спереду ще буде світло

кожний день починається з ранку; хтось кличе його клятим, а деякі все ще не втрачають надії на краще буття, котре настане з новим ранком, неначе хтось його начаклує.

якось один хлопець, котрий був взагалі у третій категорії, живучи плюс-мінус непогано вже, почув від свого дідуся одну фразу: “ти можеш проживати приємні дні, а ж раптом у тебе можуть це все відібрати. та насолоджуйся і цими моментами…”

цим хлопцем був Мінхо. зокрема людиною, яка відчула цю фразу на собі. останнє речення він просто не сприймає, незважаючи на немаленьку частку оптимізму всередині.

-я готовий викинути і телефон, і себе з вікна. де там воно…

зовсім сонні очі із-за інсомнії, не менш заплутане каштанове волосся та синці на руках. і звичайно “поганий” телефон у руках.

-ах, вже ранок. Фелікс ще й написав “доброго ранку”…мм, недоброго і тобі. добре, що хоч не проспав.

головне тут встати з ліжка, а потім вже за звичкою: якось не впасти на дорозі до ванни, потім не гепнутися у коридорі, йдучи на кухню, після сніданка вже можливо взбодритися та піти вдягатися.

чорна велика футболка, темно-сині джинси, звичайні, проте зручні темні чобітки, сірий кардиган і як зазвичай- улюблений шкільний рюкзак з чаєм, всяким непотребом та лазурною парасолькою. “вибрати навмання речі так ще й вийшло вдало. щось хороше у цьому житті все ще існує”.

той самий автобус, ті самі краєвиди та музика у навушниках. здається, що тільки останнє допомагає вижити і не зійти з даху, а подеколи вже і сприймається як факт.

“школа- таке лихе місце, можна я просто розвернуся і…”

-Лі Мінхо.

“Лі Мінхо” від знайомого, та далеко не хорошого голосу вплинуло на хлопця як ранкове обливання холодною водою. нарешті цілком воскреснувши глянув на власника репліки. то був директор “що робить директор у таку рань…”, який стояв на воротах, через котрі входять на шкільне подвір’я відповідно школярі “…стоячи на вулиці?”

-Лі Мінхо, зайдеш завтра до мого кабінету опісля 4 уроку, добре? є розмова до тебе, не хвилюйся, тому що вона буде ліпшою за ту, що ти вважаєш.

-добре…

“до біса. сподіваюсь, це не буде знову щось пов’язане з Синмо. ні, ще один тут…”

-Мінхо, чому ти не відповів на мої повідомлення? ах, в тебе ранок недобрий, ясно.

-хіба я тобі так і не написав?…

-ні…

“що ще сьогодні зранку я начебто зробив? може я все ще не прокинувся зі свого сну, було б непогано”

-якби там не було ти як мінімум все ще живий та і не дуже видно, що тебе хотіли прибити два дні тому. ах, так тебе ж той ще й підізвав на зустріч? не підеш?

-хто я такий, щоб не пропустити розмову з людиною з нашої шкільної адміністрації? хаха, у мене взагалі-то є плани на опісля-четвертого-уроку. відпочити та випити чаю. а наразі ТРЕБА БІГТИ.

ніхто і не помітив, як залишилась хвилина до початку занять, а першим була перевірочна з математики у Хо та контрольна для Лікса, бо останній як завжди не був у школі 80% часу.
обидва встигли з’явитися у кабінетах перед перекличкою. обидва забули домовитися переговорити десь про останні події. і звичайно згадали про це вже під час уроку із-за чого не могли нормально зосередитись.

після цього уроку вони перетнулися у шкільній їдальні, де вже було занадто багато людей як для перерви, котра опів на десяту. хоч там і величезна націнка із-за чого хлопець вже декілька разів обматюкав це місце, але коли їсти нема чого- це єдиний варіант, тому що навіть ні у кого виклянчити їжу. тож сьогодні Мінхо приплентався сюди коли ніколи не було багато людей…але сьогодні схоже, що щось змінилося.

-я-то розумію що роблю тут. а у тебе завжди є з собою їжа, чи не так, Феліксе?

-інтуіція підсказала що ти будеш тут, уявляєш? до того ж, мені хтось звідси написав, що зараз буде якась недобійка між хлопцем з мого класу та дівчини з твого… будь-хто тут затримується лише через них і ніхто не хоче це зупиняти.

-і правильно, вони ж вже дорослі як ніяк. що могло стати приводом роздути з мухи слона посеред їдальні, коли я хочу просто купити поїсти? вони тупенькі трохи, чом би не розв’язати проблему у коридорі?

-люди у школі завжди такі, а ти схоже і не знаєш. начхати їм всім на те, чого ти бажаєш, та і навіть якщо не все одно, то тримати голову холодною у такі моменти їм не характерно. у тебе скоріш за все так само.

