спати вчотирьох – це уже само по собі *** якась. Але… прийнятна.

Може треба було погоджуватись? Їм же похую. І Кір реально вірить, що вони там втрьох спатимуть просто. Що, не буде якоїсь херні… Ну, спати вчотирьох – це уже само по собі хуйня якась. Але… прийнятна. Кір потер обличчя. Вірус вкотре за вечір (уже ніч) нападає. Сука… Кір його вже роздратовано, не дозуючи сили відгородив подалі – може в нього займе час “добігти” до його свідомості – але це вже самообман. Просто Кір втомився. Сука… Відчуває, що Кір знервований весь. Слабинку відшукав, от і докучає. Ірод проклятий. Хех… От через Ештона ж Кір заснути не може. От хай би і робив свою колискову… Хоч би поспав. От же… Кір знову перевернувся. В покоях ліжко куди зручніше. Все тут краще. Але… Суть, блять, якраз у цьому.

Кір важко ковтнув і сів. Може сходити кудись? Прогулятись? Легше на голову буде. В думки полізла Фенікс. Ні… Не зараз. Кір зітхнув. І знову відкинувся у вже вологу постіль. Блять… От і відволічеться – постіль поміняє, в душ сходить. Угу…

Так і зробив. Поміняв постіль. Пішов в душ. Стоїть під потоками теплої води… Чорт, дуже схоже, як його сьогодні Ештон присипляв. Тільки… Енергія (як тепер розуміє Кір) Ешона така… обтічна? Ну… Акуратна. Хех… Кір притиснувся лобом до скла душової кабіни. Вірус знову поліз. Кір навіть пози не міняючи піднапружився – запхнув його знову на відстань витягнутої руки, а далі і не виходить… І розслабився знову. Тепленька водичка стікала по тілу, і… Здається Кір трохи втихомирився. Думки перестали метатися. Хех… Він вийшов з душу витерся, переодягнувся. Сів на ліжко, опустивши голову і зсутулившись. Не схожий Ештон на поганого хлопця… Чи то Кір так вірити хоче? Хоче. Звісно хоче… Але… На жаль, Кір народився не з тирсою в голові. Давай Кір. Думай.

Так, Ештон йому допомагає. Не посперечаєшся. З ним добре. Факт. Але через кого в Кіра проблеми? Так через Ештона ж… Ніж, припустимо, йому демониця дала. А от на неї такі от ігри: схожі-не схожі, але Кіру в це легко повірити. Дала йому цей амулет, щоб потім сам до Ештона прибіг. Раніше він просто не думав, що може бути їм справді корисним… Ну, чорт, його дійсно відпустили, тобто як відпустили… Киданули, давай так. Типу ось тобі пиздаті умови – гребись. Не суть. Суть в тому що його залишили у спокої. На місяці… І Кір був впевненим, що піти до Ештона – його вибір. Але якщо припустити, що демониця знала, що Кіру припече, і він (з своїм пиздатим талантом, про який йому говорив Ештон) сам до них прилізе, підібгавши хвоста?

Тоді все і зовсім сходиться. Боляче. Кіру хотілось би вірити, що це все просто казочка в якій він випадково опинився. Але ж Кір – не наївний. А жаль. Хотілось би. Кір тяжко ковтнув. Вірус, сука, глибоко на цей раз вгризся… Паскуда. Від’їбись!

Ха… Чорт… Як же хріново…

Блять, ну, це ж ясно, що його б використовували, якби він до них приєднався. Всіх використовують. Хочеш щось отримати – маєш заплатити. Це ж ясно. Це нормально, взагалі то. Кір встав на коліна перед ліжком, і поклав голову на ліжко. Самому собі зараз нагадуючи монашку, що молиться, але міняти позу не хочеться. Чомусь йому так трохи легше стає.

Блять, от згадати

Гоґвартс, так? Там теж самий пиздатий маг, що знав більше за інших використовував всіх. Типу Дамблдор. Так? От Ештон – це Дамблдор. А Кір – це Гаррі Поттер. От типу знайшли потрібного наївного дурня і давай крутити ним, як хочуть, аби витиснути все, що треба. Так? І головне переконати, що він сам цього хоче. Та і Дамблдор поганим не був. Він просто хотів всіх врятувати. От і Ештон – хоче врятувати світ.

