Спартак, Сонечко та Гаррі Поттер.

Тихі голоси з телевізору тьмяніли на фоні поцілунків. 

***

Час від часу, Спартака тягнуло в сон від нудного “Гаррі Поттера” та темноти за вікном, проте варто було тільки подивитися на зацікавленого друга поруч, що уважно вдивлявся в кожну сцену, ніби поглинаючи їх очима, це його ніби бадьорорило. Женя встиг випити свою банку спрайту, тому Спартак, як дуже уважний друг, пішов за ще однією. Насправді, від двогодинної лежачої пози його спина просто заклякла, як і мозок, що рішуче кричав про побіг, але він пообіцяв Яновичу, що подивиться з ним Гаррі Поттера, а той в свою чергу, перегляне декілька серій Наруто.

Шльопання тапочок на ногах ніби вивело з трансу. Перевівши трохи сонний погляд на кухонний годинний, Спартак помітив, що все ще доволі рано, опів на дев’яту. Він дістав з холодильника напій, видихнув. Ближчих 4 дні вони обидва вільні. Ця невелика перерва стала полегшенням для всієї компанії. Всі правда втомились, виснажились. Але Антон, як трудяга, вихідних не мав. Женя пообіцяв показати Спартаку Житомир, в якому вони зупинились. На вулиці кінець березня, обіцяють гарну погоду та ясне сонце.

Розвернувшись на п’ятах чоловік пішов назад, на звук голосів. Женя лежав у тому ж положенні, на секунду здалося, ніби він заснув.

— Ти куди зник?

— За спрайтом тобі ходив, тримай.

Суббота знову ліг поруч та віддав напій.

— Дякую, Спартачку, мені було занадто лінь йти.

Спартак посміхнувся від лагідного “Спартачку”. Воно, ніби друге ім’я, прив’язалося ще з часів перших подкастів. Фанати вже тоді почали форсити моменти з цим прізвиськом в мережі. Ніхто не був проти, особливо Спартак та Женя.

— Будь ласка. До речі, ще занадто рано для сну, фільм майже закінчився.

— Можемо додивитись та поскролити питання в інсті. Ми давно не відповідали нікому у кьюст.

Спартак зацікавлено мугикнув, та перевів увагу на екран. Фінал був на стільки передбачуваним, аж до сміху, проте захоплення Яновича змушувало притупити пориви навіть не спеціально, просто тому, що реакція друга була важливішою. Спартаку просто було цікаво дивитись на те, як яскраво палають очі товариша, у якому той захваті.

— Давай щось ввімкнемо на фоні.

Суббота ввімкнув одне відео з трендів, “Загін кіноманів”, та дістав телефон. Женя вже порпався у питаннях, на які у минулий раз не встиг відповісти. Спартак листав дірект та іноді звертав увагу на якісь запитання. Хлопці з самого початку звикли до того, що спочатку вони разом обговорюють запитання між собою, а потім відповідають на них фанатам, або ж просто розбирають питання, на яке відповісти публічно рівносильно новій хвилі шиперства, артів, фанфвків та едітів.

— “Чому Спартак постійно називає Женю “сонечком”? Як можна пояснити те, що слідкуючи за тим, з якою ніжністю та увагою Спартак дивиться на Яновича, у моєму животі з’являються метелики?”. Це пише, до речі, дівчина, що написала фанфік про нас тиждень тому після Києва. 

— Цікаво, як вони уявляють собі нашу відповідь? Типу “ми кохаємо один одного”?

Спартак посміхнувся від докору Жені. Той весело хмикнув, але погляду не відвів. Вони обидва хотіли цього запитання. Один розповісти, другий почути.

— Що тут казати? Ти і є сонечко. Ти світлий, змушуєш посміхатись, покращуєш настрій, робиш день краще. Іноді я хочу, аби ми проводили більше часу разом, не дивлячись на те, що ми живемо, працюємо, існуємо поруч 24 на 7. Таке висловлення почуттів не по мені, але якщо б я втратив тебе, частина мене б потухла. Тому так, ти сонце у моєму житті.

Женя відкрив рота аби щось сказати, але окрім тихого “я” нічого не було сказано. Спартак відкрився йому на стільки, що під його одягом було видно голу душу. Він знав, що товариш ніколи такого не казав просто так. Янович знервовано хмикнув, не перериваючи зорового контакту. Від відвертого зізнання перехопило подих.

— У фанфіку, до речі, така смішна історія..

