снодійне заради зустрічей з морем

Фелікс помер 17 жовтня 2013 року, це була його перша смерть, яка настала через зраду.

Прийшовши зі школи його зустріли не мамині обійми, а батькові валізи та сльози матері, які було чути з кухні. мати дізналася про зраду батька. того дня батько зрадив не тільки дружині, а й сину. єдиним нагадуванням про існування батька були аліменти, які він відправляв щомісяця упродовж п’яти років до Феліксового вісімнадцятиріччя, батько не прийшов навіть на повноліття свого сина, і не прийде вже ніколи, бо тепер у нього є інша сім’я та інші діти, більш цінніші за Фелікса.

Фелікс ненавидить нову дружину батька, його коханку та його самого. він знає, що це не правильно ненавидити її, бо наліво пішов батько, він знає це, але ненавидить, йому так буде простіше жити.

Феліксу огидний цей світ, ця пора року, ця осінь. та ще більше огидний він, сам собі.
Фелікс ненавидить себе за незмогу спати без снодійного, за збитий режим сну, їжі, життя. його нудить від усього цього, тому він зараз і блює, не спеціально. він не викликав блювоту, Фелікс боїться її панічно.

Боїться, що як почне, то не зможе зупинитися і буде блювати до тих пір, поки не виблює всі свої внутрішні органи та мамине молоко.

Фелікс знову переїв від стресу, який спричинила робота. А як встав з-за столу відчув що те, чого він боїться- підбирається до горла. тому він зараз тут, у зеленій кімнаті над туалетом на колінах.
Фелікса трусить, він знову боїться. здається що це триває вічність, а не якісь п’ять хвилин.

Фелікс вмив обличчя, руки, зуби. вимив туалет з мийними засобами, частинки з’їденої їжі потрапили на його обвислі квіти у горщику. Лі любить мамині квіти настільки, що забив ними весь туалет, аби не бачити їх всередині інших кімнат.

Лікс пішов до кухні, випити соду з теплою мінералкою- єдине, що допомагає йому в таких ситуаціях. і він п’є, смак соди вбиває його смакові рецептори, якщо й не його самого. обличчя Фелікса скривилося від соди й він швидко запиває її мінералкою. тепла, тільки що вийнята з мікрохвильовки, рідина розтікається по його горлі, попадаючи у шлунок, допомагаючи йому знову функціонувати.

Слідом за розігрітою мінералкою йде снодійне, те саме, завдяки якому Фелікс засинає вже другий місяць підряд. напевно після цього снодійного Феліксу почали сняться яскраві, кольорові сни.

Останні декілька днів, або може й тижнів, Феліксу сниться море, кожного разу уві сні він заходить у воду по коліна, а потім повертається на берег і грається з морським камінням. і кожного разу там, біля моря, присутній гарний хлопець з кучерями. Фелікс не пам’ятає ані його ім’я, ані лиця, він пам’ятає тільки одне: у хлопця зі сну неймовірно ніжний голос.

Знову море, морське каміння, і знову відчуття силуету позаду.

– ти знову тут, сонце.- ніжний голос засів у феліксовій голові, залишаючи після себе приємний осад.

– я знову тут, море.- Фелікс звертався до того, чийого ім’я і лиця не пам’ятає, і знову забуде, як йому нагадають.

Фелікс ненавидить загадки, та цей хлопець хоче, щоб Фелікс розгадував його, як дитячу загадку.

– на цей раз ти теж не запам’ятав моє ім’я?- світлі кучері літали на легкому повітрі, вони тендітно вляглися на його лиці, а потім знову злетіли.

– вибач. я намагався, але не виходить.- Фелікс не повертався до нього, він продовжував перебирати слизьке каміння між яким попадалося давно оброблене морською сіллю скло, яке люди викидують у море щоденно і тоннами.- як тільки прокинувся то одразу забуваю твоє обличчя та ім’я. тільки уві сні пам’ятаю.- Феліксові не хочеться говорити цього вголос, та насправді він не хочеться прокидатися, щоб не забувати й бути з ним завжди тут, на морі.