-не сміши мої чоботи. я холоднокровна та розсудлива людина.

-хаха, звичайно. давай про це поговоримо потім, бо ти ж хочеш купити щось тут, а можеш не встигнути до кінця перерви.

каса була в іншому кінці зали. великої зали. щоб туди дійти треба пропхатися повз всіх людей і найголовніше не попасти у самий епіцентр, тому що звідти ти вже не вийдеш. проте звичайно так і сталося.
розмову між цими двома можна було назвати і скандалом, бо те, як вони кричали і було голосно- не описати. Фелікс щось мовляв, та його неможливо було почути. з кожною секундою роздратування та лють росли у геометричній прогресії.

і хто як не Фелікс пішов дипломатично давати піздюлєй, адже Мінхо б вже їх вбив.

але як тільки Ліксі почав аргументувати чому не варто з’ясовувати стосунки посеред публічного місця…

-ох, Фелікс! чесно, я б і сам з радістю не стояв би тут, якби не ця шльондра, котра почала гнати на мене, начебто “я спеціально вилив на неї суп”. то то був не я навіть-

навпроти них і справді стояла дівчина з мокрою та брудною головою. Мінхо теж її помітив. Мінні- вона була з тих, хто постійно зоглядала на нього у школі. ніколи не хотілося обмінятися погядом, тому може бути і зацікавлена в ньому, а може і зневажає. йому було все одно.

-ти права не маєш називати когось з жінок “шльондрою” чи іншими виразами, котрі пригнічують. я чув як ти до неї розмовляєш, твій тон жахливий і я можу вважати що ти ідіот, якщо таке чинеш. а тепер вийдіть у коридор, тому що ви заважаєте іншим робити у їдальні саме те, для чого це місце й існує.

-ніфіга ти закрутив…ще й захищаєш цю шлюху. хм, почекай-но хвилинку…топиш за жіночі права, гарно одягаєшся, з дівчатами тільки як друг..гей? покидьок та гей.

-ах так ти ще й гомофобний. тоді точно йди геть.

наступної миті почалась класична бійка. штовхання, лайка, нові забиття. а людей- все більше і більше, всі хочуть подивитися, ніхто- зупинити.
однак довго це все не відбувалося, адже між ними з’явився підліток з такими очима, начебто справді був готовий вбити.

-котіться ви всі звідси. чи я зараз вас рознесу.

-оо, Мінхо, краще б ти не в’язувався…

-на який чорт ти взагалі вступив з ним у бійку? так ще й казав зранку, що нібито це я імпульсивний. теж мені.- Мінхо, чекаючи коли їх підізвуть до завуча.

-я зробив що мав зробити. а взагалі-то я спочатку навіть ухилявся, та згодом він мені набрид, тому я вмазав у саму пику. ненавиджу, коли люди зневажають інших просто за те, що вони відрізняються,- Фелікс сидів з розбитою губою та порізаною щокою- і нічого мені не буде, тому що у нього взагалі був ніж у школі, а це заборонено. думав, що ми будемо крутими, все таке, але нас самих прихватили за плечі якийсь вчитель та припер сюди. а тебе до речі і не сильно розгромили, хоч і коли ти був з Даніелем, то було відчуття, що ще трохи і вб’ють…

-звичайно, я ж завжди чекаю, коли хтось схопить мене, затаскає у темний провулок, де почнуть вимагати щось начебто і просте, а потім ще й напичкають чимось. саме так.

-…а ще ти дуже милий, коли спиш. прямо як котик.

-а тобі норм змінювати теми так швидко?

і тут відкрилися двері. їх підізвали до себе, попросили розповісти все як було. нічого цікавого не сталося: як завжди попросили “відстоювати свої та права інших у більш мирній манері” і навіть не хотіли, щоб вони затримилися після уроків.

-або ми занадто круто виглядаємо, або ми їм подобаємося як учні, що нас не залишили на затримання…

-так, ми дуже привабливо виглядаємо, особливо моє лице зараз. зате тепер можеш спокійно купити що ти там хотів у їдалці. головне не впутайся у ще щось, хоча б до кінця занятть.
Фелікс помацав голову Мінхо. тепер другий не один розгублений, а і його волосся.

-що ти робиш?

-у тебе волосся м’яке.

-добре, більше нічого не буду в тебе питати…

-от і добре. зустрінемося у бібліотеці після останнього. довго не возись.

-а як же прослуховування чи камери?

-я знаю. нічого нам не завадить.

“дивний якийсь…нічого не завадить. нарешті можу поїсти”

був це вже кінець другого уроку, тому якраз час смачно поїсти. купивши булочку з корицею (єдина нормальна булочка) та воду, всівся за один з столиків. “повна тиша о так, це те, що мені потрібно, бодай на десять хвилин”.

