сонце сьогодні яскраво вмирало.

Подарована стрічка пахне хвоєю, Лань Джаню хочеться ввібрати цей запах у себе, втерти в шкіру, щоб завжди пам’ятати. Пам’ятати трохи кучеряве шовкове волосся, м’яку усмішку, яскравий сміх, сірі очі, що з такою довірою дивилися на нього. Він навіть не зміг попрощатися, закритий у своєму ж домі. Так почувала себе мати, коли була змушена провести залишок свого життя під замком?

 

Червона стрічка обвиває зап’ястя, чи може він тепер турбувати Вей Вусяня своїми листами? Рука тремтить, чорнило капає з кінчика пензлика прямо на папір, за чорнилом на листок капають сльози. Так безглуздо.

 

– Убогий, – він зминає листок і закриває обличчя долонями.

 

 

***

 

 

 

 

– Вей Вусянь не є сином Голови Ордену Дзян, – оголошує вердикт Перший Старійшина.

 

Тиша накриває зал, юнак, що стоїть навпроти Голови, панічно ковтає повітря. Усе було так просто?

 

– Ха-ха-ха, усе було дарма, уявляєте, ха-ха, чому не можна було зробити цього раніше? Я шість років жив у пеклі, чому ви не провели цей обряд раніше! – Закричав Вей Їн.

 

Лань Січень підірвався з місця, молодший почав проявляти ознаки нервового зриву, і він дякував усім Богам, що все ж таки зважився не залишати свого підопічного, і що його взагалі допустили до цього суду.

 

– Вей Їн, ти мене чуєш? Дихай, прошу тебе, дихай. Дайте води хтось! – він міцно взяв юнака за плечі та  дивився прямо в розфокусовані очі.

 

– Січень, уявляєш? Розумієш, що це означає? Ха-ха, ну що, Дзиюань, тепер ти рада? Ха-ха-ха, запам’ятай цей день надовго! – істерично кричав підліток. Старійшини, побачивши таку поведінку, спочатку були обурені, але потім, побачивши те, наскільки стурбований Пан Лань і Голова, розгубилися.

 

– Вей Їн, не дивись туди, випий води. Вона за все відповість, чуєш? Вона отримає своє, – намагався переконати його Лань.

 

– Це ніколи не викупить її в моїх очах, двадцяти п’ятьом ударам ніколи не зрівнятися з тисячами моїх шрамів. Вона ніколи не зможе зазнати того болю, що відчув я, їй навіть не шкода, подивися на неї, глянь їй у вічі, вона не відчуває провини, навіть знаючи, що була неправа!

 

– Пане Вей, оскільки ми з’ясували, що Ви законний син і у вас не тече кров клану Дзян, ми просимо Вас надати докази Ваших слів, задля призначення Ю Дзиюань покарання Дзидянем, – нарешті мовив один із Старійшин.

 

 

Вей Вусяню так набридло, що він повинен усім щось доводити, здирати щоразу з себе бісове ханьфу, щоб інші повірили йому.

 

– Та будь ласка, – підліток, що все ще не впорався з істерикою, почав розв’язувати пояс своїх шат, коли нижній халат спав з його плечей, люди, що знаходились у залі заохали.

 

– Ось вони, докази, що залишаться зі мною на все життя! – люто виплюнув він.

 

Погляд присутніх також зачепився за глибокі та свіжі шрами, що тягнулися вздовж передпліч молодого хлопця.

 

– Я думаю, інших доказів не потрібно, – ніяково кашлянувши у рукав, сказав Старійшина, який раніше говорив.

 

Лань Січень накинув на плечі худорлявого юнака його ханьфу і відвів того убік, а потім заговорив.

