Спокуса

Місяць спокушає загадковістю сьогодні,

Отож, вип‘ємо солодкого вина?

Вітер на вушко приємності шепоче,

Востаннє насолоджуюсь сповна.

Стопи пестять хвилі прохолодні,

Твоя тінь одна серед піску.

Випав диявол у моїй колоді,

В кулаці тримаю зачіску твою.

Закочуєш очі у темній насолоді,

Поки блукаю устами й молитвами.

Чи обмежені ми у своїй свободі?

Чи одне одному стали божествами?

Краса твоя втілена в троянді, –

З вишневою цигаркою відповіла ти,

І найкраще у троянді, звісно, її отруйні,  колючі шипи.

Місяць спокушає загадковістю сьогодні,

Обіймаємось в садку до дрімоти.

На вологих бедрах залишки морської солі,

Горючим поглядом просиш: облизни.

Не дочекатись від тебе прямоти,

Не допоможуть й стогони протяжні,

Тож на ранок моє ім‘я не шепчи,

Спраглі губи мої більше недосяжні.

Вино солодке залишу на столі,

Один келих розіб‘ю поспішаючи.

Відпливали вранці наші кораблі,

А перед очима свічки згасаючі

В кожному серці є рани, і не скоро затягнуться мої,

І нехай про літо наше тобі нагадають скрипалі.