Спалах освітивший темноту минулого

Спартак любить постійність, тому в його квартирі завжди один й той самий ароматизатор. Грейпфрут з нотками стиглої вишні – гіркуватий запах, який викликає у Яновича ще один спогад..:

– Завтра зранку виїжджаємо у тур.
– Так я пам’ятаю.
– Ти залишаєшся у мене, вже комендантська година, а в 6 вставати.
– Окей.

Це був перший раз, як Женя прийшов в нову квартирк Спартака.
– В тебе в квартирі такий цікавий аромат..
– Так, ” Грейпфрут-вишня “, мені подобається.
– Досить приємний запах..

Коли Женя отямився на нього дивився психолог.
– Ти завис, все нормально?
– Так, з’явився спогад.               – Хм, який?
– Як я вперше зайшов в цю квартиру.
– І що було стимулятором спогаду?
– Запах. “Грепфрут-вишня”. – чоловік пройшов у вітальню.
Спартак так і залишився в коридорі, та за секунду оговтався й направився на кухню. Ненароком погляд впав на барну стійку.. Тепер же спогади накрили і Субботу..

Спогади про ті палкі обійми, ніжні губи й сміливі руки на тілі. Тепло оголених тіл й сміливі рухи..

Він поглянув на товариша. Той, ні про що не підозрюючи, роздивлявся інтер’єр кімнати. А слідом поцікавився :
– Де я буду спати?
– Можеш тут на дивані, а можеш зі мною в ліжку.
Женя трохи потупив, а потім зашарівся й запитав:
– Останні 2 тижні до ДТП перший варіант був відсутній?
– Так. – Психолог продовжував розпаковувати речі, ніби ця тема взагалі його не торкалась.
– Я, поки, виберу диван.
– *Поки?) Хмм..* Добре. Постіль я зараз принесу. – Спартак пішов у спальню.
– * Чому він мені так подобається? Ніби – тіло пам’ятає, йому знайома ця квартира; вухам приємний його голос, вони його неодноразово чули; ніс пам’ятає його запах, такий приємний та рідний.. Але мозку ніяк не виходить з’єднати ці спалахи в один промінь світла, який освітить той проміжок часу, який я забув.. Ті 2,5 роки, як каже Спартак..*
– Ось. – Суббота кинув на диван постільну білизну та одяг. – Мм.. Ти минулого разу залишив деякі свої речі у мене.. Тому їх я також тобі даю. Ванна кімната ось там. – Він вказав рукою. – Щось потрібно кажи.
– * Бля, навіть мої речі у нього є..* Так дякую, Спартач.. Спартак. *Я  хотів сказати “Спартачок”?? *.
– Добраніч. Завтра насичений день.
– Добраніч.

Ранок почався з сніданку та кави. Зразу після цього вони пішли в спортзал.
– Согодні в нас руки.
– Ми і раніше цим займались?
– Так. Не переживай, тіло пам’ятає, як це робиться.
По обличчю Спартака було зрозуміло, що він хотів додати “На відміну від тебе.”, але стримався.
Женя робив жим лежачи, Спартак страхував.
Ще один спогад.
Також жим лежачи, також Спартак страхує, але, на відміну цього разу, їх знімає камера. Це відео розлетілося по тіктоку, всім сподобалась їхня співпраця.Після відкладення штанги Женя сказав:
– А у мене ще один спогад з’явився!)
– О, класно. Так і знав, що це спрацює.
– Тобто ти привів мене сюди тільки ради спогаду?
– Жень, ти лежав в лікарні більше місяця, тебе потрібно повертати в форму.
– Та я знаю.. Скільки ще?
– Через годинку зберемось і поїдемо в ЦУМ.
– О, ще одне місце де я маю щось пригадати?
– Не знаю, чи пригадаєш, але надію маю..

Через 1,5 години

В ЦУМі вони сіли на привичне місце, замовили те, що зазвичай замовляли і завели розмову про подкасти.
– Тобто ти вважаєш, що нам слід продовжити їх знімати?
– Я б сказав ” знову почати “, але так. Наші глядачі надіються на це. Можна буде розібрат..
Женя завмер. Перестав кліпати, навіть дихати став повільніше.. Черговий спогад.

Вони з Спартаком їдять, та просто насолоджуються компанією один одного. Вони близькі товариші, які проводять час разом дуже часто. Обговорюють черговий подкаст. Нічого особливого, просто хороша, дружня атмосфера.. Така рідна..

