Снігова дитина

Сніг рівною пеленою падав на Коноху, змушуючи перехожих щільніше кутатися у свої шати. Рідко коли шинобі носили куртки, але звичайні жителі не гидували теплим одягом, якщо вже й доводилося виходити у справах.

Кагуя майже зливалася зі снігом — така ж біла. Бліда шкіра, молочні очі та сіро-блакитне волосся. Вона стояла посеред кучугури, дивилася на все, що відбувалося якось відсторонено. Ооцуцукі ще не усвідомлювала, чи правда те, що вона стоїть посеред людної вулиці, чи це черговий сон.

Проте час минав, сніг обпікав голі ступні ніг, а богиня не прокидалася. Що найдивніше, все відчувалося іншим, не так, як у минулих ілюзіях. Пара йшла з рота, ноги і руки мерзли, самопочуття погіршувалося. Мабуть, це через чакру — Кагуя її не відчувала взагалі.

У напівпритомному стані вона протрималася кілька хвилин, а потім упала спиною в кучугуру.

Коли богиня прийшла до тями, було вже тепло. Сніг зник, а біла була лише стеля, до якої повернута її голова. А ще блідо-василькове, майже біле, волосся сплуталося на обличчі, мабуть, коли Кагуя спала.

Вона розплющила очі і кілька хвилин лежала, заповнюючи сили. Чомусь змусити себе підвестися виявилося важкою справою, хоча раніше такого не було. Кагуя змогла сісти на ліжко, а потім озирнулася і зрозуміла, що це лікарня, хоч у її час таких не було. Передчуття, не інакше.

Прародителька Чакри спустила ноги з ліжка. Це здалося дивним — вона завжди була високою жінкою, але тепер не діставала до підлоги. Поруч стояло дзеркало, Кагуя подивилася в нього і остаточно прокинулася.

Бліде обличчя, порожні очі, білі губи, чистий, трохи більшуватий одяг. Те, що одразу помітила шинобі — зник Рінне Шарінган. А що помітила пізніше — вона поменшала.

Наскільки Кагуя себе пам’ятала, вона була вже дорослою. Стадію дитинства дівчинка пропустила, але тепер бачила у відбитку дитини. До загального опису себе вона могла б додати, що обличчя трохи покругліло, а ріст зменшився.

— Вже підвелася? — почувся голос медсестри. Вона відсунула шторку і подивилася на пацієнтку здивованими очима. — Відпочивай ще, ти надто переохолодилася. З цього моменту бери із собою теплі речі!

Кагуя кивнула. Вона нічого не розуміла, але намагалася не подавати виду. Переохолодження для найбільшого шинобі — найбільша ганьба, Богиня Кролик докоряла себе рівно до того моменту, поки не відчула свою чакру.

Вона повільно, але відчутно розтікалася каналами, хоча раніше, на вулиці, Кагуя майже нічого не відчувала. Тільки чомусь навіть зараз чакри було дуже мало, якщо порівняти із її справжньою силою.

Кагуя ніяк не могла збагнути, що відбувається. Останні спогади, які залишилися, як Хамура і Хагоромо запечатали її всередині місяця. Що сталося далі? Як шинобі потрапила назад на землю?

Вона встала, розім’яла ноги і збиралася йти, але медсестра схопила за плече. На превеликий подив, пацієнтка не змогла протистояти цій шинобі, навіть вирватися.

— Ти не підеш додому одна, — твердо сказала медик. — Я тебе відведу. Яке твоє ім’я? Прізвище? Де живеш?

— Мене звуть Кагуя Ооцу… просто Кагуя. Я не пам’ятаю свого прізвища, — збрехала вона, сподіваючись, що минуле ім’я непопулярне, і про нього всі забули.

— Дурниці! По твоїх очах можу точно сказати – ти Х’юга, – посміхнулася медик. — Твій Б’якуган ще не прокинувся, мабуть, але білі очі тільки у Х’юг. Я проведу тебе.

Богиня хотіла відмовитись, але потім зрозуміла, що для опору немає сил. Вона опинилася у незнайомому місці, у незнайомий час та у незнайомих обставинах. І ще було дуже мало чакри …

Дорога до Х’юга займала досить довгий час. Дівчина-медик дала їй тепле пальто, але це мало допомагало — холоди видалися цієї зими на славу. Також дівчинці довелося взути великі чоботи, тож ходити стало майже нестерпно.

Їх зустрів хлопець із клану. У нього, на подив Кагуї, теж був Б:якуган, але він не володів сильною чакрою. Хлопець оглянув двох прибулих і тихо сказав:

— Голова вже чекає на вас. Він помітив двох дивних людей і хоче побачити їх.

Медик кивнула, зняла взуття та допомогла з цим Кагуї. Тим часом хлопець стояв поруч і не звертав на них жодної уваги, хоча варто було б.

