Сльози це не слабкість
від Liks– Ну Мінхооооооо
– Та досить Хван, я нічого не зроблю.
– Вбий його.
– Дуже смішно.
– Я не жартую, вирубимо його коли вертатиметься після його занять по вокалу, тіло в мішок, мішок у річку Хан. якраз Хана в Хан.- Хьоджін розказував так захопливо, а Мінхо дивився на нього, як на придурка. а ні помиляюся, він дивився просто на придурка.
– Ти не можеш вбити його лиш тому, що він тобі не подобається.- півдодячи брову сказав Хо.
– Та він не дає мені жити. ти знаєш, що він робить коли миється, вмикає музику на колонках, і йому може приспічити митися навіть о 2 ночі. я вже не кажу про те, що в нього тотальна антисанітарія та він говорить сам з собою. ще й на мене так косо дивиться і в будь який момент може ляснути по.. Мінхооо..- той тихо ржав зі свого обуреного друга, а потім додав.
– Тихо будь, ти нічого не вдієш. ти маєш жити з ним, або виселяйся з гуртожитку. до того ж я теж тебе ляскаю, твоя дупця цього так і проситься.
– Ну блять.- Хван сів на корточки, давайте ще вкажу, що вони були у вбиральні весь цей час. чому, бо це гуртожитьська традиція, зустрічатися у вбиральнях для обговорення надсекретних питань і всим по цимбалах, що через витяжку все чутно.
– Лад я пішов, якщо я зникну безвісті ти знаєш на кого писати заяву.
– Вали вже.
– Отакий ти друг.
– Найкращій правда?
– Да.- вдавано плачучи та махаючи рукою ніби на смерть іде, Хван покинув вбиральню у Мінхо. проходячи кімнату і до виходу він побачив Лікса.
– Тобі то добре, в одній кімнаті зі своїм хлопцем живеш. Лі і Лі, чому все так закономірно?
– Спробуй його зрозуміти, може подружитеся.
– Ти вбити мене хочеш.- Хван вийшов з кімнати хлопнувши дверима, його дорога лежала до його ж кімнати, проблема в сусідові, чому саме Джісон? от було добре жити самому, тихо спокійно, ніхто не гилготить над душею, ехх
момент істини, Хван прочиняє двері заходячи до кімнати і там.. пусто.
– Хух, схоже він знову пішов на співульки.- це ж казка лежати нічого не робити у тиші, а ще краще ввімкнути якийсь серіальчик. Хван так і зробив, нічого що йому в цей час треба готуватися до пар, треба ж і відпочивати, завдання можна зробити і вночі.
так минали години за переглядом ще однієї і ще серії дорами. Хван насправді дуже любив романтичні фільми і він вельми заздрив Мінхо, той має собі пару і він хотів знати як це, тож часто залипав на дорамки з любов’ю між хлопцями. для себе він вже давно виявив, що любить хлопців та й батьки його не проти. з цим все чікі пукі.
і от наступає сцена цілунку, довгоочікувана шоста частина дорами “ненавмисна історія кохання”, у Джіна вже мурахи по шкірі від очікування, аж тут.. двері хлопають і до кімнати залітає Хан, Хьоджін моментально закриває ноут і безневинними очима кліпає у сторону сусіда. той сьогодні нервовий, метушливий і з його очей.. чому з його очей брящять сльози?
Хан не довго побувши в кімнаті зайшов до вбиральні закриваючи двері за собою.
чому він плаче? хіба може бути така людина, яка змусить його заплакати? цей розумник сам кого захоче змусе ревіти.
Хвану до голови прийшли слова Лікса “спробуй його зрозуміти, може подружетеся.”, це погана ідея і з якого це переляку він хоче виявити ініціативу? він їде розумом.
підійшовши до дверей вбиральні Джін почув тихі схлипування і тріск від упаковки з пігулками, забагато тріску. так немає бути.
– Хане? ти як?
– Забирайся.- істерично промовив той.
– Ти придурок? я заходжу.- Хван різко смикнув ручку до вбиральні відкриваючи вид на жахаючу картину. Джісон на підлозі, у його руках жменя таблеток, на долі упаковка з під заспокійливого, а на очах ріка сліз. Джісон дивиться на хлопця і йому уже нема діла, тоді він дивиться на руку з таблетками та не довго думаючи приймає рішення їх ковтнути.
– Ні..