– Знову спогад?)
– Так..
– Ти якийсь розгублений.
– Просто я згадав як ми тут сиділи і говорили про подкасти. Так буденно, що аж боляче..
– Боляче?
– Зараз я пригадав, відчув, що ми були дуже близькими товаришами і.. мене бентежить те, що я багато, виявляється, забув..
– Аж тепер бентежить?
– Ну, як сказати “аж тепер”, до цього я не знав, що саме втратив, тому не переживав так сильно. А зараз аж призадумався..
– Ясно. О нам їжу несуть.
<span;>

На наступний день

– Куди ми їдемо, Спатртак?
– Туди де було записано дужее багато випусків ПТ.
– А саме…?
– Та кухня в студії, звісно.
– Аа, прикольно.
– Шо тє прикольно..
– Пхахах.
Женя сміється, Спартак широко усміхається. Все так, як раніше, ніби нічого не змінилося..

– Знаєш, Спартак. А ось ми завжди говоримо..
Женя почав, так як вони завжди це робили. Вони з Спартаком обговорювали якісь наукові факти, жартували, згадували щось..

– Основна функція пам’яті..
-…забувати.. )))
Кухня залилася сміхом.
– Коротше, хто не знає – Женя попав в аварію і втратив пам’ять за останні 2,5 роки. Зараз ми пробуємо її відновити.
– Так. І, до речі, в мене щойно ще один спогад відновився.)
– Оо, це добре.
– Ага.

Після подкасту вони відправилися додому.
Уже там Янович сказав:
– Знаєш, Спартак…
– М?
– Щоразу, коли у мене відновлюється якийсь спогад пов’язаний з тобою.. мені так радісно)
– Так? Хм, навіть не знаю, чому..- Спартак не прибіднявся нуль секунд.
– Дуже смішно. Я не можу не прибіднятись в такій ситуації.
– Якій?
– Мій найближчий товариш забув все, що пов’язано зі мною ж.
– Не знаю чому, але.. Мені чомусь здається, що ми були чимось більшим ніж просто товариші.
– Чому ти так вважаєш?)
– Та як мінімум, тому що ми спали в одному ліжку. А ще у мене постійне дежавю біля цієї барної стійки. – Шатен похлопав по ній рукою. – Ти часом не хочеш розказати чому?)
– Хочу. Але не розказати, а повторити те що тут відбулось.
– Так давай, може я щось пригадаю.)
– Ну, як ти просиш..
Суббота підійшов до Жені приобняв його за талію й поцілував. Євген відповів на полунок охоче, ніби він знав, що збирається робити психолог.
В мить, наче током вдарений Женя відскочив він блондина. Йому здалося, що це все життя проноситься перед очима, але виявилось, що останній потрібний спалах таки допоміг освітити темноту останніх 2,5 років.. Янович пригадав усе. Пригадав кожен жарт, кожний дотик, кожний погляд Спартака і той вечір, коли барна стійка стала не просто частиною інтер’єру..
Женя ніби вперше побачив Спартака. Він підійшов до того та, міцно обійнявши, прошепотів на вухо :-  Я все згадав.. Все-все, Спартачок..
– Сонечко..
Але Янович не дав йому договорити, накривши губи психолога своїми. Не розриваючи поцілунку вони направилися в спальню..

Знімаючи одяг один з одного вони дарували поцілунки кожній свіжооголеній ділянці тіла. Довго не готуючись, а просто надівши контрацептив і змастивши член лубрикантом, Спартак увійшов в Женю. Розмірені поштовхи супроводжувалися поскрипуванням ліжка. Суббота рухався впевнено й шепотів актору на вухо різні вульгарності. В одну мить Янович виявся зверху. Тримаючи Спартака за плечі він рухає бедрами в такт попередніх поштовхів. Блондин розуміє, що скоро закінчить і допомагає партнеру зробити це одночасно з ним. Позбувшись презервативу Суббота ліг біля Жені й обійняв.

В обіймах один одного вони солодко заснули, знаючи, що завтра життя піде своєю чергою і вони будуть пам’ятати цю історію з життя разом..

Такий розділ)) Буде ще Епілог, а тоді статус роботи буде офіційно “Завершений”

Дякую вам за те що слідкуєте за цією історією, яка є трішки хворими фантазіями автора)