Сповідь

10.11.2035.

– Під’єднано, починаємо, – осідає на вуха глухий чоловічий голос.

Посеред кімнати з блакитними стінами — худа жінка з тьмяними, як осінній день, очима та зібраним в пучок каштановим волоссям. Вона озирається довкола зацікавлено і дещо налякано: приміщення скидається на професійну лабораторію. Її зап’ястя оплетені напівпрозорими дротами. На столі стоїть громіздка чорна коробка з білою емблемою.

Дослідницький центр “Майбуття”. Тестування детектора брехні. Чоловік в окулярах з товстими скельцями зосереджено дивиться на екран, ковзаючи вказівним пальцем по коліщатку миші.

– Для початку перевіримо справність, – штовхає окуляри ближче до очей. – Як вас звати?

Жінка нервово стискає губи і коротко вимовляє своє ім’я:

– Юлія Саніна.

Її різкий холодний голос розсікає нарослу над апаратурою густу тишу. Чоловік підходить до неї і обережно змінює розташування дротів.

– Скільки вам років?

– Сорок п’ять.

Лампочки на детекторі світяться зеленим, і чоловік схвально киває: апаратура справна.

– Юліє, ми задаватимемо вам питання побутового характеру, а ви спробуйте не ухилятися від відповідей. Гаразд?

– Гаразд.

– То почнімо. – Чоловік дістає з-під ліктя блокнот і розгортає його десь посередині. – Чи любите ви фільми жахів?

– Так, інколи люблю полоскотати собі нерви.

– Який спорт подобається вам найбільше?

– Танці.

Лампочка знову світиться зеленим: правда. Дослідник кашляє в рукав, гортаючи неохайно списані сторінки блокноту, і після довгої паузи питає:

– Ви не будете проти, якщо я пропущу блок про хобі та одразу перейду до сімейного? Там не настільки посередній список питань.

Жінка заперечно хитає головою — ні, вона не проти.

– Як звати вашого сина?

– Данило. – Від згадки про хлопця її обличчям ковзає тінь усмішки: вона незчулася, як йому вже виповнилося двадцять. Чоловік всміхається краєм губи і, записуючи щось в блокнот, між іншим питає:

– Ви не шкодуєте, що він не пішов по ваших стопах? – і додає: – Це щоб наша розмова не перетворилася на нудне допитування.

– Не шкодую. Ще коли він був малим, я зрозуміла, що його пристрасть — не музика. І, врешті, країні потрібні нові інженери.

– І то правда. – Підтакує чоловік, обертаючи між пальцями олівець. – Підемо далі. Як звали ваше перше кохання?

– Вал.

Несподівано пристрій вібрує, і дослідник, зосередившись, дивиться на екран: за декілька секунд він загоряється червоним.

– Скажіть, будь ласка, ще раз. І не нервуйте, програма це відчуває.

– Вал. Валерій, – виправляється жінка, знічено відводячи очі вбік. Лампочка знову мерехтить червоним. Чоловік спирається ліктями на стіл, перевіряючи справність апаратури, і переконливо звертається до жінки:

– Юліє, розслабтесь. Пам’ятайте, що наша розмова цілком конфіденційна. Ніхто не дізнається, на яких питаннях ви збрехали.

Жінка знервовано зітхає і, стуливши повіки, вимовляє ледь чутне:

– Тіна. 

Колір лампочки змінюється на зелений. Показники пульсу на екрані значно збільшуються.

– Та, що Кароль? – вміло приховуючи подив, обережно запитує дослідник.

– Так, – коротко відповідає Юлія. – Тіна Кароль.

– Пробачте мені мою необізнаність, я думав, ви знайомі не так давно.

– Все в порядку. Ми познайомились, коли мені було п’ятнадцять, а їй двадцять один. Вона була ведучою шоу, в якому я брала участь.

– У вас щось було тоді? – Чоловік бореться з цікавістю, але врешті вона одержує верх.

– Ні, ви що, – переконливо відповідає жінка. – Тоді я була дитиною, а Тіна — моїм взірцем. Це було моє перше чисте кохання. – Усміхаючись, додає: хіба б ви в свої п’ятнадцять не закохалися в молоду Тіну Кароль?

– І то правда, – задумливо відповідає дослідник. – І як довго тривала ваша закоханість?

– Я не пам’ятаю. Така серйозна, може, рік — я навіть писала їй листи, які так і залишилися ненадісланими. Ну а тоді я зустріла свого майбутнього чоловіка, і підліткове кохання залишилося в минулому.

Знову гудок і червоне мерехтіння.

– І що з цього неправда? Може, про листи?

– Я не знаю, – зніяковіло вимовляє жінка. – Хіба ви не маєте задавати запитання виключно з вашого списку?

