Спалюємо і будуємо

Усе її життя йшло шкереберть. Звичайно, вона сама себе загнала у глухий кут — зла мегера, якій ніхто не потрібен, окрім себе коханої. Нудить від цих сліпих йолопів!

Хлоя Буржуа, у школі відома як «погана» дочка мера, сиділа за столиком кафе на набережній. Приміщення заливали п’янкі вечірні промені. Хлоя знала, що ось-ось і дівчата-робітниці увімкнуть милі гірлянди зірочки, перемкнуть літній поп-мікс на щось більш спокійне та закинуть в піч її улюблений лимонний кекс. Дівчина почувала себе комфортно та це й не дивно – в своїй кав’ярні її не просто поважали – обожнювали.

Скандалісти на кшталт її мами, нашумівшого XY чи того ж самого Габріеля Агреста натягали великі сонцезахисні окуляри, маски на пів обличчя, крислаті капелюхи — такою дурістю дівчина маятись не хотіла. Щоб вона і ховалась від когось? Ще й у себе?

«Пфф, ще чого? Сміялася б в очі – орлиці не сповідаються перед гієнами».

Тож Хлоя спокійнісінько сиділа у вишуканому платті від дому Агрестів – кремового кольору, лаконічне, як і сам модельєр. Єдина деталь яка впадала у вічі – невеличкий, майже непомітний за пишними локонами, фіолетовий метелик з самого верху над застібкою.

Дзвіночки над дверима кав’ярні задзеленчали, пропускаючи у середину худорлявого хлопця. Якби хтось поцікавився думкою блондинки, то вона сто відсотків видала б щось на кшталт: «Господи, що це за фрік?» — і неодмінно закотила б очі.

Та глибоко в душі в неї щось паршиво заскреблося. Їй-то ніхто не дозволить фарбувати нігті в чорний, а кінчики волосся – ядучою кольоровою фарбою.

Хлопець про щось перемовлявся з Мішель – новенькою баристою за якою Хлоя і наглядає – вона з посмішкою йому відповіла указуючи на пакунки із зернами.

«За зерна питає, естет знайшовся».

І все ж він зробив замовлення.

Зашуміла кавомашина. Баристи похапцем почали готувати напій в милий паперовий стаканчик з котиками.

Гість почав неквапно оглядати стійку: безкоштовні цукерки, спеції та цукор – на вибір коричневий, білий та цукрозамінювач. На стіні праворуч висіла дошка з відгуками клієнтів на різнокольорових папірцях, милі фотографії персоналу. Придивившись пильніше він, на своє здивування, помітив дуже цікаву особу…

«Добренько. Солодко, аж скрипить», – дівчина, як загіпнотизована, дивилася за вивіреними рухами працівників. Їй подобалося, коли роботу виконували якісно. На вустах Хлої заграла легка посмішка.

Клієнт знову щось питає, а почувши відповідь крутить головою, точно виглядує якусь гікувату подружку. Зупинив погляд блакитних очей на Хлої — гікуватою подружкою схоже виявилась вона.

Він швидко забрав каву, до відрази гидко-солодко посміхнувся баристі й рушив до її столика. Ой-ой, що зараз буде.

– Хлоя? Однокласниця моєї сестри, чи не так?

Він відсунув один зі стільців і всівся навпроти дівчини. До неї долетів терпкий аромат кави, і Хлоя ледве втрималася, аби не примружитись від насолоди. Щойно приготована пахне найкраще.

«Який милий телепень».

Дівчина відставила улюблене лате з до біса солодким банановим сиропом та вершками. Нарочито підперла голову рукою – новенькі сережки з аметистом хитнулися з приємною тяжкістю.

– Пф, я схожа на людину, яка знає, хто твоя сестра? Фарбоване волосся, дике вбрання, придуркуватий вигляд, – Хлоя критично оглянула його, – хм, вже щось пригадую… Може, Джулека?