це слово та мить просто шумом в голові. Хан заплющює очі, страх це те, з чого складається він, те що живе в середині ньго і боїться вирватися на волю. усе його життя так, але він мусить вдавати сильного, бо так його знищять в щент. йому не можна плакати, не можна..
таблетки валялися на підлозі, руки дуже міцно стискали чужі, так було не довго, бо невдовзі Хан відчув, як щось тепле наближається до нього, а потім хапає в обійми. і що, що вони майже незнайомці, зараз ці обійми це те, що йому необхідно, те, що змусить його сльози перевернутися в ріку Хан. руки Хвана обережно погладжували спину Джі, сльози залишалися на його худді, але це нічого.
зараз Хван хотів допомогти йому, як може, забрати цей біль, спалити і розвіяти у бажанні почути бездонний голос цього хлопця. те тепло, що жевріло у його душі, він може поділитися ним, йому у насолоду.
так минали хвилини, що перекинулися у цілу годину, Хьоджін досі обіймав хлопця, що безпорадно трусився немов листочок на осінньому деревці. тіло вже давно пробрался кригою, аж до кісток і боляче, так болить, що дихати немає чим, але поруч з Хваном він почуває себе спокійніше. тепло, що лине від нього гріє Ханову душу.
за час проведений в обіймах Джін не вимовив ані слова, він чекав, чекав коли Джісон буде готовий сказати йому про те, що змусило його душу намокнути від солоного дощю.
– Хване?
– Так?
– Ч.. ч.ому я н.не можу буути нормаль.ним?- ковтаючи сльози мовив Джісон чим викликав у старшого великий подив, що ж коїться в його голові.
– Що ти маєш на увазі?- Хан відвів погляд, його серце забилося в двічі швидше і він помітно занервував. а потім знов підвів очі більш рішуче глянувши на хлопця.
– Я гей..
– І?
– Має б.бути і?
– У цьому немає нічого поганого.
– Це ти так вважаєш.- Хан опустив голову через, що до Хвана дійшло.
– Твої батьки?- за хвилинкою мовчання Джісон такий наважився розповісти, хоч кожне слово викликало струм по його тілі. занадто важка тема зустрілася їм.
– Батько сказав, що н.не назве мене більше своїм сином, а матір, ти б бачив, як вона на мене дивилася. тепер я ніщо, чому чому я не нормальний.- Хан побивався за кожне слово ковтаючи нову дозу розчарування та смутку.
сприйняти себе, це найважче у суспільстві, що проти одностатевих стосунків, проти інакшості. Хван це прекрасно розумів, він знав, що йому з батьками пощастило, а от Хану його це мучатиме, ще довго.
– На жаль, ми не обираємо батьків, ти сильний і вчинок, що ти хотів зро..
– Я не сильний, я не хочу, не хочу все життя вдавати. просто дай мені побути поруч тебе слабким.
– Сльози це не слабкість, так само, як і наше переживання.- Джін заліз руками у волосся Джісона та обережно розкуйовдив йому його, наслідком цих дій були ясні зірочки у очах Хана. він такий милий, хоч і недавно Хван хотів його вбити, але він такий милий. прям так і кортить розцілувати його м’які щічки. про що він взагалі думає? зараз Хану треба підтримка, він має розуміти його та слухати, як ні як він частково втрати свою сім’ю.
з роздумів його забрав дотик чужих губ до його, що був максимально неочікуваним. Хьоджін дивився на Хана ошелешеними очіма, а той просто цілував його як нівчому не бувало, знову і знову проникаючи язиком до його роту. Хан все дужче і дужче цілував хлопця, поглинаючи його вуста своїми, всмоктуючи м’яку шкіру та прикусуючи зубами. він невдовзі просто накинувся на Хвана, осідлавши його та притискаючи до себе за комір. Хьоджін вперся руками в підлогу стискаючи пальці, це було занадто, аж надто. в секунду він відпихнув Хана від себе, скажено відхекуючись від палкого цілунку. Хван дивився на Хана не припиняючи важко дихати, цей Джісон не такий простий так цілуватися.. боже.
– Тобі не сподобалося?- із розчаруванням в голосі спитав Хан.
– Сподобалося, але.. це було занадто.- підтискаючи ноги до себе він вказав на проблему, що виникла в наслідок їхнього палкого експеременту. отже експеремент вдався?
Тгк: Li_ksiks
0 Коментарів