– В контракті, який ви підписали, зазначено, що за потреби мені дозволено відходити від плану, – примирливо відповідає дослідник, почісуючи скроню, а потім, схопившись, додає: – Вам не варто боятися мого засудження, можете розслабитись і бути максимально відвертою.

– Гаразд, – Юлія зітхає і кладе оплетені дротами долоні на коліна. – З роками закоханість не минула.

– Ви хочете сказати…

– Я все ще кохаю її, – зухвало випалює жінка, спостерігаючи за тим, як екран на столі лабораторії загоряється кислотно-зеленим. Ці слова даються їй неабияк важко, і вона закріплює їх ще одним рішучим: – Я досі кохаю Тіну Кароль.

В кімнаті зависає тиша. Чоловік гмикає, закриває списаний тезами блокнот і спрямовує погляд в її очі.

– Давайте припинимо дослідження на декілька хвилин. Розкажіть мені трохи про Тіну. Я обіцяю, що не зазначатиму це у підсумках.

– Я ніколи не говорила про це, – знічено вимовляє Юлія. – Я матір і дружина, і я, попри все, віддана своєму чоловікові. Я люблю його.

Червоне миготіння.

– Ви все ще думаєте, що здатні обдурити цей бездоганний винахід, створений за останнім словом техніки? – з посмішкою в очах запитує дослідник.

– Задавайте мені питання, і тоді я відповідатиму, – врешті погоджується Юлія.

– Добре. “Вільна” — це дійсно сестринська робота?

– Та яка там сестринська, – опускає очі. – Для мене вона є символом єднання і… Трепету. Позбавлення стереотипів про те, кому дозволено кохати, а кому ні. – Схаменувшись після короткої паузи, додає: – Не знаю, як для Тіни.

– Що ви відчували, коли вона була поряд?

– Ви про вільну, чи взагалі? – уточнює Юлія, і, не дочекавшись відповіді, говорить: – Після вільної було так багато всього, ціла історія. Саме те, що у фандомі отримало назву “хардколь”. Все залежить від ситуації, але щоразу поруч із нею я почувалася так, ніби… Живу. І, що найголовніше, відчувала, що я житиму. Коли я бачила перед собою її обличчя, все довкола втрачало сенс, бо в її очах того сенсу було більше, ніж в чомусь іншому.

– Це гарно, – кидає дослідник, поправляючи окуляри.

– Який ви цинічний, – відповідає жінка, сумно усміхаючись. – Я відкриваю вам історію мого нещасливого кохання, а ви дозволяєте собі таку зухвалість, як короткий сухий коментар.

– Даруйте, пані, я стараюся зберігати професійність. – І після недовгої перерви доповнює: – Ну то що, розкажете про ваші стосунки?

– Ми ніколи не були в стосунках.

Дослідник з недовірою дивиться на лампочку: вона світиться зеленим.

– Правда?

Жінка щиро усміхається:

– Ви ж бачите, що правда. Все, що між нами було, можна назвати одним словом: трепет. Я не можу назвати її подругою, не можу звести нашу взаємодію до дрібного поняття “колеги”. Хоча ми, безсумнівно, колеги, після трьох дуетів у нашій спільній кар’єрі так точно.

– Чому ви так і не зізналися їй?

– Я не знаю, – чесно відповідає Юлія. – Напевно, я боялася взаємності. Я маю ідеальне життя: у мене є сім’я, робота і мільйони прихильників. Я ціную Вала, нехай між нами і немає того невловимого трепету. На що це все могло перетворитися, якби моє почуття до Тіни виявилося взаємним? А на що б перетворилася її сім’я разом з кар’єрою?

– То ви боялися, – засмучено підсумував чоловік.

– Так, я боялася, – сумно підтвердила жінка. – Зрада руйнує набуте, а страх — те, чому так і не судиться справдитися.

– Дякую вам за відвертість, Юліє, – прибирає блокнот у стіл та підходить до жінки, щоб від’єднати апаратуру.

– А як же залишок питань зі списку?

– Ви розповіли достатньо, щоб я впевнився, що детектор працює справно.

Жінка дякує за сеанс, забирає зі стільця завішаний значками рюкзак і спішно залишає лабораторію. Дослідник повертає на стіл товстий записник і розгортає його по закладці, повертаючись на дві сторінки назад.

“06.11.2035. Опитувана особа: Кароль Тіна Григорівна”.

Тіна Кароль була в цьому кріслі чотири дні назад. Їх відповіді виявилися доволі схожими: Тіна теж любить фільми жахів, теж небайдужа до танців, теж не шкодує, що син не пов’язав життя з музикою. Напевно, Юлія знає про це, адже їх стосунки більш за все подібні до дружніх. Проте якби вони обидві знали, що мають ще і спільний страх, то, можливо, це допомогло б їм обом його подолати.

Сповіді завершено.