 

– Шановні Старійшини, я Лань Січень, душевний цілитель Вей Вусяня, з відомої мені інформації, мій пацієнт зазнавав постійних покарань такого типу протягом останніх років, це в тому числі сильно похитнуло його душевний стан, що призвело до неодноразових спроб самогубства. На даний момент юнак проходить курс лікування в лікарні для душевнохворих у Ґусу, як цілитель, я дуже наполягаю, щоб Пані Ю більше ніколи не перетиналася з моїм підопічним. Якщо це неможливо в стінах Пристані, то як представник ордену Лань, я заявляю, що ми готові прийняти цього здібного юнака у свій орден, якщо він того забажає.

 

– Пане Лань, ми врахуємо Ваші слова, при остаточному винесенні покарання, ми були покликані для проведення чесного суду над Господарями Ордену, адже тільки ми маємо таку владу, доля цього хлопчика вже не наша справа, це Ви можете обговорити безпосередньо з Головою Ордену.

 

– Дякую за Вашу мудрість, – вклонився у відповідь Лань Січень.

 

Старійшини пішли на обговорення, залишивши Панів у залі. Вей Вусянь нервово глянув на Ю Дзиюань, що не менш нервово терла обручку на своєму пальці.

 

ЇЇ було вирішено покарати дисциплінарним батогом, після покарання Ю Дзиюань повинна повернутися в орден Мейшань Ю. Навіть це було більше, ніж могли їй дати, але скільки б вона не отримала, Вей Вусяню не ставало краще, він як ніколи усвідомив, що її зникнення не зробить перебування в резиденції легшим.

 

 

***

 

На покаранні він вирішив не бути присутнім, залишився за дверима зали покарань і задовольнявся болісними вигуками Пані Ордену Дзян. Спочатку було приємно слухати, як батіг розриває тканину ханьфу на її спині, але з кожним хрипким звуком, що вона видавала, ставало бридко від того, що йому це подобалося. Вона монстр, що насолоджувався його стражданнями. Відчуваючи задоволення від її страждань, він мимоволі уподібнювався їй. Це усвідомлення прийшло до нього ближче до двадцятого удару.

 

-Це – справедливість? – розвернувшись, він подався до своїх покоїв.

 

Кімнати зустріли його тишею, Свейб’янь стояв у стійці біля дверей та сумно брязкав дзвоник на поясі.

 

– Нічого не змінилося, навіть я сам, усе було марно, – він дивиться ніби в порожнечу.

 

Адже і справді нічого не змінилося, усе такий же нікчемний, усе такий же марний, створює проблеми. Адепти не замовкнуть ніколи, тепер з покаранням Мадам Ю у них навіть більше причин для пліток, дядько так само плював на те, що відбувається.

 

“Орден чекають зміни!” – ага, як же.

 

Розкидатися словами, усе, що він може, хоча по суті нічого б він і не зміг зробити. Усім роти не закриєш, будь ти хоч сто разів Головою, людська натура все одно прагне хліба та видовищ, їм просто життєво необхідно сунути ніс у чиєсь життя.

 

Чорна енергія ласкаво торкнулася руки хлопця, що тремтів від емоцій. Він мимоволі опустив погляд і відсахнувся назад. Покрутив рукою так і сяк, але чорна нитка енергії лише майоріла за долонею. Голос у голові з’явився раптово.

 

“Ми – це ти. Ми твоя образа, твоя ненависть, дозволь нам помститися. Дозволь зайняти твоє місце, ми допоможемо, вони всі отримають справедливе покарання.” – м’яко, мов голосом померлої матері, мовила темрява.

 

– Я не розумію, як…?

 

“Ми з тобою давно, наш хлопчику, ну ж бо, дозволь нам, ми тобі допоможемо, довірся.” – оманливо ласкаво.

 

– Я божеволію, треба припинити це, припинити, це божевілля, ха-ха, я збожеволів, ха-ха-ха, – він істерично носився з боку в бік, погляд його впав на лезо звичайного мисливського ножа.

