назад до своєї людинки. Знову у кишені жужить телефон, ти подихом грієш руки і все ж таки тягнешся до кишені. На екрані світиться фото зі змієм, ти посміхаєшся і натискаєш відповісти.

-Женю, ти де? Шось сталося? Вийшов, а тебе нема. Не відповідаєш на дзвінки,- роздається схвильовано із слухавки,- чого мовчиш?Женю?

• У мене біда, Спартачку,-відповідаєш ти.

• Яка це?- з подивом. На задньому фоні у нього чутно кроки.

• Здається, я закохався, як ніколи.-з відчаєм.

• Коли, це ти встиг? І чого так драматично?- з сарказмом і насмішкою, відповідає чоловік.-Повертайся дурко, на вулиці холодно, а тут кава гаряча і тобі поїсти треба,а потім щось вирішемо з твоїми проблемами.-насмішливо пророкотав Спартак.

• Я тебе кохаю.-виривається мимоволі, ти починаєш говорити без пауз.-Знаєш, нещодавно з друзями посварився, трохи не побилися,бо вони щось про тебе говорили погане. А сьогодні коли ти сказав,що ми не друзі і що ніколи не будеш будувати стосунки з людиною з поганими звичками, мені так гидко від себе стало, бо я тебе не достойний, мені навіть не вистачило волі поговорити з тобою відверто, тільки коли втік мені стало трохи легше. Мені в тобі усе подобається: голос, принципи, сміх, твій фрік контроль і наш разом провединий час. Мені навіть твої зайоби щодо спорту подобаються. Інколи навіть лякає, що хочеться виконувати все, щоб ти мене похвалив і почухав. Здається навіть я ладен піти від усіх- крім тебе.

  Хочу залізти тобі під шкіру, під сердце і грітися. Що ти наробив,Спартачку? Навіщо ти мене приручив? Мені тепер так страшно, що буду робити, коли ти підеш, бо я тобі набридну? -майже плачиш ти, закривши очі і підняв голову до неба.

У трубці тиша і коли ти у відчаї дивишся на екран, тебе обіймають зі спини рідні руки. Шок написаний на твоєму обличчі веселить чоловіка. Той притискає свій лоб до твого і в тиші вечора, посміхається тобі, як ти любиш найбільше, хижо і насмішливо.- Спіймав!Ми з тобою щось придумаємо, Женю. Бо мені в тобі теж ,усе – подобається.