Спартак зніяковів, намагаючись перевести тему, проте Женя не відповів. Він перевів погляд на руки, перебираючи у них куточок ковдри. Ця звичка, опускати очі коли той задумується чи чує щось, над чим треба подумати, в’їлася під шкіру і Спартак знав це.

— Спартак, давай поговоримо?

Женя занервував. Ковдра у руках була скручена напевно у 10 разів, а дихання прискорене. Зараз або ніколи. Саме цей момент стає вирішальним. Пишучи подкасти, прогулюючись містами, живучи разом, вони стали дуже близькими. Янович розумів ще давно, що ще трохи і його “товариш” стане для нього тим, кому хочеться казати “люблю” та цілувати. Цей момент настав і Женя його не впустить.

— Звісно, про що?

— Я подумав та зробив висновок.. Здається, я тебе кохаю. Іноді я корю себе за це, але нічого зробити не можу. Я хочу знати що ти відчуваєш до мене. Хай яка б та відповідь не була, я прийму її. Розумію, це несподівано і скоріше за все ти відмовиш, але все норм, все буде як і було.

— Я не хочу щоб все було як раніше.

Спартак видихнув, чи то з полегшенням, чи то від нервів, але очі його були переповнені спокоєм. Чоловік відкинув голову на бильце ліжка, не відриваючи погляду від другого. Той, знервований та переляканий, напевно, очікував відмови. Спартак спокійний майже у любій ситуації і все що його може видати перед Женею – це очі. І в тих очах, блакитно-кришталевих не було відрази, шоку, несподіванки, тільки спокій.

— Я розумію, вибач що так зненацька, мені потрібно було це сказати. Все ок, просто забудь..

— Женька, досить робити висновки навіть не дослухавши до кінця.

Суббота посміхнувся, вмощуючись зручніше.

— Ти мені сподобався ще за часів нашої першої зустрічі. Можливо навіть ще з “мама хохотала” ти притягував мене до себе, навіть не зважаючи на те, що я не дивився “мама хохотала”. Коли ми познайомились, я зрозумів, що ти моя людина. З дурнувастим, іноді, гумором, хорошим смаком та чудовою усмішкою з ямочками. Покохав я тебе близько 5 місяців тому. Не знаю чому так, але якось відчув що це кохання, а не симпатія. Я не романтик, не купую квіти, майже не воджу на побачення, але поруч з тобою ці принципи руйнуються, я хочу робити це з тобою. Я хочу цілувати тебе зранку, проте до цієї пори я тільки міг дивитися на твоє сонне обличчя та вагатись чи варто це зробити. 

Спартак закінчив, подих перехопило у обох і на мить їм здалося, ніби їм по 16, їх перше кохання та перше зізнання. Янович точно сидів червоний, навіть у тьмяниму світлі від екрану це було помітно. Суббота знову посміхнувся. Женя зараз був спантеличеним, його очі яскраво відбивали кольорові сцени з телевізору, а руки завмерли. Скориставшись цим, Спартак поцілував чоловіка. Він ніжно обійняв того за талію, другою рукою лагідно поглажуючи м’які кучері. Він знав те, як сильно Женя любить обійми, особливо коли його гладять. Ця звичка була з ним з дитинства, тому мала велику значущість.

У кімнаті ставало спекотно, їх тіла були так близько, як ніколи до цього. Їх губи були з’єднані, а язики пестили один одного. Янович обійняв чоловіка у відповідь, пробираючись пальцями під нічну футболку. Тихі голоси з відео тьмяніли на фоні поцілунків та періодичних стогонів. Першим відсунувся Спартак. Він уважно подивився на Женю. Його губи почервоніли, він їх облизав, відновлюючи дихання.

— Ти чудово цілуєшся.

Спартак вкотре засміявся. Це було занадто мило, але Женя цього не бачив зі сторони, на жаль.

— Ти милий.

— Ти теж.

Янович знову поцілував не товариша, вже наполегливіше. Стрімко перебравшись на стегна чоловіка, Женя продовжив поцілунок, у зручнішому положенні. Спартак був не проти такої ініціативи.

— Ти будеш моїм хлопцем?

— Хіба я не твій вже близько 5 місяців?

— Питанням на питання, Спартачку, відповідати нечесно.

***

Звуки з телевізора давно були відкинуті на задній план, ковдра, зім’ята та стлутпна, лежала поперек ліжка між ногами. Чоловіки заснули у обіймах один одного, з червоними від поцілунків губами, Женя з кількома засосами на шиї, а Спартак, крепко притискаючи до себе тепле чоловіче тіло, думав, що зараз він справді знайшов те, що шукав.