Сповідь на горі Луадзан

Шляхетність, супротив-

Шлях в пекло бездонне.

Що в світі є добрим, а що руйнівним?

За що зносиш кару, а з чим знайдеш славу,

Невідомим чином вирішує Він

Хто той, хто легким безви́мірним жестом

знечівлює судьби достойних мужів

А той, хто у злочинах й чварах гротескно

Здіймає їх титул до кланів Голів?

Чому все так склалось, чому всі ті мари

Обрали на здобич саме його?

Того, хто усмішкою забере хмари

похмурого неба, що з серця мого

Того, хто стираючи пальці до крові

Біжить захищати звичайний народ.

Не знаючи страху, горить до двобою

Із кожним, хто душі вважає за скот

Чому саме зараз, чому саме тут

Загинути має цей вірний солдат

Зневажений кожним, з сльозами в очах

Без віри в майбутнє, в житті тільки страх

Подоланий людом, що мав захищати,

Покорений силой, що мав він здолати

Без неньки, без батька, без сестри й тепла

Впадає у прірву забуте дитя

Не зна, що у світі залишивсь ще той,

Чиє чисте серце не знає покой

Чому не сказало своїх почуттів

Чому не змогло захистить від чортів,

Що в масках чинів заховалися враз,

Й згубили єдине, чий образ не гас

Нема більше світла в куточку душі

Погас той ліхтар, що світив на печі

Мелодії флейти покрила туга

Холодну щоку вже зустріла сльоза

Ті думи, що так й не озвучені були

Прохання, признання, кохання

Тонули…

Усе це тепер наче мариво біле

Залишило слід лиш у серця могилі