Сон

Характерний стук коліс потягу заколисує,

тягне у сон. Думки змішуються у незрозумілі картини які здаються безглуздими. Ось я вже опинився посеред ромашкового поля,

-гарно тут- подумав я і вирішив трішки перепочити. Дивно…я можу розглядати сонце так ніби я в окулярах, хоча мої очі не відчувають їх присутності. Я впадаю у роздум, помічаючи декілька деталей які не сходяться в моєму розумінні.

-де я?

З задуму мене виводить постать, що збирає квіти десь вдалечені. Я повільно привстаю і починаю рухатись у напрямку своєї цілі. На траві сидить хлопчина, гарний такий, збирає ромашки і складає в кошик.

-Хто ти?

запитуюсь я і сідаю навпочіпки. Хлопчина розглядає мене з ніг до голови але нічого не відповідає, бере кошик і йде кудись у свому напрямку.

Мій сон різко обриває друг який щойно зайшов в купе з забитими снеками руками.

-Ой я тебе розбудив, пробач

Говорить Мінхо та викладає все, що накупив на стіл

-Нічого

сухо відповів Хьонджин,хоча у його погляді читалось, що даремно друг зробив це.

-якісь гарні дівчата снились? Можливо ті файні з медецинського факультету?

-Ццц ні, маячня якась наснилась,

але було цікаво продовження

-вибач вибач я не хотів

-пусте,проїхали

-Давай трохи поїмо, попереду ще довга дорога

Запропонував друг та й сунув Хьону печива до рота

Далі розмова пішла про нудне навчання та плани на канікули.

Нічкою сон ніяк не йшов до Хьонджина,

він крутився та вертівся але нічого не вийшло, з голови не вилізає той дивний сон, тому діставши свій скетчбук він намагався максимально відтворити хлопчину якого побачив. Він так занурився в процес що намалював все дуже деталізовоно.

-Хто цей хлопчина? Такий гарний, так спокійно було сидіти поруч.

Час перевалив за північ, нарешті в купе повисла сонна атмосфера, тепер міцний сон захопив і його.

-Ей підйом красуне! Давай вставай! ащ~ ти мене чуєш взагалі? Спиш наче білосніжка! Мені що тебе поцілувати щоб ти підняв свою сраку?

-все все я встаю не гуди над вухом.

На вокзалі радісно махають родичі які не бачили своїх синів вже так давно, так багато студентів повертаються з навчання. Мінхо обіймає своїх батьків та сестричку і віддає частину валіз батьку.

-Ходімо, ми підкинемо тебе до дому

Каже він до друга.

Дорогою вони розповідать смішні історії з гуртожитка, та як вони феєрично склали річні іспити. Головне кредо Мінхо «навчання це добре, але коли його в міру»

Вони навчаються на художньому факультеті, та їхні улюблені жарти про те як викладачі називали їх малюнки не живими, а деякі і не смачними. Батьки Мінхо уважно слухають та розказують щось своє. В якусь мить Хьонджину здалось що це його сім’я а Мінхо любимий братик, але це не зовсім так.

Хьонджин зходить до квартири де на нього чекає його улюблений песик Ккамі, а згодом по сходах спускається Сонмі, сестра Хьонджина. Вони довго обіймаються бо вже так багато часу їм бракувало одне одного.

-Як ти братику? Ще гарніший став.Не можу очей відвести! Ах чому ти тільки один приїхав? Невже в університеті нема гарних дівчат?

-Цей рік був таким важким, подеколи і дух перевести не було часу, а ти мені про дівчат.

-справді, та я всеодно хочу щоб хтось натерав тобі спинку в душі після важкого дня.

-Що ти верзеш? З смішком витиснув Хьонджин

-Ти краще мене погодуй, бо я від вчора тільки трохи снеків з’їв з Мінхо на пару.

На столі вже стояло купу смачненьких страв які так полюбляв Хьонджин. Мері справжня господиня, в неї все до ладу приведено. Нагодувати брата до «не можу» було основною цілью на цей місяць

-Шкода що я не зможу пробути всі канікули з тобою

З жалем в очах констатує Мері

І ще й ця клята робота, але маю надію, що ти весело проведеш час у місті, підеш зустрітись з друзями?