От тільки, на відміну від Гаррі Поттера, Кір не наївний дурник. Окей. Що далі? Як розумно вчинити? Почекати, поки Ештон допоможе з Вірусом і киданути його? Передумав, типу в зграю йти. Переконав – не моє, я не лар і так далі. А чи відпустять його тоді? Може просто скрутять і використовуватимуть його бісовий талант, щоб це не було? Уявімо, що це буде навіть не Ештон – демониця. А вона за Кіром може прийти і через рік, і більше, після того, як Ештон його відпустить (якщо відпустить. А питання ціни ще. Кір чи весь світ. Мабуть, навіть Ештон голову увімкне). Для неї час зовсім інакше тягнеться… То що жити все життя і чекати, що за тобою прийдуть? Звідси то не втечеш. Може тоді вже краще прикинутись дурником, жити з ними в зграї, робити, що скажуть… І насолоджуватись м’яким підходом. Типу, чим менше пручаєшся – тим легша хватка… Кір тяжко зітхнув. І ліг прямо на підлогу.

Вірус щось довго не нападає. Живий там ще? Не здох, тварь? Відгукнувся. Живий ще значить. Ну, сиди тихо, поки сидиться тобі. Кір закрив очі. Ну, що сталося з тобою? А? Тож нормальний був… Кір лежав і дивився в стелю.

А якби Кір зміг би втекти? З Шазарії. Сховатися. І так далі… Втік би? Якщо мова про кінець світу, а Кір вірить Ештону – ця хуєта прийде. То що втік би? Як сране сцикло, втік би? Кір, блять, ніколи не пасував. Завжди бився, скільки б зламаних ребер це йому не коштувало, і скільки б на нього не йшло, навіть якщо він був один. А зараз є якась принципова різниця? Вони взагалі впораються без Кіра? Бо якщо ні, то і тікати сенсу нема – кінець світу наздожене, як не демониця.

Та і якщо вибирати між тим, хто його використовуватиме – вибір очевидний. Якщо відкинути весь піздець з Вірусом і таке інше… Кір хотів до них, ще до того, як все закрутилося – чиста правда. І якби Ештон просто сказав би йому – “залишайся, чувак, будемо разом світ рятувати”, Кір би лишився. Не треба Кіра хитровиєбано дурити. І так би лишився…

Бля… Чувак, тож сидів уже нормально. Ну, від’їбись, дай подумати! Це і тебе стосується, між іншим. Дай спокій! Хех… Чорт. Задихався аж… Чорт, водички попити чи що?

Кір знесилено поплентався до фляги, але віддишка не проходила. Ніби марафон пробіг. Ой, хуй з ним… Кір знесилено кинув своє тіло в ліжко. То, що там? Так… Ага… Дійшли до того, що всі “за” аби лишитись з Ештоном. Але все ж таки, дещо Кіра турбує. Він згоден допомогти, навіть якщо це йому дуже дорого коштуватиме в результаті, зрештою сім’я багато чого коштує… Але Кір не хоче, аби ним маніпулювали. Якщо щось комусь треба – хай кажуть прямо, нахуй йому треба такі розклади, щоб йому мізки трахали і маніпулювали ним, як маріонеткою. Так вірно… Завтра Кір має поговорити з Ештоном. І розібратися, як мужик з мужиком. Як тоді з Сирією. І, можливо, було б розумніше потерпіти і поговорити вже після того, як з Вірусом проблема вирішиться, але Кір не стане так робити. По-перше, якщо Кір хоче, щоб з ним були чесними, він теж має бути чесним. По-друге, він такими темпами сам себе угрохає з допомогою Віруса і не дотягне до післязавтра. Такої тяжкої ночі ще не було… По-третє, як ми вияснили, вибору все одно ніякого. Так, Вірусняк? Бля, по ходу Кір уже мазахістом стає. От не чіпає ж Кіра. Ну, так лежи і теж не чіпай його. Ні – треба ж попиздіти. Просто немає з ким…

