Сльози втрати

Це був тихий пасмурний вечір. Сонце вже давно зайшло за обрій, коли небо вкрилося товстим шаром сірих дощових хмар. Вітер глухо гудів, змушуючи гілки дерев тремтіти й свистіти. Дощ капав у такт до всіх бентежливих думок, які панували на душі у демона. Вулиці були тихі і пусті, наче не тільки люди, а й саме місто заснуло.
Книгарню освітлювало тьмяне сяйво настільної лампи, створюючи атмосферу меланхолії. Стіни кімнати мерехтіли в блідому світлі, будучи свідками порожнечі і туги. Меблі і книги були покриті пилом. Здавалося, що тут панує атмосфера забуття і безнадії.
На столі стоїть бокал з залишками червоного вина,зігнуте тіло якого відбивало вигадливі відблиски кімнатного світла. Червоне вино, немов кров ізраненої душі, виглядало як символ самотності і журби. Краплі вина, що стікали по стінках бокала, здавалися тихими слізьми, виражаючи безмежний біль і тужливий спогад про минуле.

—Ти знову з’явився, Азирафаїлу, —сказав Кроулі беземоційним голосом.—Ти завжди з’являєшся, та ніколи не можеш залишитися…

Верховний Архангел стояв біля старого програвача платівок, слухаючи тривожні звуки меланхолійної музики. Він відчував, як його серце стискається від болю, коли думки верталися до минулого.

— Я намагаюсь, Кроулі, — відповів Азирафаїл, звертаючи свій погляд на демона. — Ти добре знаєш наскільки мені важко покидати Землю, але я мушу виконувати свої обов’язки…

Кроулі поглянув на свого ангела з смутком в очах.

—Але чому саме ці обов’язки ведуть нас далеко один від одного? Чому ми не можемо бути разом, Азирафаїлу?

Архангел зітхнув і ступив ближче до Кроулі.

— Ми живемо в складні часи, мій любий. Наші обов’язки розділяють нас, але це не означає, що наша любов слабшає. Вона лишатимется вічною, навіть якщо ми знаходимося на різних боках.

—Але чому ми не можемо зробити вибір? Чи не можемо ми зламати це правило, яке відокремлює нас від щастя? Ми можемо бути на нашому боці!

—Вже немає, як зробити вибір, Кроулі. Тоді коли я погодився стати Верховним Архангелом, то я зробив велику помилку щодо нас. В нас різні обов’язки, різні місії.

—Чому ти такий відчайдушний, Азирафаїлу? Чому ти так боїшся втрачати свою місію, своє покликання? Чи не можемо ми знайти щастя разом? Чи не можемо ми повернутися туди, де ми відчували себе справжніми?

—Там, де ми відчували себе справжніми, там, де ми були щасливі, всі вони померли, Кроулі. Ти знаєш, що нам не судилося зберегти їх.

Кроулі був уражений словами Азирафаїла і водночас відчував, як його серце стискається від безсилля перед цією складною ситуацією. Він тужив за тими прекрасними моментами, коли вони були разом, без будь-яких обмежень і обов’язків.
Демон взяв руку свого ангела в свою й притиснув до серця.

— Обіцяй, що ти знову з’явишся, коли ти мені будеш потрібен. Обіцяй мені, що це не остання наша зустріч.

Азирафаїл відчував, як його серце рвеця на частини від того, що він мусить пообіцяти.

—Обіцяю, — промовив він, намагаючись зберегти гідний вигляд. — Мої думки назавжди з тобою, усе, що ти маєш зробити, це згадати про мене і я з’явлюсь.

Кроулі поцілував Азирафаїла і їхні вуста об’єдналися в останньому ніжному поцілунку.

— Я буду чекати на тебе, — шепотів демон коли ангел почав зникати танучи в повітрі як дим.

Азирафаїл згадував про книгарню, де щойно стояв він з своїм коханим, відчуваючи, як існуюча між ними відстань стає ще більшою. Невидимі сили забрали його від найдорощої людини в його житті, залишаючи там пусте місце. І, незважаючи на всю свою могутність, Азирафаїл не мав влади над тією силою, що віддаляла його від того, кого він так безмежно кохав.
З гіркотою у серці, архангел повернувся до своїх обов’язків, але його думки завжди поверталися до тих чудових миттєвостей, коли вони з Кроулі були разом. Він згадував посмішки, діалоги і почуття. Неможливо було не сумувати за тим, що здавалося, було втрачено назавжди.