чи то так вже стомився, чи постійно про щось думав- уроки пройшли блискавично швидко. ніхто не чіпав його, але дівчата почали заглядатися на нього начебто з подвійною силою. що б він не зробив- все буде помічено та якось оцінено з їхнього боку. “тієї дівчини все немає і немає…варто запитати у її друзів, чи їй краще”.

-ах, привіт. я знаю, що ніколи з вами не спілкувався, проте можливо ви знаєте про сьогоднішню ситуацію після першого уроку…хотів дізнатися, чи все в нормі з …Мінні? так.

-вона вже краще себе почувається. ми там не були, та вона розповіла нам, що ти захистив її, тому вдячна тобі.

“захистив…ніхто її не захищав, я хотів просто купити поїсти..”

-ох, окей. вам гарного вечора!

-тобі також, Мінхо!!

взявши свій наплічник, хлопець пішов у бібліотеку. “всі ці дошки пошани, трофеї школи…навіщо? мене там немає, проте я все одно молодець, хіба ні? так ще й фото виходять крінжовими, як я радий що мене там немає”.

бібліотека- найбільший кабінет у школі. тут високі стелажі з найрізноманітнішими книгами; столи, за якими можна навчатися (та хто тут навчається), стіни оздоблені візерунками з дерева (перше питання- звідки на це гроші у державній школі, друге- може це для того, щоб легше спалити всіх) та фаворитне місце Мінхо та Синміна- величезні підвіконня, де може всістися невелика компанія людей. саме там вони інколи сиділи та виконували домашку, “на релаксі”.

Фелікс зустрів Лі Но прямо на вході у цю кімнату.

-я тут ніколи не був. так гарно, єдине красиве місце у цій будівлі. і ви тут тусувалися з Синмо? непоганий смак, але я б пішов у кафешку.

-ми і ходили щоп’ятниці…зараз я ходжу один.

-якщо захочеш будемо ходити разом. у мене п’ятниця вільна, тільки коли я не закордоном.

-…я подумаю.

-напишеш, скажеш як щось надумаєш.
а тепер щодо того, чому я не боюся тут знаходитися.

-ну ну, розкажи мені про те, що ти знайшов всі камери та мікрофони, а може просто моя короткотривала тривога з-приводу цього прийшла від Синміна. а взагалі я ламав собі голову над цим протягом довгого часу.

-два дні це довго для тебе?

-два дні це 48 годин, а це-

-навіть не продовжуй. я зрозумів. те, що сталося з тобою…було несподіванкою для нас, тому що ніхто не здогадувався, що у тебе є та записочка від Синмо. та те, що ми вчасно тебе підібрали було чистою удачею.

-хіба то не ви їхали у чорній машині за моїм автобусом?

-як ти дізнався?

-а так я правий. занадто ви прості, розсекретити можна.
до того ж…я хотів запитати чому саме Синмін.

-чому його вкрали? насправді це нелогічно, знаючи нашу сім’ю, тому що навіть якщо до людини приставлять пистолета- вона не може нічого розповісти про справи. це- принцип, правило чи закон, називай як хочеш. крім того, як я знаю, його батьки не хотіли б, щоб Синміні став наступним господарем компанії, тому що “багатсько мороки над нудними речами”. це так і є, проте в кожній роботі є щось цікаве і нудне. можливо, я б і сам хотів відсторонитися від навчань від моїх батьків та стати тим, ким я захочу. в якійсь момент я втратив будь-який інтерес у своєму улюбленому хобі- танцях із-за тиску родичів, котрі не хотіли щоб я витрачав на це час…але зараз не про це.
той листочок з шифром. ми знаємо що це.
він показує яка саме парта, а точніше під якою щось. “1355п”- перша парта від дошки, третя від стіни, п’ята від вікон, котрі знаходяться паралельно стіні та п’ята від дверей. що там…ми зараз і побачимо. я думаю, що це правильно, бо Синмін не такий розумний щоб придуматитщось більш геніальне…хоча хто його знає.

-то що…ми прямо зараз підемо та подивимося..

-так. пішли.

весь цей час вони сиділи на підвіконні. нагадало ті гарні часи, коли можна було подумати, що є все для гарного життя або можливості для цього. чи змінився Мінхо після цих подій? безумовно так, через що він рогублений та невпевнений у всьому. чи варто це все робити? чи можливо взагалі знайти людину рандомним тінейджерам, у котрих зовсім скоро екзамени та й без цього купа проблем?

як би там не було- у цьому житті треба спробувати (майже) все.

майже.

“Фелікс так швидко йде…ми ж начебто одного зросту?”