Вона звикла бути жорстокою і навіть не намагалася заперечити це. Напускний спокій співрозмовника одразу дав тріщину і блакитні очі вперлись у неї оцінюючим поглядом. Хай дивиться поки є можливість – останні сонячні зайчики плуталися у її вишуканоиу золотому волосі. В очах Буржуа малі бісики почали палити вогнища.

– В яблучко. Якого біса до неї чіпляєшся?

– О, у нас тут розлючений бра-а-атик, – вона захихотіла, відставляючи горнятко з напоєм. – Можеш уточнити, як конкретно я псую їй життя? Бач, нині багато на мене жаліються.

Брови хлопця трохи здивовано піднялися. Схоже, він починає закипати і це тішить Хлою.

«Хі-хі»

– То ти не знаєш? Нічого собі! Через твої дорікання і під’юджування її взагалі-то акуманізували. Дякуючи Леді Баг, усе закінчилося добре. Але ж ти навіть не перепросила!

– Перепросила.

– Та шо ти брешеш, це ж було не щиро!

– Ой-ой, то й біжи до своєї чудесної Леді Баг, може, вона допомагає таким невдахам? Взагалі, як там тебе, га?

Хлоя майже веселилася, дивлячись на те, як Лука стиснув кулаки.  Сонце майже закотилося за горизонт тож вже не било йому прямо в очі. Проте очі як були примружені, такими і залишилися. Хай біситься скільки влізе. Може, й акума прилетить. Хлої то не звикати.

Хлопець скривився, проте змусив себе продовжити неприємну бесіду. Треба вирішити проблемц з цією дівчиною, а потім він пїде до Марінетт і вони разом посміються.

– Лука, – здавалося крізь зуби вичавив хлопець. – Невже ти настільки зла і невдячна? Леді завжди рятувала тебе, а ти…

Дівчина різко грюкнула рукою по столу. Працівниці виглянули із-за стійки. Хлоя рукою вказала, щоб Лука відхилився і злегка махнула дівчатам.

«От ні. Про неї я навіть чути не хочу! До біса цю геройку!»

– Досить пустої балаканини. Що ти хочеш?

Він повільно, проте з відчутним роздратуванням видихнув, намагаючись заспокоїтись:

– Ти дістаєш мою сестру, і мене це не влаштовує. Давай ти просто не лізтимеш до неї, і ми розбіжимося?

– Не давай.

А на що цей бовдур розраховував? Що вона впаде у ноги його сестрички і буде просити пробачення? Дзузьки.

– Я чув, що ти тупе стерво.

– Я чула, що вас кинув батько.

Лука метнув до неї гнівний погляд і завмер. Над її головою потроху запалилися ліхтарики. Паскудна, зла, все ще дуже гарна. Золотий ланцюжок підкреслював довгу, тонку шию. Фіолетовий камінь на підвісці щось йому  розпливчасто нагадував, проте зосередитись зовсім не виходило. Та й легка засмага дуже пасувала дівчині. Чомусь він згадав, що у Марінетт шкіра завжди бліда. Хлоя сиділа у тій самій розслабленій позі, мало не позіхаючи. Чарівна та незворушна.

«А це що за думки? Ні, так не піде» – просковзнуло в голові у Луки.

Багатійка, улюблениця публіки, жорстока і егоїстична гадюка — Хлоя просто насолоджується тим, як він безпорадно біситься. Красива, ну і що з того? Марінетт теж…симпатична.

«Мої збиті вершки зараз розтануть» – Хлоя зачерпнула ласощі.

Лука помалу відкинувся назад, взяв стаканчик у руку. Він хотів бути милим. Перехотів.

– Кажеш жаліються на тебе багато? – Лука відсьорбує каву, неквапом насолоджуючись смаком. Дивиться. – Якщо тхне від всіх, то може єдине лайно — це ти.

– Ха, не переживай, на відміну від інших я миюся, – Хлоя затнулася, побачивши посмішку фріка.

«От погань!»

Лука помішував якоюсь новомодною, не пластиковою ложечкою каву. Щось там уважно виглядав, наче намагався знайти гущу на гадання. Хмикнув й з-під лоба вирячився на юну леді. І як вона могла йому колись подобатися?

