Собачий син

Дакен Акіхіро — син Росомахи та його покійної дружини Ітсу. Він мутант та як і його батько має регенеративний фактор і висувні кігті. Дакен був членом Темних Месників та Темних Людей Ікс, де виступав в ролі Росомахи, видаючи себе за батька.

* * *

— Я Дакен, і я не мій батько!

Він відчуває кожною клітинкою свого палаючого тіла як кістка зсередини пробиває пошрамовану шкіру та міліметр за міліметром звільняється з плоті. Пара кістяних кігтів виривається з кісточок, а один — з запʼястя. Багряна кров маленькою стрічкою тече до розбитого та пульсуючого від падіння ліктя, але зараз вона вже здається неймовірно холодною. Акіхіро кусає нижню губу, щоб не засичати. Пекучий біль від звільнених кігтів приємно бʼє в голову, а в очах розмазані кольори набувають червоно-брунатного відтінку. 

Звір робить ривок вперед і заганяє всі шість кігтів в живіт голомозовму супротивнику. Від несподіванки бідолаха лише встигає впустити пістолет і зойкнути. Зброя що падає дзвінким відлунням бʼється в черепній коробці Дакена, але він намагається не зосереджувати на цьому уваги. Різким рухом Акіхіро роздирає мʼяку черевну плоть чоловіка від боку до боку і обмочившись той стрімголов падає на асфальт, руками притримуючи власні нутрощі. 

— Як мене звуть?

Через важке тваринне дихання важко розібрати ці слова, але бачить Бог краще було б спробувати. Крутонувшись на пʼятах Темний Росомаха спрямовує свої чорнющі очі на іншого злодія. Дрібний дощик перетворився на справжню зливу, і вода струмком розносила розведену кров та сечу по вологому асфальту. Дакен був високим та широким в плечах, а на лівій руці мав неприкрите татуювання, за яким його цілком можна було б вистежити, якби після зустрічі з Акіхіро лишалися живі свідки. Зненацька вдарив грім і дощ полив вдвічі сильніше.

— Як мене звуть?!

Супротивник завагався. Він був на голову нижчим від Темного Росомахи й вдвічі тоншим в тілі, проте в обох долонях міцно стискав руківʼя пістолета, котрий від крапель і місячного світла грайливо поблискував та в цю мить являв собою цілком реальну загрозу мутанту без регенеративного фактора.

— Не підходь, сука! 

Дакен на кілька секунд задивився на револьвер. В його очах все мало інший вигляд. Уява в симбіозі з важким наркотиком, котрий Акіхіро прийняв години три тому, вимальовувала неймовірної краси та розмаху картину. Якщо він піддасться уяві та речовині — помре.

— Ти втратив свій шанс. 

Мутант кинувся вперед і з хрустом впустив три кігті поміж ребер чоловіка. Пролунав випадковий постріл, а за ним другий. Скалічений застогнав й позадкував до стіни та відчиненого переповненого сміттєвого бака. Росомаха притиснувся до пораненого всім тілом, вганяючи клинки ще глибше, а потім нахилився до нього так, наче хотів поцілувати, але натомість лише по-зміїному зашепотів. 

— То як мене звати?
— Да… — схлипнув майже мрець, котрому бракувало сил та сміливості щоб промовити це імʼя. — Дакен.
— Ні. 

Акіхіро зробив крок назад і звільнив руку від чужих ребер, а за мить без вагань обома парами кігтів розтяв горло бідолахи. Кров бризнула червоним фонтаном. Чоловік вхопився руками за те, що лишилось від його кадика та повільно опустився на асфальт. Він хрипів та плакав, розгубленими та вологими очима молив про допомогу, але зараз його не врятував би жоден з відомих світу супергероїв. Японець лиховісно всміхався запаху Смерті.

Дакен близько хвилини спостерігав збоку. Важко дихаючи мутант всім тілом відчував біль і свербіння в тих місцях, де з-під шкіри виринали кігті. Барви згасали і тьмяніли, а це означало, що таблетки переставали діяти і його організм дуже скоро повернеться до свого «нормального» безсмертного стану — рани затягнуться, а біль приглушиться. 

— Передай Богу Смерті, що тебе до нього доправив Росомаха. Втямив?

Темний Росомаха не чекав відповіді, бо марні зусилля чоловіка обмежувались потугою зупинити кровотечу та втримати дорогоцінне життя, котре витікало крізь пальці разом з рідиною. Акіхіро наблизився і почав ногою забивати незнайомця. Перевулок наповнився благущим про милосердя хрипом та хлюпанням крові. Час для Дакена сповільнився настільки, що кожен удар тривав цілу вічність і єдину мить водночас. Ейфорія. Зупинився мутант лише тоді, коли від черепа мерця лишилась лише вм’ятина на сміттєвому баці та каша з вцілілим оком на колінах. 

— Я, блять, Росомаха, і вам краще це втямити.