– ти все ще не відмовився від снодійного?- кучерявий хлопець сів на каміння й випрямив ноги, віддаючи їх морським хвилям.

– ні.- Фелікс вже давно б відмовився від снодійного, але знову боїться. на цей раз того, що не побачить його більше у снах, не почує його голосу та не відчує дотиків, які відчуваються навіть після пробудження.

– я Бан Чан. будь ласка, запам’ятай моє ім’я й обличчя як прокинешся.- від його теплої усмішки ставало тепло на душі, хоч і було холодно зовні. знову знявся вітер й кучері прикривали його лице від феліксових очей, вони наче не хотіли, були проти, щоб Фелікс запам’ятав лице їхнього господаря.

– я б дуже хотів запам’ятати, та боюсь, що знову не зможу і забуду. це наче прокляття якесь. чому я не можу запам’ятати тебе?- у Фелікса так багато питань, на які у Чана точно є відповідь, Лікс впевнений в цьому.

– менше бійся, і все буде як ти хочеш.- звук хвиль заспокоював, а від голосу Бан Чана тягнуло в сон уві сні.

Знову Чан говорить загадками й знову Феліксу потрібно їх розгадувати.

Всім такий ненависний звук будильника кричить на всю квартиру, він продзвенів вчасно, за графіком так, як Фелікс й налаштовував його, але самому Ліксу це не подобається, він знову прокинувся ненавидячи цей світ, будильник і роботу, через яку хлопець зі сну залишився тільки уві сні.

Фелікс знову не може пригадати його імені та обличчя, а він просив. єдине, що Фелікс точно ніколи не забуде- його ніжний голос та білосніжні кучері, які завжди гарненько лежать на його обличчі.

Як же набридло їздити кожного ранку у забитому транспорті з купою дітлахів, які з усіх сторін штовхають тебе своїми рюкзаками. як же набридло кожного ранку відчувати себе як сільодка в банці.

Фелікс одягнений стандартно: чорні спортивні штани від фірми найк, біла толстовка, а поверх неї сіра кофта на замок, тієї ж фірми що і штани. на ногах такі ж чорні кросівки, їхньої фірми Фелікс не знає, бо купляв на міському базарі, а там оригіналу точно не знайдеш.

На нього вже криво дивляться колеги, їм не подобається що Фелікс ходить в одному й тому ж, та якби ж вони знали, що Фелікс спеціально накупляв купу однакових спортивок, щоб дратувати їх.

Фелікса не хвилюють думки інших, ніколи не хвилювали. йому начхати на інших і він хоче, щоб іншим так само було начхати на нього і його особисте життя. йому не подобається, що до нього “липнуть” його колеги зі своїми умовами сходити з ними на побачення.
Він чув їхню розмову, їх цікавить тільки “який він у ліжку”.

Фелікса не цікавить секс, його не цікавить нічого що пов’язано з ним. йому не подобаються самі думки про це, чи звичайна мастурбація, яка начебто приносить “неймовірне задоволення”. він спробував, нічого “неймовірного” не відчув і більше не думав про це. а коли все ж таки задумується, то відчуває огиду.

Він не любить чутки, не любить розпускати їх, слухати, а тим паче брати участь в них, хоча чутки про Фелікса і його “не зацікавленість в жінках” правдиві на 50%. він бісексуала і не приховує цього, а навіщо приховувати? це ж не злочин якийсь.

Робочий день закінчився з приходом нових чуток, на цей раз жертвою чужих язиків став новенький працівник, Фелікс радий що це не про нього, але йому шкода новенького, на жаль, Лікс не запам’ятав його ім’я.

Після роботи Фелікс йде додому пішки, не тому, що автобусів нема, вони є, просто Фелікс обирає варіант “пішки”, щоб розглядати незнайомим людям в лиця, почути їхні голоси, побачити їхнє волосся і можливо так він знайде хлопця зі сну. Фелікс знову не може згадати його ім’я.
Хлопець занурився у свої спогади, він мучить свій мозок, змушує його згадати море.