– Я нещодавно бачив твою сестру — миленька дівчина. Одразу і не скажеш, що ви рідня.

– Вона мені не сестра. Ніколи не була і ніколи не стане, – Вона відсахнулася від хлопця, розмови про «щасливу» сімейку їй ой як не подобалися.

– Це ж чому? Бо вона краща за тебе? – Лука навпаки нахилився до неї, відчув перевагу. Так випадково, проте влучно знайшов де буде боляче.

– Вона гірша в усьому. Її поява — це просто одна суцільна помилка і кожен це знає!

Хлопець і сам зрозумів, що лукавив – Хлоя нічим їй не поступається.

Ідеальне, майже лялькове обличчя, на секунду спотворила гнівна гримаса.

– То чому твій татусь сьогодні з нею поїхав на відкриття галереї?

Всередині дівчини все похололо. Рваний вдих, нігті з чарівним, блідо-рожевим лаком впилися у долоні. Вона потупила погляд.

– Чого мовчиш, га? Може покликати Леді Баг, щоб допомогла тобі? – хлопець вже зовсім не помічав її реакцію. – А я і забув, що вона, як і хлопець-моделька, не хоче мати нічого спільного з такою … як ти.

Лука скривився і нарешті, кинувши мимохідь погляд на Хлою, побачив, що наробив. Вона не плакала, ні — такого не буде. Вона витягнулася струною, завмерла, наче виліплена скульптура.

Леле. На її плечі сидів фіолетовий метелик.

Так, Лука хотів відповісти на її колкощі; хотів показати, як це неприємно, хотів віддячити її ж монетою. Та хто ж знав, що у нього вийде.

На обличчі дівчни вже почав проявлятися характерний червоний візерунок лиходія. Бражник зараз з нею. У голові хлопця зчинився гвалт, вир з думок. Куди бігти? Як покликати Марі? Що робити з відвідувачами? Ким вона стане?

– Слухай, ти тільки не переживай. Я…я не це мав на…

– Добре. Я тебе почула, – голос дівчини звучав осипло.

Хлоя глибоко вдихнула, знову розправляючи плечі. Глубокий вдих і – видих.

– Ні, т…ти…

– Загубись, йолопе!

Вона не витримала. Знову зірвалася, накричала. Будувати мости її не вчили, а щоб палити багато розуму не треба.

Прослідкувала за нажаханим поглядом Луки. То от чого він злякався.

– Тю, – й легко струсила акуму. Ще неформована маска зникла, авжеж, їй не звикати до візитів цих створінь. – Не роби таке обличчя – сьогодні немає настрою руйнувати пів Парижу.

Буржуа відвернулася до вікна. Нічого такого не сталося: вона хотіла вивести його з себе і досягла цього. Нема чому дивуватися.

Змалку її вчили нікому не довіряти. Її перша няня намагалися втертися малечі у довіру і втекти з дорогими прикрасами, наступна зірвалася на неї через «розбещенність та вседозволеність», ще декілька намагалися стати коханками батька. Тоді Хлоя не розуміла всього, проте залізти в душу вже не дозволила нікому. Тільки Адрікінсу.

У неї мало б бути все, що маленька батькова принцеса забажає. Проте кожного дня народження Хлоя вперто загадувала, аби мама повернулася до них, Адрікінс був поруч, а з недавніх пір жадала визнання своєї героїні.

Проте мрії мають залишатися мріями — цей урок дівчина запам’ятає.

Хай щоб Хлоя не робила хорошого (чи навіть поганого) мати вперто називає її Клодетт, Клариса, чи Кріс. Папа все життя відкуплявся від неї дорогими подарунками та грошима. Цій клятій сестричці і її камінь чудес віддали, і батько її любить більше, і мама її ім’я пам’ятає і Адрікі… Адріан сказав, що Хлоя більше не його подруга і ліпше б з самого початку замість неї була Зоя. Краще для всіх.

З першою впоратися не змогли, спробують з іншою – виліплять з неї свою безхребетну копію.

