Спалахи свідомості

Увесь вечір чоловік роздумував над тим, що Женя втратив пам’ять. Найнеприємніше для Спартака була відсутність в пам’яті товариша саме того моменту, коли він був в його житті. Незадовго до сварки 18 лютого вони стали більшим ніж просто друзі…
З роздумів психолога вирвав телефонний дзвінок.
••••
– Доброго вечора, це лікуючий лікар Є. Яновича. Чи зручно вам зараз розмовляти?
– Добрий вечір. Так звісно. Ви його обстежили?
– Так. Зручніше було б обговорити це при особистій зустрічі, але можу повідомити, що пам’ять повернути можливо.
– Гаразд. Коли завтра підійти?
– На 09:00. Вас влаштовує?
– Так. Добре. Завтра буду.
••••
Попрощавшись з лікарем, Спартак сів на диван у вітальні та закрив лице лодонями.
– Пам’ять повернути можна. Але як?  “Зручніше було б обговорити це при особистій зустрічі” та то понятно.. – він видихнув. – Так вже 23 ночі.. мені рано вставати, отже, потрібно лягати спати. – цей монолог був просто думками вголос, всі ми інколи так робимо.

2 березня 2024
Спартак сидів у кабінеті лікара,  що відповідає за здоров’я його друга.
– Що там? Як він?
– Євген почуває себе чудово, враховуючи те, в яку аварію він потрапив. Щодо втрати пам’яті.. ” Часткова амнезія в результаті травми голови “.
– * Так я і говорив. * – промайнуло в психолога в думках. Але сказав він наступне:
– Ви згадували, що пам’ять можна повернути. Як це зробити?
– Насправді це воля випадку, але, скоріш за все, пам’ять може повертатись “спалахами”.
– Тобто?
– Якщо він побачить якесь місце чи відчує щось, що було в його житті до ДТП це може простимулювати мозок до відновлення спогадів.
– Це теорія чи ствердження?
– Скоріш, теорія. Але це, мабуть, єдине доступне нам рішення. Якщо це спрацює – До нього повернеться пам’ять, якщо ні – Ви нічого не втратите.
– *Крім часу.. Що ж поробиш, краще так ніж ніяк.* – Подумки і вже вголос : – Коли ви його випишете?
– Примірно 20 березня. Такі переломи зростаються близько місяця.
– * Трясця, ще довго..*
– За цей час ви можете скласти, так би мовити, “програму” куди поїхати чи піти, щоб пам’ять повернулася.
– Якщо це єдиний варіант, то гаразд.. Дякую, ми ще зустрінемось, до побачення.
– До побачення.

У Спартака уже було декілька ідей, що робити. Схема запропонована лікарем не надто надійна, але іншого варіанту у них немає. Суббота набрав Колю та Антона й розповів їм ідею лікара. Вони сказали, що приїдуть, провідають товариша і допоможуть Спартаку.
Коли Яновича виписали з лікарні він дізнався план свого “нового знайомого” по  поверненню йому пам’яті.  Також він зустрівся з Миколою і Тохою, яких теж не пам’ятав.

Перший тиждень він дивився записані ними з Субботою подкасти і, о диво, почали з’являтися ” спалахи ” про які говорив лікар. Коли актор це зрозумів він зразу розказав  Спартаку.
– Спартак! Пам’ятаєш мій лікуючий казав що будуть, так би мовити, спалахи?
– На відміну від тебе, Жень, я багато пам’ятаю. – З насмішкою в голосі промовив психолог.
– Ц, окей. Так про, що я. Ця фігня працює!
– Та невже? Серйозно?
– Так! Я сиджу, а мій мозок відчайдушно намагається зловити спогад за хвіст. Як, знаєш, буває, коли слово на якику крутисься, а згадати не можеш.
– Ти вважаєш, що це саме те про що говорив лікар?
– Можливо, поки, інших ідей у мене немає. Знаєш, відчуття дежавю? Ось це шось подібне.
– Я ж розказував, що деж.. А, блін. Так, окей.
Ти щось, ніби, пригадуєш?
– Трішки. Гаразд йду далі дивитися. Ти, до речі, дуже цікава особистість. На віть не подумав би, що ми були хорошими товаришами.
– Так. – *Ти навіть не уявляєш на скільки..*

*Ще через тиждень*
– Женя, збирайся.
– Що? Куди?
– Їдемо в Київ. До мене додому і заодно в Аспен заїдемо.
– А в Аспен нащо?
– Ми там познайомилися.
– Ааа, добре.
***
Євген досліджував приміщення поглядом. Спартак сів туди де сидів в першу їхню зустріч. Женя стає біля дверей, в нього темніє в очах і ось.. Спогад.. :

Янович входить в аудиторію, досліджує людей в залі поглядом і натрапляє на накачаного чувака в татухах, який постійно щось записує. – *Київський фітнес-тренер* – перша його думка, але зразу за нею наступна: – * Та нє, в Аспен кого попало не беруть..*. Потім знайомство.. і спогад обривається.
– Спартак!! – Це було гучно та неочіковано, настільки, що психолог здригнувся він несподіванки.
– Що, Жень?
– Я згадав, як ми познайомилися!!
– Серйозно?!
– Так! Згадав, як увійшов цей зал, побачив тебе і, як ми познайомилися, все.
– Що “все”?
<- На цьому поки все, далі туман..
– Це вже щось..  Так, добре, їдемо додому.
– Ми будемо жити у тебе?
– Так. Так само, як останні 2 тижня до аварії.
– Ми жили разом?
– Ага. Давай ходім

Сьогодні щось таке) Дякую за коментарі під минулою частиною це дуже приємно😭💓💓

Буде ще 1 чи 2 розділи, як вийде. У мене вже є ідеї залишилося тільки втілити в життя, так би мовити)