Спроба бути нормальними

Йому було дуже незвично відчувати поверхню каміння голими ногами. Він давно відвик від тактильності. Відчуття будь – чого на дотик було незвичайним, але прохолодне каміння під ногами не лякало його настільки, як те що могло чекати далі. Крім білого рушника обережно обгорнутого навколо стегон на ньому не було нічого. Він спирався на ціпок в прагненні не підковзнутися на слизькому камінні і мати хоча б більш менш пристойний вигляд. Повернувши на право, на секунду зупинився,  вражений побаченим.

В круглому басейні викладеному темним камінням парувала вода. Інеж, осяяна місячним світлом, сиділа спиною до нього, волосся їй розвивалося по плечах, було наполовину мокре, біля скроні закручувалось в маленькі завитки.Її рушник, вологий від випарів лежав на камінні поруч.

О, Гхезен чи вистачить йому сил сьогодні на це?

Дівчина, почувши його незграбну ходу, обернулась. В напівтемряві він бачив лише обриси її тіла під водою. Вони мовчали. Серце пришвидшено стукало у грудній клітині, розганяючи кров організмом. Він не міг контролювати реакції власного тіла.  Наскільки ніяково почувається вона? Настільки ж по дурному, як він, чи інакше?

Чекати не мало сенсу. Він спер ціпок об камінь і спускаючись широкими кам’яними виступами у глибину басейну, занурився у гарячу воду. Він очікував гіршого. Вода ніколи не викликала в нього ентузіазму, але це було приємно. Він старався на неї не дивитися. Не був певен. Вода окутала його по груди, широко розвівши руки, він спер їх на каміння, відкинувши голову назад. Хвору ногу витягнув, викладаючи прямо. В повній тиші прохолодного вечора, пройшло ще декілька хвилин. Він хотів поглянути на неї.

– Ти не зняла ножі?

Вода в басейні була прозора. Він бачив обриси – тінь, яку відкидає на камені її тіло. Тонкий ремінець навколо стегна і два кинджали в піхвах формували химерні кути.

Чого він мав очікувати? Він теж лишив ціпок так, що за лічені секунди міг перетворити його на зброю. Це реалії їхнього світу.

– Ти не зняв рушника.

А  мусив? Він здивовано, перевів погляд на дівчину. Інеж сиділа немов дитина, притиснувши до себе зігнуті в колінах ноги, охопивши їх руками й спершись підборіддям на колінні чашечки. Волосся темним каскадом – немов кокон окутувало її з обох сторін.Вона була скривджена. Він і досі гадки не мав, як їй було у Звіринці й що вона пережила насправді. Певне це було нечесно не бути з нею відкритим повністю – коли вона наважилась.Це була тонка грань – лезо ножа – не образити її й показати наскільки сильно він її жадав. Тримати дистанцію і бути ближче, як ніколи раніше.

Він не дивився вниз, але на секунду йому здалось що вона прослідкувала за його рукою, краєм ока. Він смикнув рушника і поклав його на каміння – поруч з її. Краєчок її губ смикнувся в посмішку. Тепер вони були на рівних. Йому захотілося посміхнутися. Хоча вони обоє не могли розслабитися до кінця, залишаючись напоготові.Він підвів руку – хотів торкнутися її волосся, але зупинився в останній момент. Інеж помітила, підвела погляд. Очі її були сумні, великі і темні – вологі.

– Я хотіла б, щоб все було інакше.

Він розумів. Вона хотіла стерти час у Звіринці, можливо він теж хотів би стерти все, що сталося з ним у Каттердамі. І тоді вони б зустрілись якось інакше, якісь інші версії їх, не понівечені і не зламані. Могли б поводитися просто, як молода пара безтурботно та щасливо. Але вони не були. Навіть оголивши тіла один перед одним, вони все ще мали заважати на прозорі плівкові бар’єри, з старих травм, що і далі окутували їх.