«Та пішли вони!»

Дзенькнув таймер на печі. Хлоя настільки поринула у свої безбарвні думки, що навіть не звернула уваги на запах, що витав у повітрі. Раптом щось поставили на столик. Це був той самий запашний лимонний кекс, а перед нею — бевзь з чорним манікюром.

– Пробач. Це, – Лука ніяково посміхнувся і кивнув на випічку, – моральна компенсація. Давай побалакаємо. Спокійно.

Блондинка знову хотіла накричати, ляпнути щось уїдливе, але сил уже не було. Вона пхикнула і вказала на стілець поруч. На місто тихо опустився вечір, і за вікном кав’ярні вже миготіли ліхтарі набережної.

***

Мішель посміхнулася черговому відвідувачу. Побажавши клієнту гарного вчора, мимохідь кинула короткий погляд на начальницю.

Пані Буржуа була такою як треба: кафе під її егідою розквітло. Шикарна рекламна кампанія, дорогуще новомодне приладдя, пані навіть за гірляндою з ліхтариків в інше місто полетіла, аби встигнути до відкриття! І це лише крихта з усього, що вона для них зробила. Так, дівчина була іноді занадто різкою, вибагливою, комусь навіть видавалася грубою, проте всі знають, що в бізнесі пухнастих зайчиків не люблять.

Мабуть, Мішель буде непереливки, якщо пані дізнається, що тоді вона нагримала на клієнта і, всучивши шматок кексу, спровадила вибачатися. Однак старша бариста вдала, що нічого не почула і пішла протирати фоторамки. На фото Хлоя посміхалася в обіймах своїх працівників.

Беззаперечно, персонал захоплювався блиском своєї зірки. Схоже, що тепер в їхньому полку прибуло: новоспечені друзі зустрічалися в кафе вже декілька днів поспіль, постійно або про щось мило щебетали, або ще миліше собачилися.

– Та я впевнений, що все спрацює! Ну клянуся тобі! – хлопець вже півгодини промивав Хлої мізки з цього приводу. – Вона тебе вислухає, чуєш?

– Мені варто нагадувати, що я нагадила їм обом? – Хлоя іронічно вскинула брови.

– Джулеку я знаю, як облуплену. Якщо тебе пробачить Роуз, то і вона не буде дутися. Хай там як, але давай спробуємо.

В якийсь момент їхного спілкування Лука вирішив пограти в героя і помирити Хлою з усіма – особливо з Марінетт. Та для початку треба розібратися з сесторою та її дівчиною.

Ця ідея захопила його єство, бо – о чудо – виявилося, що з Хлоєю можна нормально поговорити. Особливо зручно це робити на рожевому диванчику, трохи притулившись одне до одного. Просто місця мало, саме так.

– Ти і мертвого вмовиш, – Хлоя опустила голову йому на плече. Пасма волосся залоскотали хлопцю шию, а він сам поринув у солодкий запах жасміну, – Згода, тільки помовч вже.

Лука посміхнувся. Він знав напевно, що Роуз і сама відчуває провину за всю ту ситуацію з іноземцем. Саме дочка мера мала б проводити йому екскурсії та знайомити з паризьким життям, а не мила дівчинка, яка трапилась йому на шляху. Та Буржуа це знати не треба.

– Супер, вони будуть за п’ять хвилин.

Хлоя перелякано підскочила і розгублено завертіла головою.

– Ти здурів! – блондинка вирячила на нього очі. – Я не готова!

О, здалося, що на секунду серце хлопця зупинилося. Схоже, десь у ньому прокинувся древній грек, який свято вірував у те, що красиве не може бути злим. А вона була дуже гарною, коли під ніс пробурмотіла вибачення.

– Ти який чай любиш? – він вдав, що не розчув бідкання дівчини.

– Замов імбирний — дівчата знають, – машинально відповіла Хлоя відволікаючись. – Агов, не переводь стрілки!

– Імбирний так імбирний, – Лука нахабно кинув її і пішов замовляти напої.