Спекотний літній день

З самого ранку діставала нестерпна спека. Не рятував навіть тіньок та прохолодні напої.

– Ми ж ніде не підемо?- запитав Йосан, з надією кидаючи млявий погляд на Уйона.

– Як це не підемо? – розгублено протараторив хлопець, після чого нервово сьорбнув через трубочку сік.

–  Ми ще на порозі згоримо!

– Але в нас нарешті з’явився вихідний! Ми ж мали прогулятися, – не замовкав Уйон, надуваючи свої губи.

–  Але ж можна і вдома провести день.

–  Ми і так постійно вдома.

Йосан лежав на підлозі, втупивши погляд в стелю. Зрештою він повернув голову до друга.

– І куди ти хочеш?

– До фонтанів.

Йосан знову перевів погляд на стелю.

– То як?- не відступав Уйон.

– А хіба в мене є вибір?

– Ей, не роби з мене такого вже поганця!

Йосан лиш мовчки похитав головою, встав і поплентався в свою кімнату.

Ці двоє живуть разом ще з самого початку свого студентства. Важко знайти когось, хто настільки добре розумітиме один одного. Одногрупники навіть закидали жарти, що вони зустрічаються. Так, між ними завжди був особливий зв’язок, але не такий, про який думали затяті яойщики.

 

Через хвилин 30 хлопці сиділи на траві під деревом в центральному парку.

– Ти ж знаєш, що якби це був хтось інший, я не пішов би до тих фонтанів? – сказав Йосан, склавши руки на грудях.

– Якби ти пішов сюди з кимось іншим, я тебе не пустив би додому.

На мить затаїлася тиша, після якої обидва зайшлися реготом.

– І потім ти дивуєшся, чому нас вважають парою?

– Ну знаєш, друзів теж можна ревнувати, – відповів Уйон, сьорбаючи мохіто.

– Скільки рідини ти сьогодні випив?

– Недостатньо, щоб втамувати спрагу. До речі, ми що прийшли сюди під деревом сидіти?

– А що ти пропонуєш?

– Додому піти, блін! Звичайно, що побігати під холодною водичкою!

– Ще тільки застуди не вистачало! Якщо не запалення!

– Містер Зануда, зараз же самий кайф охолодитися!

– Я серйозно, ти напікся під сонцем і отак побігати під холодною водою не найкраща ідея.

– Ти ж знаєш мене, в мене сталевий організм!

Уйон встав і полетів до води. Навіть не зупиняючись, він вбігає між бризки водограю. Весело підстрибуючи та періодично викрикуючи щось, він був схожий на цуцика, якого нарешті відпустили з повідка, щоб той побігав.

– Я в раю! – вигукує Уйон, нарешті зупинившись.

Він поправляє волосся та намагається знайти Йосана, щоб затягнути його до себе. Той точно не зайде сюди з власної волі.

Обвівши все поглядом, він нарешті знаходить знайомий силует, який стоїть до Уйона спиною прямо перед фонтаном.

–  Зараз ми повеселимося, – бурмоче він під ніс і біжить до хлопця.

По дорозі вода знову закриває його очі мокрим волоссям.

Він підбігає, хапає хлопця за руку та з усієї сили тягне в самий центр фонтану. Біжить, навіть не оглядаючись. Напевно, в того зараз такий смішний вираз обличчя, але якщо обернеться, точно отримає по носі. Уйон уявляє ту картину і тепер біжить сміючись настільки дзвінко, що чути в сусідні райони.

Нарешті він зупиняється і обертається.

– Ну як тоб……

Перед Уйоном стоїть не Йосан.  Він вже хоче щось сказати, як бризки фонтана летять просто в обличчя незнайомця. Уйон розгублено дивиться йому в очі, а потім починає голосно реготати.

– Ти в порядку? – запитує він, коли нарешті заспокоюється.

Незнайомець кидає на нього злий погляд та йде, не сказавши жодного слова.

– Але ж я не хотів! Я думав, що це мій друг! – тараторить Уйон, бігаючи навкруги хлопця.

Вони нарешті відходять від води. Уйон збирається знову пояснити все, але хтось хапає його за руку.

– Навеселився? Я вже додому хочу.

– Ти не повіриш, що сталося!

– Та я бачив, там під деревом гарно все видно було.

Уйон весь цей час спостерігає за незнайомцем, який був в групі декількох людей. В них було обладнання для фотосесії.