У будинку було тепліше. Напевно, вони увімкнули пічки. Підлога зігрівала, і Кагуя, непомітно для самої себе, почала отримувати задоволення від ходьби по теплому дереву. Х’юга пропустив медика і дівчинку в кімнату, а сам залишився за дверима.

Перед ними сидів на колінах чоловік. Медик вклонилася і сіла в таку саму позу, це ніяково повторила Кагуя. Вона не звикла схиляти голову перед іншими людьми, але для того, щоб все знищити, Ооцуцукі не вистачало сил.

— Мене звуть Хіаші Х’юга, я голова клану. Представтеся, якщо прийшли.

— Я медик Конохи. Нам доставили цю дівчинку нещодавно — її знайшли в снігу. Я побачила, що в неї білі очі, тому й відправила сюди,— протараторила медик, нахиливши голову.

Хіаші подивився на Кагую. Вона зрозуміла, що Х’юга жадає інформації, але не знала, що йому розповідати, а що ні. Судячи з відчуттів, цей чоловік має непогані запаси чакри. Набагато більше, ніж у Кагуї зараз. Якщо такі обсяги і в інших Х’юг, то їй не поздоровиться.

— Мене звуть Кагуя, я не пам’ятаю нічого про себе, і я втратила багато чакри. Прошу прихистити мене у вашому домі.

Хіаші задумливо дивився на новоприбулу. Він швидко випровадив медика, а потім повернувся до Кагуї і подивився їй у вічі.

— Я не можу прийняти тебе в клан. Ти прибула з нізвідки, нічого про себе не знаєш і несеш небезпеку своїми розмірами чакри. Хоч ти заперечуєш це, чакри в тебе надзвичайно багато.

Кагуя завмерла в нерозумінні. Наскільки вона відчувала, чакри не було зовсім, але Хіаші казав, що її переповнює сила. Лише крихітна частка чакри залишалася в слабкому тілі Кагуї… Невже ця крихітна частка була вже надбанням для цих шинобі?

— Мені нікуди йти. Поселіть мене на якийсь час, скажімо, на тиждень, а потім я піду і більше не з’явлюся в цьому будинку, — тихо попросила Кагуя, не вірячи своїм словам.

— Це теж не варіант, — перебив її Хіаші. — У тебе білі очі, значить, буде й Б’якуган. Ти можеш загинути, а твої очі дістануться іншим кланам. Ми не можемо цього дозволити. Ти пам’ятаєш свій вік? — Кагуя похитала головою. — Ти виглядаєш приблизно як Хіната, ходитимеш з нею до Академії, вона стежитиме за тобою. У такому разі ти зможеш залишитись тут назавжди. Згодна?

Кагуя замислилась. Вона мало що розуміла, якщо міркувати здорово, тому пропозиція глави Х’юг була дуже доречною.

—Я згодна,— кивнула Кагуя.

Хіаші посміхнувся і підняв руку вгору. До нього в ту ж мить зайшов хлопець, що стоїть за дверима. Він провів Кагую до нової кімнати.

«Вони мене зовсім не цінують»,— подумала Кагуя відразу ж, як побачила свою нову кімнату. Справа в тому, що й розглядати було особливо нема чого — простора кімната з великими вікнами, футон і котацу — ось і все.

— На даний момент у нас немає вільних облаштованих кімнат, тому тобі доведеться жити тут,— протараторив хлопець і зник з поля зору. Кагуя скривилася, але нічого вдіяти не могла – вона хотіла дізнатися, як і чому сюди потрапила.

Незважаючи на те, що спати не хотілося взагалі, через пару хвилин вона вже сопіла на дерев’яній підлозі, забувши геть-начисто про свої проблеми.

Їй наснився Хамура. Він стояв, ласкаво дивився на матір, милуючись. Він був таким, яким його пам’ятала Кагуя – високим юнаком з Б:якуганом, невеликими рогами у вигляді кролячих вух, блідим обличчям і довгим волоссям. Кагуя мало не розплакалася, але змогла набути вигляду спокійною.

— Мамо,— здавлено прошепотів Хамура, не в силах мовчати. —Я вже помер, давним-давно. Але перед смертю послабив печатку, щоб ти змогла вибратися, хоч і з чималими ушкодженнями. Твоя чакра скоро почне виявлятися, років за п’ять ти зможеш знову знищити землю одним ударом. Однак…

Хамура замовк. Він не вірив своїм словам, не вірив своїм вчинкам, висновкам, рішенням. Але він хотів, щоб все було на краще.

— Будь ласка, мамо, — продовжив він так само. — Зрозумій, за що люди люблять життя. Вступи до Академії, дізнайся всіх, хто тебе оточуватиме. Постарайся… Чи захочеш тоді вбивати невинних?

Кагуя прокинулася в холодному поті, чого з нею не було ніколи, скільки вона себе знала. Хамура …