Сніг,шапка й теплий чай

Сніг.Тепле пальто.Сліди від обмалкуватого взуття.Капішон наповнений снігом.

Буденне життя звичайного школяра.

Лі повільним кроком йшов до школи,перебираючи в голові сценки з книжки,яку читав до пізна, через що й не виспався сьогодні. На вході до школи він зустрів декількох однокласників які виходили з кафешки з гарячим чаєм та кавою. Мінхо теж не проти б був поласувати теплою кавою,але сьогодні в нього були гроші лише на шкільний обід,через що той засмучено позіхнув,та пішов дали.

-Руки за голову,працює спецназ – крикнув хтось вистрибуючи з засніженого куща,й кидаючи декілька кульок снігу,через що Лі втратив рівновагу та впав в купу снігу.

-Хан ти придурок – кричав старший на того – Хай тільки в мене шось да й на мокло, вб’ю.

-Уті бозє які ми злі – перекривив того молодший – Нічо там не намокло,ти й повалятися не встиг в тому снігу!

-Ну так тобі ж видніше! – галасливо відповів Лі й обтрусивши сніг пішов до входу в школу.

-Зачекай – викрикнув Джісон після чого Лі почув грохіт,а потім глядів на лежачого хлопця.

-Бля.. – Хан бормотів в землю та намагався підвестися.

-Карма Хан,Карма! – зловтішався Мінхо.

-Ой йди до біса! – ображено говорив Хан.

Мінхо опустився до Джісона і почав щось шукати в портфелі.

-Що ти робиш – тримаючись за розбиту щоку запитав Хан.

-Ну куди ти брудною рукою за рану тримаєшся,а якщо інфекція буде?! – Лі відкинув руку молодшого з щоки та приклав вологу серветку,яку й шукав в портфелі – Тільки Хан може в ожеледицю взути кросівки!

-Просто мені ще не купили зимове взуття…

-Середина грудня Джісон,і взагалі в мене теж не нове взуття,а минулорічне – Лі показово підняв ногу .

-Я зі свого геть виріс,тому й доводиться в кросівках ходити. Через тиждень в мами зарплата,тому будуть в мене нові черевики.

-Вітаю! – байдуже відповів Мінхо,натякаючи ,що йому не цікаво–Пішли,а то на фізику запізнимося!

-Блін так шкодаааа – Хан єхидно посміхнувся – Мені так подобається отримувати погані оцінки!

-Я тебе не знаю.

-Ой – Джісон показав старшому язика,після чого взяв з лавки свого портфеля я попрямував до школи.

Другим уроком була фізкультура. Наш клас поділився на групи. Дехто змагався хто зліпить кращого сніговика,дехто бігав грав в сніжки,а дехто вирішив кататися на лижах наввипередки,зокрема і Мінхо,котрий добре вмів кататися на лижах і був впевнений,що виграє це змагання.

-На старт,увага, руш – кричала вчителька фізкультури після чого засвистіла в свисток.

Хан був одним з ти людей хто ліпив сніговика,але йому це здалося таким нудним,що то пішов на лавку до вчителя та ще деяких дітей.

-Джісоне,ти чому нічого не робиш?

-В мене немає бажання!

-Зате,я бачу,є бажання отримати погану оцінку!

-Немає,просто я один в команді хлопець,а решта дівчата,там криво наліпив сніг,там палка крива,не хочу принижуватися!

-Ну йди з іншими в сніжки пограй!

-В мене нема рукавичок ,а ще я в кросівках – Хан підняв ногу ,щоб вчителька побачила, що той не бреше.

-Ой горе,сиди вже.

Ось вже йшло останнє третє коло Мінхо був одним із перших на доріжці тому були шанси ,що той виграє.

-Хан,ти за кого болієш? – запитала вчителька.

-Ну напевне за Мінхо.

-Ну звісно,чому б за друга й не поболіти!

-Ну ми не те ,щоб друзі…

-Хіба? – здивано запитала вчителька – А мені завжди здавалось,що ви добре ладите!

-Він мене ненавидить..

-Чому ти так вважаєш? – з недовірою запитала вчителька.

-Ну нас ще з молодших класів розподіляли в один клас він серед всіх був найрозумніший,завжди виділявся знаннями,мені було заздрісно,тому я завжди знаходив до чого пристати,ображав його…Це зараз я розумію,що був повним дурнем,але вибачитися не наважусь..

-Знаєш це дуже сміливо з твоєї сторони розказати про це ,тому мені здається,що вибачитися за минуле буде легко!

-Аби ж то я намагався багато раз,але марно.

-Нічого,одного дня ти це зробиш,я впевнена!

Ось вже коло підходить до кінця,Мінхо був другий,але в кінці все ж перегнав лідера,але той вирішив його трохи зіштовхнути,через що сам впав,зацепившись лижею об іншу.

Через те,що його штовхнули,Мінхо загубив шапку,але повертатись не хотів,щоб виграти.

-Я зараз – крикнув Джісон і побіг на доріжку.

-Ну куди ж ти по снігу в кросівках – кричала йому вчителька,але той вже не чув.

Куди Хан біг?Він біг шукати шапку яку згубив Мінхо.Навіщо? Та він і сам не знає.Мабуть розпереживався ,що той застудиться.

-І так.Мінхо переміг і отримує медальку – вчителька вручила Лі картонку з роздрукованим зображенням золотої монет .

-Хахахаха – розсміявся Мінхо й повісив на шию нагороду – дякую!

-А з тобою хлопче – вчителька вказувала на хлопця,який вирішив штовхнути Мінхо – підемо до класного керівника!Ти розумієш ,що він міг травмуватися? – кричала вона на того.

-Так…

Мінхо поспіхом зняв лижі й побіг до місця де він згубив шапку.

-Мінхо! – кричав Джісон – Вітаю з перемогою!

-Ого,я вражений,це точно той Хан Джісон якого я знаю?І ти навіть не скажеш,щось по типу :” Піду втішу програвшого” чи “Тобі просто пощастило!”?!

-Ось твоя шапка,вдягни,а то застудишся – Джісон нахилив голову від сорому,й вручив Лі шапку.

-І це каже мені той хто біг через пів стадіону по снігу,щоб віддати мені шапку.

-Нічого,в мене є змінне взуття в спорт залі,а в тебе іншої шапки з собою немає!

-Дякую!..

-А? – здивовано викрикнув Джисон.

-Я сказав:”Дякую”! – вже голосніше повторив Мінхо – мені дуже приємно!

-А…Нема за що! – збадьорено відповів Хан.

Він вже збирався йти,аж раптом Мінхо схопив того за руку – Зачекай!

-Щось сталося? – здивовано запитав Хан .

-Ти мабуть замерз,пішли я тебе чаєм пригощу в мене є з собою!

-Ти мене?

-Тут хтось окрім нас є? Вважай ,що це в знак подяки!

-Я не проти!

-Ну то ходімо – махнув Мінхо рукою, закликавши молодшого за собою.