– Хочеш я обніму тебе?

Спроба бути нормальними.

Якщо вона здивувалась, то майже не виказала цього, лише легенько кивнула.

Чи може він це зробити? Одразу пожалкував про сказане. В думках намалював сцену, де втрачає свідомість від огиди у гарячій воді, а Інеж мусить рятувати його від утоплення. Або ще гіршу – зрадницькі неконтрольовані реакції тіла, які вона відчує, які образять її. Але він не міг відступити, не тоді, коли вона сумна та вразлива, хотіла відчути його тепло.

Він зможе.

Кам’яний виступ всередині басейну був плаский та широкий. Достатній для того, щоб філігранно майже не торкаючись тіл одне одного, вона опинилася серед його ніг, притискаючи оголену спину до його грудей. Легко та обережно, так, як вміла лише вона.

Настільки близько.

Він відчував запах її тіла, м’якість її волосся.

– Маро…

Голос прозвучав на іншій ноті, не як завжди. Мільйони маленьких вибухів у всіх частинах  тіла. Майже нульовий шанс стриматися. Він хотів її всю, ніжний запах, який вона випромінювала просто зводив з розуму.

Хай йому грець, навіть, якщо він втопиться в цій чортовій воді він не зможе не зробити цього. Волога долоня сковзнула по її руці від плеча  до зап’ястка, знайшла її пальці, переплітаючи. Притиснувши обидві сплетені руки до її грудей, обіймаючи, притискаючи ближче. Він зігнув в коліні здорову ногу, щоб сперти на неї випростану руку, знайшов пасмо її волосся, накручуючи його на палець.

Його подих поруч біля її вуха

– Інеж…все добре? – він відчував, як вона тремтить і сам старався не збити дихання, але виходило погано.

Вона притиснулась ближче і він зрозумів – вона відчуває все. Як б’ється його серце об грудну клітину. Відчуває, що він чоловік, який хоче її як жінку.

На секунду він боїться, що вона втече від нього. Це робить його занадто вразливим. Він не бачить її обличчя, але готовий поклястися, що вона всміхається, притискається чолом до його руки.

– Продовжуй

Її волосся каскадом розпадається на дві сторони. І Каз не може стриматися і легенько торкається губами її шиї позаду. В наступну секунду вона видихає ніби важкий вантаж падає їй з плечей і сміється, а він остаточно втрачає голову. Бажання сильніше за огиду. Він теж дозволяє собі посміхнутися і спирає підборіддя на її маківку, піддаючись цьому п’янкому аромату. Він відчуває себе щасливим.

Її сміх, їх близькість в секунду змінюють атмосферу. Він не здатний тримати це все у собі.Стискає її вільною рукою, обіймаючи за талію, ще ближче до себе, тепер вона маленька і тендітна, цілком та повністю в його обіймах.

– Скарб, мого серця, чи знаєш ти наскільки ти чарівна? – чутно його безтурботний настрій у голосі. Цих слів ніколи не буде забагато, його дій ніколи не буде забагато, щоб виразити все чого вона насправді заслуговує. Чи міг він колись уявити, що все ще буде реальним?

– Ні, – лукаво посміхається вона, – розкажи мені.

Він заслуговував на цю відповідь після всіх кпинів та шпильок, після холоду та відчуження. Він назвав її інвестицією, а потім ні разу не навідував, поки вона боролася за життя. Пальці самі знаходять шрам на її грудній клітині й вона здригається на секунду. Ніби в його обіймах не зручно. Він розуміє, що нудота та відраза десь у шлунку борються з іншими, сильнішими почуттями. Гаряча вода трохи згладжує ситуацію. Він їх ігнорує. Їм, можливо, ще довго не буде до кінця комфортно один з одним, але вони не зупиняться.

– Я обожнюю твій сміх.