Тим часом демон сидів в тихому смутку. Йому хотілося, щоб ця ненормальна гра Пекла і Небес закінчилися, щоб все було як раніше. Він і його янгол. Але ніщо не вічне.
Невідомо скільки Кроулі ще просидів у цій атмосфері печалі. Його почуття смутку можна було порівняти з тихим дощем, що стікає по скляному вікні. Він падає спочатку непомітно, легкими краплями, а потім все більше і більше наростає, перетворюється у справжню зливу.

—~•~—

Вирішальну битву між Небесами і Пеклом огортало почуття тривоги і страху. Страх був всюди, так само як кров і Смерть. Останній не обирав собі жертв, а забирав всіх, не дивлячись хто саме потрапив під меч ангела, чи під гарячу руку демона.
Верховний Архангел Азирафаїл очолював армію ангелів. Хоч як він не хотів , але він мусив боротися за Рай.
Поле битви нагадувало танго смерті. Смертоносний танець бою, який кружляв і спадав, як потоки крові та тіл. Шум битви був оглушливим, крики вмираючих, брязкіт металу та стукіт тіл, що стикалися, наповнювали повітря, а віддалений гуркіт гармат сповіщав про закінчення однієї сутички, коли інша починалася деінде на полі.

Азирафаїл і сам не зрозумів в який момент побачив серед спалахів війни зміїні очі найдорожчої для нього особи. Янгол в ту ж секунду перенісся туди.

—Кроулі!— промовив він і на його очах навернулося сльози, його демон знаходився на межі з життям і смертю.

—Азирафаїлу, радий тебе бачити…—голос демон був хрипким.

—Кроулі, що з тобою сталося? Що мені зробити? Я зроблю все, що ти захочеш.Тільки прошу, не йди…

Голос був сумним, з нотками гіркоти та втрати. І попри це все ще була надія з нотками любові та бажання. Це був голос людини, яка бореться з потоками долі, намагаючись знайти спосіб, будь-який шлях, щоб зберегти своє кохання.

—Не переживай, ти мене ще зустрінеш, ти мене ще не раз побачиш. В снах, в книгах, посредині історій, я буду завжди поряд.

— Прошу тебе…— його голос Азирафаїла зірвався, він був сповнений смутку й болю.

Кроулі вмирав на його руках, а серце розбивалося. Кожна мить їхнього останнього подиху була наповнена горем і скорботою. Серце янгола билося швидко й шалено, ніби хотіло встигати за шаленим темпом смерті. Дихання Азирафаїла було коротким, ніби повітря висмоктувалося з його легенів. Янгол міг відчути, як життя витікає з тіла у його руках, очі були затуманені слізьми, і архангел думав, що його серце розірветься.

Кроулі востаннє глибоко вдихнув, його тіло обм’якло на руках Азирафаїла. Очі янгола наповненилися панікою, болем і смутком. Тіло коханої людини лежало нерухомо, без ознак дихання в тілі чи тепла на шкірі. Зміїні очі стали без блиску й порожніми, коли життя покинуло їхнє тіло. Архангел залишився тримати лише бездиханне тіло. Ті відчуття, що зараз панувала у душі Азирафаїла неможливо було передати словами.

—~•~—

Минули тисячоліття, але Азирафаїл не зміг забути тієї останньої зустрічі з його демоном. Навіть серед нескінченної краси Раю, його думки завжди поверталися до його втраченого кохання. Час минав, але пустота в серці залишається такою глибокої, як могутня ріка. Азирафаїл не міг опанувати свій біль. Він намагався зайняти себе роботою, знайшов навіть нових друзів серед ангелів і демонів, але ніщо не могло заповнити пустоту, яку залишила смерть Кроулі. Але поступово, янгол зрозумів, що справжнє кохання не може зникнути. Кроулі може бути більше не з ним, але душа Азирафаїла носитиме його кохання завжди, поки він літає знову, крізь небеса і землі – разом зі своїм незабутнім коханням.