 

Хлопець схопив клинок і не втрачаючи жодної хвилини, у спробі заткнути невідомий голос, що кричав у голові, в надії розігнати темну енергію, що скупчилася навколо, встромив клинок прямо в свій даньтянь. Від різкого спалаху болю, він миттєво знепритомнів, кров із рани заливала підлогу, темна енергія, в спробі врятувати свого власника, почала вбиратися крапля за краплею в молоде тіло.

 

 

 

 

***

 

 

Видовище розірваної на шматки жіночої спини було огидним, уявляти, що ця жінка регулярно робила таке з хлопчиком, який був навряд чи старший за її власного сина – страшно. Лань Січень, який не звик до густого запаху крові, був змушений залишити зал відразу ж після закінчення покарання. Озирнувшись, він не побачив Вей Вусяня, що мав чекати його з Головою за зачиненими дверима. Незрозуміле почуття тривоги охопило його. Було неправильним залишати цього підлітка, який нещодавно пережив потрясіння і зрив. Насамперед він вирішив попрямувати до кімнати адепта, йому безсумнівно було важко, і як його не тільки цілитель, а друг, він був зобов’язаний підтримати цю заплутану дитину. Бадьорим кроком він попрямував у бік, що вів до його покоїв, але трохи заблукав.

 

– Дзеву-дзюнь?

 

– Дзян Ваньїнь? Я шукав Вей Вусяня, але, зважаючи на все, трохи загубився, відведете мене до його покоїв?

 

– Ох, звичайно, я й сам прямував до нього, що там із судом?

 

– Ваша мати була покарана дисциплінарним батогом, завтра вона відбуде до свого рідного ордену, раджу Вам попрощатися з нею, хоча щиро вважаю, що вона і цього не заслуговує, не зневажайте, – похмуро повідомив старший.

 

– Зрозуміло, значить Вей Вусянь, усе ж таки не мій кровний брат, – Дзян Чен важко зітхнув і, спрямувавши погляд до кімнати брата, у шоці дивився на темні завитки енергії, що просочувалися з-під дверей.

 

– Що це? Лань Січень, Ви бачите це?

 

– Це ж темна енергія, – чоловік кинувся до дверей, відчинивши їх, на них вивалилася потужна хвиля енергії образи. Діставши сяо, Лань заграв якийсь заспокійливий мотив.

 

Дзян Чен витягнув свій меч, можливо, якась темна тварюка напала на його брата, звідки могло бути стільки темряви в його кімнатах?

 

Темрява під грою Лань Хваня потроху розсіювалася, через пару хвилин, була видна доріжка з крові, що текла з глибин кімнати, помітний був і силует, що нерухомо лежав на підлозі. Підійшовши ближче, чоловіки обімліли, у Вей Вусяня затікала енергія образи, а сам він був на останньому подиху.

 

– Швидше, Дзян Чен, біжи за лікарем, сповісти Голову, – нервово заторохтів Січень, – не стій, швидко!

 

У спробі відігнати темний туман від хлопчика, він лише прискорив процес її засвоєння Вей Вусянем. Руки нервово тремтіли, коли він, опустившись колінами прямо в криваву калюжу, намагався перевернути постраждалого на спину. Вей Їн різко вдихнув, коли енергія темряви закінчила своє проникнення, райдужка очей налилася криваво-червоним.

 

Заклиначі, що прибігли на крики, застигли в страху на порозі кімнати. Посеред кімнати в закривавлених шатах сидів Перший Нефрит, а на його руках лежав блідий підліток, чиї очі світилися червоним демонічним кольором. Лікар пронісся повз заклиначів, що стояли в ступорі.

 

– Відійдіть, Пане Лань, відпустіть його, мені потрібно якнайшвидше оглянути його рану.

 

– Не чіпайте мене, – просипів постраждалий.

 

– Вусянь, ти чуєш нас? Як ти? Що сталося? – почав розпитувати все ще вражений побаченим Лань Січень.