Це правда. Йому не вистачить слів, щоб описати їй, яка вона чудова, але він може просто сказати правду. Вона обертається до нього і виглядає здивовано. Звісно, він ніколи не казав цього раніше. Він виродок з Бочки, хіба був здатний на те, щоб промовляти такі слова? На мить йому стає некомфортно, ніби ставки підвищується, ніби все занадто серйозно. І вловлюючи це у його погляді – вона посміхається і вигинаючи брову питає

– Я тепер можу користуватися цим?

– Ні.

І тут він чесний, робота є робота. Перш ніж вона встигає обуритися. Він видихає їй в маківку тихе “вибач” пальцями проводячи по шраму.

Він не може сказати більше, але і цього достатньо, щоб вона зрозуміла.

“Скажи, що тобі шкода

– Чому?

– просто скажи”

Чи зможе він коли-небудь залагодити всі її шрами, всі діри та травми які вона отримала в Каттердамі? Він не вважав, що свободи, корабля, зустрічі з батьками чи навіть його серця, колись буде достатньо.

– Каз, скажи, що ми обов’язково будемо щасливі.

Не дивлячись ні на що

Ось це “ми” як щось, що розуміється саме по собі, влучило в саме його серце.Він не зміг стримати широкої посмішки і сховав її у волоссі Інеж.
– Значить ти згодна бути моєю? – посмішку чути в голосі і вся ця фантастична суміш торкань та слів, будує якийсь новий міцніший місток між ними.

Чесно кажучи він вже давно вважав її своєю. Але після всього він мусив запитати.

– Згодна.

Він знає що вона всміхається. На мить його внутрішня гординя розквітає – “ну звісно вона згодна бути моєю, вона вже моя інакше не може бути” Але він водночас боїться цього він не хоче її розчаровувати.

– Ми обов’язково будемо щасливі, я тобі обіцяю, – шепоче їй на вухо, лишаючи в підтвердження легкий поцілунок. Він відчуває, він знає, що вона довіряє йому більше, ніж він може уявити. А він тим більше знаходячись з найнебезпечнішою дівчиною Каттердаму з ножами в піхвах, за бажанням вона могла б лишити його життя за лічені секунди. Рука сама по собі знаходить ножі на її нозі, ледь торкаючись подушечками пальців її стегна, він відчуває як вона тремтить і перекладає руки на клинок у піхвах. Дурний закоханий покидьок. Він довірив би їй своє життя і ще сотню разів, бо без неї воно не мало б сенсу.

– Ми будемо щасливі Інеж, обіцяю тобі – повторив він вже серйозніше. Прибираючи вологе пасмо за її вухо.

– Я тобі вірю.

Вона посовалась між його ногами, маленька дія, але достатньо, щоб привернути його увагу туди про що він не хотів думати.

Вона перша наважилась на це, вона перша прийшла сюди, оголюючи своє тіло перед ним, це вона попросила його зробити те саме.

– Ти готова рухатися далі?

Він обережно ковзає великим пальцем по її руці, їх руки все ще міцно стиснені.

Вона розуміє про що він. Просте питання без підтексту чи вигоди, він хотів знати, чи вона готова він хотів знати чого очікувати.

– Ні.

Вона обернулася і він вперше за вечер зрозумів її сум. Вона не хотіла розчаровуватися в самій собі, але старі шрами не так просто відпустити.

– Це нормально, мені цього достатньо.

Напівшепіт, її обличчя з вологими краплями освітлював лише місяць, і на секунду він замилувався нею.

– Мені не достатньо.

Інеж виглядала скривдженою. То ось в чому справа, вона хотіла рухатися далі, але ще не була готова. Думка про те, що вона хоче його настільки ж сильно як він – викликала нову хвилю жару в тілі.

Нудоту стало важко стримувати, дотики вологого тіла, охолодженого нічним повітрям, викликали жахливі спогади. Він відчув, як запаморочилось у голові.