– Чан! Чан!! та стій же ти!!- з думок його виводить жіночий голос, що кричить у слід якомусь хлопцю.

«Чан!! море звуть Чан!!»- наче як сніг на голову звалилося ім’я моря. Фелікс повертається у сподіванні що море знайшлося.

– ЧАНБІН! СТІЙ ЖЕ!!- дівчина викрикує повне ім’я хлопця і той зупиняється, а разом з його зупинкою Феліксова надія розвалюється.

«Не той.»- і Фелікс продовжує свій шлях додому.-«зате тепер я згадав його ім’я»- хоч щось його потішило за цілий день.

Звук чайника заповнює давно пусту квартиру, тут не віє теплом та затишком, стіни сирі й пропліснявілі, Фелікс не поспішаючи йде заварювати зелений чай. їжа на столі охолола в очікуванні чаю, без якого Лікс ніколи не починав їсти.
На вилці намотані спагеті зі сметаною, а в руках телефон, Фелікс вимикає будильник на завтра, все ж таки субота- вихідний, і він нарешті зможе подовше побути разом з Чаном.

«Подовше побути разом з Чаном»- нарешті він запам’ятав його ім’я.

Фелікс завів блокнот, сторінки якого змальовані кучерявим волоссям, а тепер він додає туди новий малюнок і підписує його “море, на ім’я Чан“.

Снодійне прямує до шлунка після гарячої ванни.
Фелікс ліг на правий бік, притяг до себе подушку й відправив її між ноги, інакше не засне. він лежить в очікуванні зустрічі з Чаном, не терпиться зустрітися з ним. і він засинає.

Сон зустрів його морським шумом, Чана ніде не було видно, але він з’явиться як Фелікс почне гратися з камінням і він починає з ніжною усмішкою на обличчі.

– сонце і веснянки граються на твоєму обличчі, Ліксі.- Чан присів поруч, його мила усмішка гріє душу, а присутність- серце.

– море.. Чан.- на лиці Чана помітно заграло здивування,- ти не очікував що я згадаю твоє ім’я, правда?- завжди низький голос, від якого у Чана вже другий місяць підряд йдуть приємні мурахи по тілу, сьогодні звучить ніжно й рівномірно.

– ти правий, я дійсно цього не очікував. дякую.- він повертає голову в бік моря і в той же момент вітер, який завжди хвилювався – заспокоївся.- то ти виходить розгадав мою загадку?- він відкидає голову назад, віддаючись звуку моря.

– ні. якщо чесно, то про загадки я взагалі не думаю як прокинусь, мені…лінь думати про них.- вперше за п’ять років Фелікс не збрехав комусь, для нього самого це стало дивом.- вибач.- ніби після його “вибач” хтось пробачав його, але Фелікс впевнений.. ні, він знає, що Чан зможе. це перше “вибач”, яке він промовив від щирого серця.

– раз ти згадав моє ім’я, то у підсвідомості ти вже розгадав загаду, але яку- сам не знаєш.- Чан торкається ліксової руки, запускає свої пальці між його та міцно стискає її.

– насправді, коли я повертався з роботи, то якась дівчина кликала хлопця, його повне ім’я Чанбін, а вона зверталася до нього “Чан”, тоді я й згадав твоє ім’я.- непомітно для самого себе на лиці Фелікса з’явилася усмішка,- не знаю, чому запам’ятав його ім’я.- і він продовжує сміятися.

Чан дивитися на нього з усмішкою, Фелікс такий милий коли сміється.

– ти запам’ятав його, бо воно допомогло тобі згадати моє.- Чан лягає на плече до Лікса і продовжує слухати його життєві історії, які він розказує вже четвертий раз.

– Чані, коли ми нарешті зустрінемося в реальному житті?- Фелікс запускає пальці у Чанові кучері.

– не знаю.- Чан тане від дотиків Фелікса, він обожнює коли з його волоссям граються.

– я не вірю що ти не знаєш.