А так буде – з братанами по порятунку світу. Пф… Ахах… Це навіть звучить абсурдно. Знайшли героя, блять. Ну, чим демони не жартують, так? Ахах… Щось не веселий гумор у Кіра став… Чорнуватий… Ахах, а, мабуть, так все і закінчиться для Кіра – добре ж бути полюбасу не може. Помре героїчною смертю десь на шляху порятунку світу. Пф… Кір відкрив очі. Подивився в стелю. Може слушно Ештон каже – треба хоч трошки навчитися себе жаліти? Нюні там розпускати… Може й треба, але не зараз. Кір тяжко встав з ліжка, перевірив Ключ – ох, ніхуя собі, нічка минула швидко, навіть поспати не встиг. За сорок хвилин вставати вже. О, стоп. Це йому вставати за сорок хвилин, щоб на тренування встигнути, а Ештон полюбасу раніше встає. Та діваха, ліва рука, згадувала за ранкове коректування… І ще, мабуть, щось робить. Так, пора збиратися, якщо Кір не хоче чекати до вечора – він і так всю ніч думав, ще не дотягне випадково. Так, де штани?

Кір швидко зібрався і вилетів з кімнати. І куди йти? Ну, в квартирі, мабуть. Кір, не довго думаючи, поперся туди. Бля, і що казати? “Привіт, я такий пиздатий, так що ти, лорд, мені пів світу винен, виділи п’ять хвилинок?”… Блять, пусто. Уже пішов? Та куди він так рано? Хех… Точно. Бібліотека, він там мабуть коректується зранку.

Блять, в бібліотеці теж нікого. Хех… Якщо йти прямо на тренування, то він не встигне його виловити. Кір стиснув губи. Блять, ну добре. Один раз. Тільки один. Кір взяв в руки ніж. Вірус одразу запустив своє загребуще коріння в свідомість. Але Кір на цей раз не став відбиватися. Лише присікав його спроби забратися глибше. Але всраний ніж не вгамується -пробуватиме знову і знову. Блять… 《Вірус. Я тебе не просив ніколи. Не було особливо про що, звісно, але… Не просив. Один тільки раз. Допоможи тільки раз. Ти ж пам’ятаєш Ештона, я знаю. Пам’ятаєш, яка приваблива в нього кров, так? Ти мені жити не давав, так хотів його вполювати. Ти точно не забув, я знаю. Допоможи його вислідкувати, тобі ж і самому це подобається. Будь ласка. Один раз. Стань на мій бік один тільки раз.》 Хех… На що він сподівався? Кір опустив руку з ножем, трохи розчаровано. Але… Наступної миті Кір відчув його – потяг. Не такий жагучий, як тоді. Так відчувається, ніби і справді спогад про той потяг. Важкий комок здавив горло Кіра. Все ж допоможе? 《Дякую, Вірус.》

І Кір пішов по сліду. Поставив ніж в ножни, все одно це вже не працює – ніж не покидає свідомість, якщо його туди поставити, вже давно. Ніби запобіжник зламався. А так він не буде схожий на маньяка з ножем в руках…

Куди Вірус його веде взагалі? Знайома обстановочка… Суд? Хтось щось знову вчверив? Кір безперешкодно дійшов до майже самого відділу. А от ці двері не відкриваються… Хм… Він же в свиті правителя? Може в нього є доступ? Як тут перепустку показати? Кір роззирнувся. Але нічого не було. Блять… Кір просто взяв і постукав. А хулі? Може відкриють? Двері відкрились. Бляаать, серйозно? І Кіра реально пустив той чувак, що двері відкрив. Переконався, що він зі свити і пустив його. Ахуєть. Нормально.

Ніж привів Кіра під знайомі вже двері суду. Ну, на суд вриватися щось не варіант… Кір все таки почекає.

Але чекати довго не довелось…

– Кар?- Охуїв Ештон. Ну, звичайно охуїв. Кір би теж охуїв…

– Доброго дня.- Вклонився Кір. Правильно – сама чемність.

《Дякую тобі, Вірус. Досить. Ми його знайшли. Вважай вполювали. Дякую. – Кір подумав секунду і додав:- Ти добре впорався. Молодець.》

– Ти що тут робиш?- Запитав Ештон. Охрінів він знатно… Рікон і ліва рука теж… І? Знайти – знайшов. Говорити то що? Але Ештон поміг:- Погано стало?

– Ага. Погано.- От, дякую. Підсобив. Але Ештон ніхріна не повірив. Ще й так демонстративно брову підняв. Ні, реально, Дамблдора нагадує.