аж раптом хтось знову схопив його за руку. знову. звичайно, мозок, користуючись спогадами, послав сигнал, що треба ліктем вдарити назад, бо битий живіт та синці на руках більше якось не хочеться отримувати.

-М-мінхо…можна тебе на хвилинку затримати..

“це ж дівчина з їдалки. стоп, дівчина з…”

-вибач будь-ласка, у мене не дуже добрі асоціації спливають, коли хтось бере мене так за кисть руки. звичайно, я можу тебе вислухати. Фелікс, я прийду за хвилин п’ять.

вони залишилися одні у бібліотеці. більшість подумає, що от романтика, може і поцілуються…

-ти сьогодні врятував мене, я б хотіла віддячити.

-може ти не пам’ятаєш, але ніхто тебе не рятував ні я, ні Фелікс з нашої паралелі. спочатку він став з битою губою, потім той телепень дістав взагалі ножик і я подумав що більше нікуди тягнути, тому я зупинив їх та ,як і очікувалося від телепня, отримав і собі щось, але він заслабкий, тому все нормально.

-добре, насправді…я слідкую за тобою з самого жовтня та скоро вже буде наш випуск. тому я подумала, що зараз найркащий час сказати дещо. ти подобаєшся мені. не як друг, а у романтичному плані.

мертва тиша заполонила всю бібліотеку. вони вперше подивилися один-одному в очі: у неї вони немовби світилися, у нього- були з величезним знаком питання.

-чесно, я тебе побачив вперше сьогодні, не знаю твою особистість та звалилась ти як з неба. якщо це освідчення у коханні, а це так скоріш за все є…я незацікавлений у наших відносинах. ба більше- ні з ким зараз.

-ох так. я чула вашу розмову. З Ліксом. а я думала, що таке тільки у фільмах.

“вона що? хіба тут хтось був весь той час?”

-мм, так, життя не завжди як з гори котиться. але нічого не вробиш.

-я бачу, що ти розумієш мене, як людину котру розбили на шмаття щойно. ти теж просто функціонуєш як тварина, тому що втратив друга і тепер не розумієш що накоїв відмовившись від наших стосунків. а я могла б бути дуже корисною…ось що я думаю. скоріш за все твої та і батьки Фелікса не тямлять що ви робите у свій вільний час, та те, що ви брешете їм, займаючись небезпечними справами, та ваш труд ніяк не окупиться, адже ви- прості підлітки, займаючись тільки шкільними заняттями, котрі не дають нічого крім шаблонного мислення. так, я сталкерила тебе й знаю, де твій дім, де курси з малювання, де улюблена кафешка та ,вау, навіть ту ситуацію з Даніелем хах. то що Лі Мінхо: або ти поцілуєш мене тут і зараз, або я розповім все всім та навіть більше.

-молодчина, тепер я зрозумів, що ти…як би так висловитися. хитра. хитра та підступна. думаєш що я піду на цей шантаж? сумніваєшся. дуже сильноо сумніваєшся.

-підслухавши вашу розмову з Синміном. останню. я вирішила зупинитися і наглянути за ним. близько першої ночі приїхала чорна-чорна машина та забрала його…насправді,- Мінні підійшла впритул до Мінхо- я знаю більше ніж ти думаєш.

-докази?

-у мене нв диктофоні ваша розмова.

“вона справді записала всю нашу розмову…мерзотниця”.

-добре…ти мене переконала. я поцілую тебе, але взамін. ти розповіш все що знаєш. угода?

-для тебе я зроблю все, Лі Мінхо…

з цими словами вона затягнула у поцілунок людину, котра вперше цілувалась, але і яка була готова на все заради свого друга. перше було фактом, а ось друге- її думка. тільки її.

-я не знала, що ти вмієш так добре цілуватися…хоч це і перший раз для тебе.

-ти не знаєш мене. гадки не маєш, який я насправді. чекатиму інформацію від тебе завтра.

-а… добре.

вони разом вийшли та розійшлися у різні боки. Мінхо зустрів Фелікса, котрий сидів на сходинках у телефоні.

-ну як все пройшло?

-…не питай.

-хаха ні почекай-но. все так, як ми і думали?

-та я сам у шоці був. смішнявка.

-САМЕ ТАК ЯК МИ І ПЛАНУВАЛИ? та ти смієшся!

коридор залився голосним сміхом обох. і це був точно не нервовий смішок, а радісний та справжній сміх.

якось один хлопець почув від свого дідуся одну фразу: “ти можеш проживати приємні дні, а ж раптом у тебе можуть це все відібрати. та насолоджуйся і цими моментами…”

а її закінчення було:

“…тому що ти здатен обіграти їх всіх, ти-унікальний”.

am i wrong.