 

– Не треба мене чіпати. Залиште мене, дайте померти, прошу, – на його обличчі лилися сльози розпачу.

 

– Вибач, – лікар торкнувся його чола, зануривши його в сон.

 

 

***

 

 

– Рана загоїлася, як це можливо?

 

– Темна енергія. Рана загоїлася, але ударом у даньтян він пошкодив золоте ядро, з’явилася тріщина, що ввібрала в себе темряву, це дуже погано, – втомлено відповів лікар.

 

– Звідки вона взагалі взялася!?

 

– Жодних темних артефактів не було помічено у покоях Вей Вусяня, Голово, – відрапортував адепт.

 

– Я гадаю, це пов’язано з його емоційним станом. Випадок дуже схожий на спотворення Ці, за останні кілька місяців, під наглядом у Ґусу, він зазнав різних потрясінь, що виводили потоки Ці з себе, – вклинився в розмову Лань, стомлено потираючи очі.

 

– Образа…

 

– Так, йому потрібно якнайшвидше повернутися в Ґусу, ще не пізно розпочати курс “Очищення”. Вусянь ніколи раніше не мав справи безпосередньо з темною енергією, це дає нам перевагу, її буде легше вигнати.

 

– Тоді вирушайте, візьміть пару наших адептів, ми підготуємо човни.

 

– На човнах буде надто довго, я візьму його на меч, – наполягав Січень.

 

– Добре – добре, удачі вам.

 

***

 

 

 

Не так хотів Лань Вандзі знову зустрітися з Вей Їном. Коли він побачив свого брата, що ніс на руках безсвідомого Вей Їна в його дім, він відчував, ніби його серце впало. Обличчя безсвідомого було блідим, з-під напівприкритих повік виднілися червоні спалахи, біле ханьфу, що все ще було одягнене на Вусяні, було просякнуте кров’ю, що вже встигла в’їстись у тканину, вигляд панікуючого брата не надавав впевненості у стані потерпілого.

 

– Брате, що з Вей Їном?

 

– В-він отруєний темною енергією, швидше, діставай Вандзі, треба грати “Очищення”, у нас не так багато часу, – гарячково носячись по дзиньши тараторив Січень.

 

– Зрозумів, – схвильовано відповів молодший із братів, бачити Вей Вусяня в такому стані було боляче і страшно.

 

Мелодія “Очищення” розлилася по кімнаті, коли Вей Їн раптом зігнувся дугою на ліжку несамовито кричучи.

 

– Прошу, досить, благаю, зупиніться, я не можу, так боляче, прошу! – звиваючись кричав він, завитки темної енергії залишали його тіло.

 

Брати грали протягом кількох годин, поки Лань Січень, який, схоже, витратив більшу частину своїх сил на шлях, мало не впав від втоми. На той час, велика частина енергії образи залишила Вусяня, що лежить на ліжку, судоми припинилися, очі повернули свій природний колір, а його голос повністю охрип.

 

– Брате, відпочинь, я стежитиму за Вей Їном.

 

– Ти ж знаєш, що дядько дізнається про це, та що там, усі Хмарні Глибини вже знають, швидше за все. Просто не залишай його, він дуже сумував, коли ти був усунений, ніхто йому не говорив про це, дядько все плів йому про те, що ти зайнятий. Він був дуже засмучений, поговори з ним.

 

– Мгм.

 

 

***

 

 

 

У цьому місці було темно, у вухах брязкотів передзвін чиїхось голосів. Вусянь мимоволі згадав, як селяни говорили, що в інших землях проживають люди, що вірять в інших Богів, одягаються якось химерно, а ще там вічні війни, окрім демонів, вони вірять в янголів. Вей Їну завжди здавалося, що це вигадки чи казки, навіть якщо так, йому зараз думалося, що такі звуки могли б видавати ті самі янголи. Було б смішно, якби ті люди, яких він ніколи не зустрічав і лише миттю чув про них, мали б рацію щодо цих істот. Дурні думки заповнювали його голову, спів викликав якийсь дивний трепет, передчуття чогось невідворотного.