– Слухай, якщо він модель, то я конкретно влип.

– Ну, знаєш, в будь-якому випадку це занадто, модель він чи ні.

– Я зіпсував йому все, – засмучено говорить Уйон. – Піду куплю їм усім напої в знак вибачення.

Хлопець бере Йосана за руку та тягне в найближчу кав’ярню.

Через певний час він повертається до фонтанів із холодними напоями, але незнайомця та тієї групи вже нема.

– І що нам тепер робити з цим?

– Вип’ємо дорогою додому, – засмучено говорить Уйон.

 

*наступного ранку*

Уйон просинається від того, що спить з відкритим ротом і слюна тече в долоню, яку він любить покласти під голову, поки спить. Він бере серветку із столика, який стоїть біля ліжка і витирає те все. Дивиться у вікно, примружуючись від проміння, яке проходить крізь жалюзі та ліниво потягується. Всю цю ідилію порушує різкий головний біль та слабкість в тілі. Хлопець розгублено чухає потилицю, після чого голосно пчихає, від чого аж дрижать шибки. Він опускає голову і з носа витікає сопелька.

– Йолки-палки, – нарешті говорить він і швидко, наскільки зараз може, біжить на кухню.

Він перериває всю аптечку, але від застуди нічого не знаходить. Повертається в кімнату і бере телефон. Набирає Йосана, який сьогодні працює в першу зміну.

– Слухай, а в нас є щось від застуди?

– А..

– Так-так, а ти ж попереджав, я знаю,- говорить Уйон, знаючи, що його друг зараз стоїть в його звичній засуджуючій позі – одна рука тримає телефон, а друга на поясі.

– Немає нічого.

– Тоді піду в аптеку.

– Сам впораєшся?

– Так, не все ж так критично, зможу і сам.

– Добре, якщо щось, то дзвони.

– Угум.

 

Хлопець збирається і виходить з дому. Сонце сьогодні менше пече, але все одно нестерпно довго перебувати на вулиці.

Він йде, не поспішаючи, тримаючись тіні, періодично витираючи сопельки.

Заходить в найближчу аптеку і стає в чергу.

Перед ним 2 людей, тому він поки бере телефон і відкриває Твіттер. Одна людина з черги завершує покупку і виходить з аптеки. Він ховає телефон і починає розглядати ліки, які стоять за скляною вітриною.

– Мені щось дієве від застуди, – чує він краєм вуха від хлопця, який стоїть перед ним.

– Ще один щасливчик, – думає він і дивиться на того покупця.

Хлопець забирає ліки, розраховується і повернувшись, направляється до виходу.

– О! – розгублено вигукує Уйон. – Це ти?

Хлопець лиш кидає на нього погляд і виходить.

– Мені те саме! – відразу ж говорить Уйон фармацевту, швидко розраховується та вилітає з аптеки.

Він швидко знаходить поглядом того хлопця і біжить до нього.

– Почекай! Почекааай!

Незнайомець зупиняється та повертається до Уйона.

– От же, ти захворів через мене? Слухай, я ж справді не хотів! Я думав, що то мій друг стоїть і хотів так пожартувати. А то був ти і потім я побачив, що в тебе, мабуть, була фотосесія і я все зіпсував! Я хотів вибачитися, але тебе вже не було і мені так соромно за це! – ніяково тараторить Уйон, стараючись уникати зорового контакту.

– Сонхва, – говорить хлопець, простягнувши руку.

– А.. Уйон, – каже він і тисне у відповідь, точно не чекавши такої реакції.

Сонхва посміхається і опускає руку. Він бачив, як Уйон повертався до фонтану з напоями, бо в той момент був в автомобілі неподалік, обговорюючи з менеджером, що робити далі в такій ситуації.

– Що ж ти Уйон такий неуважний? Сам захворів і мене підставив.

– Мені справді соромно! М-можу я вгостити тебе чимось в знак вибачень?

– Зараз? Ми в такому стані всіх заразимо в кафе.

– Можна в мене вдома, я вмію варити смачне какао, – ніяково говорить Уйон, перебираючи пальці.

– Добре, – відразу ж погоджується Сонхва, схвально киваючи головою. – Але якщо какао мені сподобається, то я не зможу відмовити собі прийти знову, – продовжує він посміхаючись.

-Тоді, коли закінчиться моє какао, перейдемо на твоє, – посміхається у відповідь Уйон, примружуючись від сонця.