– Ну, пішли.- Навіть нахуй не послав? Ну, він же Гаррі Поттер. Хоча… Зараз він собі більше Снейпа нагадує. Кір усміхнувся невесело своїм думкам – цей персонаж йому куди більше імпонує.

По дорозі, очевидно, і сталось те саме ранкове коректування. А потім дівчина відклеїлась і пішла по своїм справам. А вони дружною трієчкою пішли в кафе. Замовили собі сніданки і дружненько чекали.

– То що сталось?- Запитав Ештон. Кір поглянув йому в очі. Чесно, так?

– Поговорити треба.- Кір уже не сумнівався. І слів не добиратиме. Ештон – теж не квіточка. І не в дитсадку вони. Як мужик з мужиком.

– Окей, говори.- Ештон не зводив напруженого погляду з Кіра. Кір поглянув на Рікона. Можна при ньому? Кір хотів би сам-на-сам… Але, в принципі, що він ще права качатиме?.. Але… Рікон встав.

– Я за сусіднім столом почекаю.- Заявив він. Кір не очікував… Але це, мабуть, теж по-пацанськи. Дякую, Рікон.

Кір поглянув Ештону в очі. Але він не підганяв. Давав Кіру час. Кір подумки зітхнув. Точно Дамблдор. Та, Кір не проти. Сам же вияснив уже.

– Як давно Ви знаєте?- Так, правильно немає чого з козирів заходити. Кіра цікавить до ножа – чи після. До вісьми місяців поки Кір мучився, приймаючи “самостійне” рішення прийти до Ештона, чи після все ж?

– Що саме?- Не вкурив Ештон.

– Про мій талант і про те, що я Вам потрібен для…- Кір задумався, для чого конкретно? Та Ештон кивнув – зрозумів про що питання. Задумався. І Кір бачив по очам – він згадує. Не думає, як надурити – згадує.

– Ну… Пам’ятаєш, я казав вчора – що я ключ і відчуваю підказки від світу.- Запитав Ештон.

– Ага.- Незабутня хуїта.

– Так от, це не працює як… Світлофор. Не так, що от на тобі підказку, тобі йти туди, робити те то…- Пояснював Ештон. Кір кивнув – все ясно. Ештон продовжив:- Коли ми почали жити там, в горах в будиночку,- Кивнув Ештон кудись в минуле, собі за спину,- Ти… Притягував погляд. Розумієш?- Кір не розумів. Нахмурився.- Це ніби передчуття, що людина якась… Ну…- Ештон зітхнув і задумався.- Привертає увагу. Ти бачиш в ній щось таке…- Ештон усміхнувся.- Помічаєш в комусь щось особливе. Приваблює щось. Тягне. Інколи і не виразне зовсім, але таке, що ігнорувати неможливо.- Аж надто чітко, ніби заготовка якась. Але ясно, хоча б.

– Типу кохання з першого погляду?- Скептично спитав Кір. То… Знає з самого початку? Значить спеціально, все таки ніж підсунув? Ештон розсміявся. І поглянув так… Тепло, блять. От не віриться Кіру, що він настільки жорстокий… Хоча, може він не розраховував, що Вірус збіситься?

– Це так не працює.- Впенено заперечив він, усміхаючись.- Все значно розмитіше. Ти ніби не можеш погляду відірвати від людини. Відчуваєш, це щось. Але воно таке невловиме… От суто малюсінький натяк. Як… Запах… Знаєш? От не звертаєш ти на нього увагу. Живеш собі. Але… Раз почуєш запах, другий, третій. На четвертий принюхаєшся. Спробуєш зрозуміти що ж це пахне. Якось так.- Ештон знову задумався.- Я бачив, що ти сильний хлопець. І доперло до мене, що ти мені, швидш за все, потрібен, в медитації.

– Це коли?- Перепитав Кір. От якась хронологія вимальовується.

