Сніговик на нас чекає

 П’ятниця. Тобі так не хотілося нікуди вставати, йти на якісь уроки, навчатись весь день, та й взагалі відкривати очі. Якби ж можна було пропустити цей день і якнайшвидше перейти до вихідного. Це був передостанній тиждень осені. У кімнаті було неймовірно тихо, що здавалося дивним. Сонячні промені освітлювали кімнату і… так стоп. Сонце. Воно не повинно бути таким яскравим… Невже проспала? Та ні! Не може бути! Мене розбудили б. То що в ім’я Мерліна відбувається? Ти одразу підскочила з ліжка. Подивившись у дзеркало, ти подумала: “І так нормально” – і побігла до вітальні. Вже спускаючись сходами ти побачила, що жоден учень явно на уроки не збирався. Вся вітальня була переповнена бакаючими, ні про що не дбаючими Грифіндорцями. Ти продовжувала йти далі, поки тебе не змусив зупинитись чийсь голос.

— Доброго ранку, мала. Нарешті ти прокинулась. – Фред. Ура. Хоч хтось пояснить, що в біса… – Ти, бачу, дуже любиш по суботах відсипатись за весь тиждень. – І тут тебе осяяло.

— Субота! – Вимовила ти, і твоє обличчя зустрілося з долонею. – Як я могла забути?

— Забути що? – поцікавився Джордж, що весь цей час стояв поруч. Ти трохи почервоніла і якось видавила:

— Я думала сьогодні п’ятниця. Я злякалася, коли зрозуміла, що занадто вже світло для осіннього ранку і одразу побігла сюди.

 — Ну звісно.. звісно ти переплутала дні і злякалась, хто б ще так міг… – зачаровано зітхнув Фред, промовляючи слова досить тихо, майже бурмочучи собі під носа, щоб тільки він міг почути. – До речі, ти не дивилась у вікно?

 Усього момент, а тебе вже й слід простиг. Фред і Джордж озирнулися на всі боки, сподіваючись зрозуміти, в якому напрямку ти побігла, поки ти пробиралася крізь натовп школярів до заповітного вікна. Досягши своє мети, ти побачила щось таке звичне, але таке неймовірне. Сніг. Неймовірна кількість снігу. Кучугури. Діти, що вже грали у сніжки та ліпили сніговиків. Ти дивилася в це вікно поглядом сповненим подиву та щастя, викликавши у хлопців, які нарешті знайшли тебе, посмішку.

 — Як тобі? – спитав усміхнений Фред, обіймаючи тебе зі спини.

 — Це прекрасно.

 — То пішли на вулицю, – запропонував Джордж, явно прочитавши перед цим твої думки.

 Твої очі спалахнули, а настрій піднявся так, що, здавалося, краще нікуди. Минула всього секунда, як ти вже буквально летіла в спальню дівчат, збираючись на прогулянку. Світячись і стрибаючи від щастя, ти повернулася до вітальні, щоб знайти близнюків. Добре, що шукати тобі їх не довелося. Вони були на тому ж місці, де ти їх покинула.

 — Отже… Ми йдемо? – весело промовила ти, підійшовши до близнюків.

 — Звичайно, сонце) – відповіли обидва брати хором, за що Джордж отримав не кволий потиличник від Фреда.

 Ви вийшли надвір. І разом із Фредом та Джорджем ви спостерігали красу цього світу. Кожен по-різному. Ти кружляла, дивлячись на все навколо себе, здивовано оглядала кожен сантиметр снігу та сніжинки, що так гарно приземлилися на твоєму волоссі. Твоєму подиву не було кінця. А Фред просто із забавою спостерігав за тобою. Для нього цього було досить, для нього це і була вся краса цього світу. Джордж, з блискучими очима, дивився на заборонений ліс, гарно вкритий снігом, і замерзле озеро. І ось, несподіваний порив бажання, і ти з розгону летиш у першу кучугуру, що попалася, заливаючись від сміху. Не встигла ти встати і обтруситися від снігу, що прилип до тебе, як у тебе вже полетів сніжок. Боячись твоєї помсти, Фред заявляє:

 — По-перше, це не я. А по-друге… Я випадково!

 — Випадково кажеш? – скрикнула ти, але відразу заспокоїлася, адже побачила, що Фреда вже чекає пастка і погірше від Джорджа. – Ну зараз ти і отримаєш випадково! – Джордж швидко кинув один сніжок Фреду чітко в потилицю, а другий поменше був призначений, як виявилося, тобі. Але цього разу ти встигла ухилитися. – Ах, то он як! Ну, тримайтеся! Обидва!

 Ти присіла біля кучугури, в яку впала, ховаючись за нею, і почала ліпити сніжки, для помсти близнюкам. Але все ж таки, ти не дарма вчилася на відмінно. Ти зачарувала сніжки, сподіваючись на належний ефект. Перший сніжок полетів прямо в обличчя Фреду, що ліпив свої сніжки. Тепер на обличчі Фреда красувалися шикарні вуса зі снігу. Поки Джордж знемагав від сміху зі свого брата, другий сніжок помсти прилетів і йому в обличчя. І ось Джорджове тепер вкрите густою сніговою бородою. Ти лише каталася від сміху. Як тобі з ними добре. Здається, лише з ними ти почуваєшся щасливою. Ти точно не вижила б у цьому світі без цих двох придурків. Аж ніяк.