Сонце та безодня

Він тягнувся до нього, хоч і був близько. Обіймав ще сильніше, щоб хоч трохи зігрітися. Ніби кажучи “не ходи від мене, побудь ще поруч”. Обережно торкався пальцями болоньевой куртки. Макс на секунду заглянув у розслаблені очі Петра. В них не було звичайної усмішки, а лише ніжність та впевненість. Двісті людей навколо відійшли на задній план, створюючи атмосферу. І сеодно що на них дивляться чи знімають на відео. Максим просто ловив тепло від чужого тіла, адже Петро був сонцем, а сам Носков давно застряг у тьмі втоми та депресії. 

Відпочинок. Так він сприймав цей танець. Не треба кричати та заводити натовп. Не треба думати які всі дебіли та виміщати на комусь агресію.

Адже тут і зараз він щасливий. Танцювати та обіймати таку чудову людину як Петро, розважати підлітків, якби це часом не було важко і просто бути. “Так от що таке щастя…”

Макс відчув гаряче дихання на шиї. Йому було приємно. Ніпрощо він не міг думати крім цього швидкоплинного моменту. Вони знов зустрілись поглядами. Петро похитав головою, кажучи що він не відпустить, влаштувався на плечі Носкова. Тепер супорт був спокійний, що свою підтримку він отримає в будь який момент. І на темній душі Макса Носкова стало легше. Тьма почала відходити, давши місце теплим промінням душі Петра.