 

Перше питання мало бути “Де я?”, а виявилося “Хто я?”.

 

Він не пам’ятав, хто він, дивився на свої руки і не міг впізнати їх, звідки він, чиї спогади в його голові?

 

“- Ти Вей Вусянь.” – послужливо нагадує йому один із голосів.

 

– Я Вей Вусянь? Хто це?

 

– Це ти, дурнику. – насміхається.

 

– Чому я тут?

 

– Тобі було боляче, ми забрали тебе.

 

– Боляче?

 

“- Так. Ми заберемо твій біль собі.”

 

– Навіщо вам це? Чому ви співаєте? Чому я плачу? Де я? Я нічого не пам’ятаю, я все забув, чому я бачу чиїсь спогади?

 

 

 

– Це твої спогади, Вей Вусяню. Це все належить тобі. – закривши очі, він не помічає, як перед ним постає дзеркало.

 

– Я потворний, – схлипуючи вимовляє він.

 

– Не знаю, нам невідоме поняття краси, ми бачимо тільки твою тріснуту душу. Якщо ти не зупинишся, вона розіб’ється, і ти не зможеш піти навіть на коло переродження.

 

– Розіб’ється? Хіба я цього заслужив?

 

“- Неважливо чи заслужив ти, світ не так влаштований, ті хто заслуговують – не отримують, а ті хто не заслуговують – страждають замість них.”

 

– Що ж мені робити? Мамо, що мені робити? – піднявши голову від підлоги, він помічає в дзеркалі силует жінки, вона ніжно кладе руку на його плече.

 

– Залишся тут, синку, я буду поряд, твій батько буде поряд, залишся.

 

Голоси розбиває пісня знайомих Вусяню інструментів, вони сполошно кричать, жінка, що стоїть поруч, верещить від болю, перш ніж розвіятися.

 

– Ні, ні, прошу, ні! Досить, припиніть! – він закриває долонями вуха, немов дитина, кричить, так, як не міг кричати, коли бачив трупи своїх батьків, перед очима проноситься все його життя, і він кричить, так голосно, як тільки може, а коли голос хрипне, він падає в порожнечу .

 

 

***

 

 

 

Розплющуючи очі, він бачить знайому стелю, знайому, але не таку, як була в його кімнатах у лікарні. Значить, він у Ґусу. Голова розколюється, з горла не може вирватися ні звуку, тіло важче за звичайне.

 

– Вей Їн?

 

“Здається, щоразу, коли я втрачаю свідомість, зі мною виявляється Лань Джань. Виходить, мені потрібно було майже померти, щоб повернути його прихильність до себе?”

 

– Ла-…  – він відразу ж захрипів і не зміг вимовити жодного слова, поки до його рота не піднесли чашу з водою.

 

– Лань Джань, – тихо та розгублено.

 

– Мгм, я тут, не вставай, – теплі руки опустилися на тендітні плечі хворого.

 

– Ти все ж таки не кинув мене?

 

– Я ніколи не кидав тебе, вибач, що не пояснив нічого.

 

– Я подумав, що розлютив тебе чимось.

 

– Це не так, дядько усунув мене від лікування, я не міг зайти на територію лікарні, вибач.

 

– Не вибачайся, я сумував.

 

– Відпочинь спочатку, ти все ще слабкий, не витрачай сили даремно.

 

– Зіграй мені, будь ласка, – ласкаво переплітаючи пальці з юнаком, мовив Вей Їн.

 

– Зіграю, – ніжно погладивши щоку лежачого, сказав Ванцзі.

 

– Не залишай мене, прошу, – гірко схлипнув Вей Їн, слухаючи невідому йому композицію.

 

Можливо тільки на декілька хвилин він зможе відпочити від тягаря свого життя.