-Вони запрошують сьогодні пропустити по баночці пива у Джисона вдома, гадаю там будуть й інші, тому я б з радістю навідався до них

-Це чудово, нарешті зможеш гарно провести час.

Після обіду Хьонджин поспішно зібрався та вийшов прогулятись.

Рідне місто…тут відчуваєш себе вдома.

Хьон заходить до улюбленої кав’ярні та замовляє американо з льодом. Все як раніше, нічого не змінилось. Гуляючи центром він заходить до різноманітний крамничок з різними товарами та й звісно не оминає художній магазин.

-Які люди!

Чується голос з центру залу

-Привіт Чан, як ти?

-привіт, привіт. Я прекрасно, працюю. На днях як раз завезли класну фарбу, ще як розкладав подумав про тебе і ось ти з’явився.

-що за фарба? Мені як раз потрібно декілька баночок щоб щось тут помалювати.

-це новий бренд, багато кому вона сподобалась, хочу щоб і ти зацінив і детально все мені про неї розказав. Піди придивись собі які кольори до вподоби.

Хьонджин підійшов до величезної полички та відшукав потрібний зразок.

-І справді, фарба виглядає пристойно.

Він обрав собі кілька баночок та вже розвертався щоб йти до Чана, як раптом вдарився в когось, та вся фарба опинилась на підлозі.

-Ти що підкрадаєшься! Тобі місця мало в магазині!

Волав Хьонджин та в мить його лице змінилось з лютого на шоковане…перед ним із сльозами на очах стояв той сами хлопец з сну.

-пробачте пробачте пробачте

Тримтячи повторював хлопчина —

-я відшкодую за фарбу та вашу рубашку

Хьонджин стояв та й слова вимовити не міг, та коли прийшов до тями побачив що хлопець вже побіг по ганчірку, щоб витерти підлогу.

Хьонджин підійшов до подсопки та взяв відро, щоб налити води та допомогти.

-Як тебе звати?

Спитав врешті решт Хьон

-Ааа еееммм я Фелікс

Відповів хлопець, та ще раз вибачився

-припини стільки вибачатись, ти ж не спеціально це зробив. Я і з першого разу тебе пробачив.

-гаразд більше не буду, вибачте

-Ось знову, ти іншого слова не знаєш?

Хлопчина мило в всміхнувся та пішов мити підлогу.

-Хто це?

Запитав Хьон у Чана

-Це мій постійний клієнт, файний хлопчина. Постійно щось малює в скетчбуці. Я якось бачив його малюнок, мені сподобався, але думаю він не професійно малює, так, для себе.

-Такий милий, ніби вже дорослий але веде себе наче дитина.

Закінчивши роботу Фелікс підійшов до хлопців і всучив Чану дві купюри.

-Ось, це за фарбу.

Чан відмовився брати гроші та насильно повернув їх назад.

-Просто частіше заходь до мого магазину, це і буде твоя відплата.

Фелікс низько вклонився, знов подякував, та вибіг геть.

Хьонджин був шокований такою зустріччю, всі його думки були лише про хлопчину з магазину та сну

-Це один і той самий? Як це реально?

це якийсь знак від долі? Як він міг мені наснитись якщо я ніколи не бачив його?

Питання мучали Хьона і голова ніби скоро розірветься від кількості запитань на які він не може знайти відповіді.

Хьонджин вірив в долю, він знав, якщо щиро бажати чогось то вона дасть тобі це. Засинаючи він постійно думав про те що відчуває себе самотнім, він заздрив теплим обіймам парочок у парку, але ніхто не траплявся на його шляху хто б змусив серце битись частіше.

Зараз щось змінилось, він за кілька секунд зустрічі запам’ятав кожну навіть маленьку деталь зовнішності, міміки та навіть тембру голосу Фелікса. Він виділявся з усієї маси людей які проходили повз нього, ніби він був осяяний променями сонця.