– Дай мені трохи простору

Вона зреагувала миттєво один порух, нечіткий, легенький і вона вже на іншому кінці басейну.
Він готовий вивернути вечерю прямо на підлогу. І він точно не хоче, щоб Інеж це бачила, бо точно не хоче, зіпсувати її враження про цей вечір.

– Все добре?

– Дай…мені час.

Каз заповзає на каміння вгору на прохолодне нічне повітря якомога далі від води. Хвора нога зрадницькі заніміла і він зісковзує декілька разів перш ніж вирватися на свободу. В останній момент накидаючи рушника назад на стегна. Він протримався десять хвилин – новий рекорд. Далі буде довше. Він не хотів псувати цей вечір, але не міг стримати розчарування, коли Інеж вилізла з басейну закручуючи рушник навколо тіла.

– Бути довго в гарячій воді, – шкідливо.

Він вдячний їй за відсутність співчуття.

Інеж  сідає на камені поруч, починає призводить до ладу  волосся. Розправляє вологі сплутані пасма руками. З кожним видихом йому стає легше. Не так погано, як могло б бути. Каз спостерігає, як її пальці швидко рухаються, заплітаючи вологе волосся у косу.

Раніше він би захотів піти – піти і бажано кудись де не може бачити її деякий час (але є вона все одно буде складатися в тінях) але не зараз. Він пообіцяв, що вони будуть щасливі, і він до біса збирався зробити все, щоб стримати обіцянку.Для цього він переступив це бажання, бажання народжене зі страху, лишивши –  бажання народжене розумом та серцем. Він лишився, щоб збудувати, щось міцніше разом з нею.

Вони просто сиділи поруч дихаючи глибоко та повільно.

– Я теж цього хочу.

– Я помітила.

укол сорому пронизав його тіло.

– Я ніколи не…

– Я знаю, – вона перервала його.

Все-таки вона, як жахливо це не звучало, була досвідченіша за нього. Це змушувало його почувати себе погано, це змушувало його нервувати.

– Мені це подобається, – видихнула вона затуляючи обличчя долонями. Ніби це було жахливе зізнання, ніби вона почувала за це провину.

Він точно не збирався її кривдити.

– Я зроблю все, щоб тобі було добре, Інеж.

Він сам не знав, що збирається робити, але був певний, що не зробить з нею нічого проти її волі. І хоча не був певен, що приступ відрази не повернеться знову він простягнув руку до її долоні, що затуляла обличчя. Торкнувшись ніжно, змусив подивитися на себе.

– Тобі нема чого соромитися.

Він не знав чому саме ці слова, він не був певний ні в чому. Казав лише те, що йшло йому з самого серця.

Вона сумно усміхнулася.

– Треба ще трохи часу.

– В нас його безліч, подивись де ми вже…

Він простягнув їй відкриту долоню і Інеж поклала на руку вологі пальці, переплітаючи їх. Як сильно вони просунулись вже – цього не можна було ігнорувати.

– Не вимагай від себе занадто багато

Вона кивнула.

– А  як ти думаєш ти зміг би?

Це було складне питання, десять хвилин тіло до тіла, відраза і нудота губилися у бажанні. Він не хотів про це думати, тільки варто йому було загадати її дотики, відчутні всюди, запах її шкіри, о, так він без сумніву, зміг би.

Його погляд, важкий і саркастичний, відповів сам за себе і вона засміялася.

Якими ж поламаними вони були, як жахливо підходили одне одному.

– Іди сюди, – він легко смикнув її за долоню знову загрібаючи у свої обійми, дотики вологого прохолодного тіла витримувати було важче, але він зможе затриматися. Знову опинившись в його обіймах, Інеж розслабилася,  видихаючи гаряче повітря в місце де його плече переходить у шию. Він зімкнув руки ззаду на талії і прошепотів

– Я почекаю стільки скільки буде тобі потрібно

Вона закрила очі.

– Я теж.