– Плюс-мінус, тоді коли ти мене підстеріг під Елізіумом.- Усміхнувся Ештон. А тоді іронічно додав:- Вчасно, так? Ось так і працює дерево життя. Ніби, карти складаються один за одним. Флеш рояль.- Провів Ештон пред собою рукою по уявним картам.- Якщо звісно… Ти все робиш так, як хоче дерево життя…- Спохмурнів Ештон. І, судячи по відчуттям, думки пішли не туди. Так-так. Стоп, не відключатись, поговорити треба! Кір поклацав пальцями в Ештона перед носом, нахмурено. Ештон здивовано поглянув на Кіра. Немає чого дивуватись тут, зараз знову в нірвану відкинеться.

– Давайте далі. Потім медитуватимете.- Спробував Кір бути строгим. Нехай його хоч трохи серйозно сприймає. Він і так ледь ніч пережив. Ештон аж онімів. Просто подивився на нього спантеличено. Ой, чого він починає? Ніби сам не знає, що в нірвану випадає за першої-ліпшої нагоди…- Отже, в медитації зрозуміли що я Вам треба? Десь коли я сам до Вас прийшов?- Нагадав Кір.

– Таак.- Підняв брови Ештон, трішки протягнувши. А потім задоволено усміхнувся. І відкинувся на спинку стільчика, явно ловлячи кайф, не зрозуміло від чого. Кір нахмурився. Блять, мужик, давай серйозно…- А от твій талант я побачив під час медитації з тобою, коли це було, позавчора? Знаєш, важко не помітити, коли ти мені все так яскраво показав і вже готовеньке під ніс підсунув.

В якому розумінні? Кір не зрозумів… Але окей. Не важливо. То що виходить? Ештон не знав про… талант цей, коли ніж давав? І коли відпускав гуляти на всі чотири сторони? Ну, в Шазарії, але все одно… Окей.

– А зараз?

– Що зараз?- Перепитав Ештон.

– Якщо я вирішу все ж не вступати у зграю. Що тоді?- Кір пильно дивився в очі Ештону. Він хоче знати чесну відповідь.

– Нічого.- Ештон не розумів, що від нього хоче Кір. Але подумав секунду, стенув плечима.- Допоможу тобі з Вірусом. І будеш робити, що вирішиш.

– А як же світ?- Спитав Кір.

– А що з ним?- Ні, не брешуть так люди. Не бреше Ештон. Брехню Кір за кілометр чує.

– Вам же треба мій талант. Самі казали. Кінець світу і все таке…- Розжував Ештону. Але він все одно не розумів до чого хилить Кір. Просто сидів і намагався зрозуміти.

Тоді зітхнув і потер лоб:

– А я звідки знаю, як буде без тебе. Ну, буде щось. Якщо чесно, то і без амулетів вистачає роботи… Аби тільки встигнути все… Ще й Мерін поїхала… Це, звісно, теж може бути пазлом в загальній картині, але роботи від того не меншає…- Його явно знову понесло. Але, наміри зрозумілі. Та Кір уточнить. Спитає в лоб.

– Тобто, якщо я захочу піти, Ви мене відпустите.- Кір прицільно дивився на Ештона. Він зрозуміє, якщо той збреше. Кір мусить знати.

Ештон припинив терти лоб і перевів здивований погляд на Кіра:

– Звичайно.- Не бреше. Точно не бреше.

– А Мерін?- Кір впевнений, що не відпустить. Вона ж теж ключ. Значить повинна розуміти.

– Так.- Впевнено відповів він. Ну, він їй вірить.

Але Ештон, мабуть, збагнув, що Кір не повірив:

– Вона не з тих хто до чогось примушують. До чого б там не було. Повір. Я мав не одну можливість переконатися. Був в таких ситуаціях, що і самому вже не віриться.- Ештон запевнив серйозно. І Кір повірив. Кивнув. Ну, що ж… Ніби почув, що хотів?

– Якщо… Вам щось потрібно буде від мене… Кажіть прямо.- Може трохи дивно і відірвано від контексту… Але Кір не розжовуватиме йому всієї абракадабри, що робиться у нього в голові. Ештон напружено дивився Кіру в очі. І він пояснив все ж:- Не треба… Придумувати, як витягнути з мене необхідне. Я сам все зроблю, що треба. Просто. Прямо. В лоб.

Ештон аж очі округлив. Кивнув повільно.

– Гаразд. Якщо щось потрібно буде я скажу.

Кір кивнув – домовились.

– Я вирішив, до-речі. Я вступаю в зграю.