Слухай мене

Укітаке, друже…

Адже чудово, коли можна комусь сказати «А пам’ятаєш?..»

Пам’ятаєш, як ми були дітьми? Ще зовсім юнаками. Тоді твоє волосся не було таким довгим, а в мене щетина не такою густою. Ми були зовсім юними, дурними та захопленими, навчалися у старого Ями, разом тренувалися… Я ніколи не забуду тих моментів, коли ми прогулювалися в саду біля Тринадцятого загону, який згодом став твоєю домівкою. Ти любиш природу, правда? Дерева там, кущики всякі — он, як засадив свій загін зеленню, доглядаєш її, дбаєш про неї… Пам’ятаєш, як ми разом посадили перший саджанець? Ти ще тоді сміявся з дурного людського повір’я, мовляв, у житті треба зробити три речі, посадити дерево, побудувати будинок і народити сина. Ти сміявся, а сам у все це вірив, я ж знаю. Я знаю всі твої інтонації, всі усмішки, наприклад, ось ця, сором’язлива, яка каже, що тобі боляче, але ти залишаєшся сильним. Залишайся сильним, Укітаке, чуєш? Ти ж завжди такий мужній. Навіть коли здригаєшся від кашлю, не завжди погоджуєшся лягти в ліжко. Ти капітан, пам’ятаєш? Ти добився цього сам. І в загоні тебе всі люблять. Нещодавно я чув, як Кійоне говорила з Нанао-чан про тебе. Знаєш, що вона казала? Що ти – найчудовіший чоловік у Готеї-13, і що вона мріє стати з часом твоєю дружиною. Усміхаєшся… ось бачиш, уже не так боляче, правда? Хоча я знаю, тобі подобається Ісане. Не сперечайся, я бачив, як ти на неї дивишся. А що, добрий вибір. Мила, скромна дівчина, і груди великі… Ну, що дивишся докірливо? Я ж жартую. Я взагалі в Нанао закоханий по вуха, і ти ж це знаєш, хіба ні? Ось бачиш. Бачиш, коли слухаєш мене, вже не так боляче, правда? Подумаєш, рана у грудях. Мене теж тисячу разів було поранено. Не думаю, що зачеплені внутрішні органи. Давай, я тобі хаорі під голову підкладу — не на камінні ж лежати, правда? Звісно, старий Яма потім сваритиме за недозволене поводження з капітанським хаорі… Ну і нехай сварить. Ми ніколи його бурчання серйозно не сприймали, правда? Ти, головне, очі не заплющуй. Скоро допомога прийде. Я рядових відправив. А ти здорово бився. Чесно. Я й не думав, що в тобі є така сила. Ні-ні, я тебе не недооцінюю, не дивись на мене так! Я просто не очікував…

Ну-ну не кашляй. Закашляєшся – кров сильніше потече, а нам цього не треба. Ось, дивись, яке блакитне небо. Чисте, синє небо, ні хмарки. Пам’ятаєш, ми в дитинстві любили лежати на траві та гадати, на що схожі хмари? Іноді навіть сперечалися, але ти завжди мені поступався — і з такою усмішкою, ніби лишався при своїй думці. Так і було. Ти дуже сильний, Джуушіро. Тож давай, не заплющуй очі. І не кашляй. Допомога незабаром прийде, обов’язково. А ти дивися на небо…

Давай, хаорі поправлю. Тихо, тихіше лежи. Знаю, на землі незручно. Але скоро тебе перенесуть у твій загін, там тепле ліжко… Або до Четвертого, там теж постелі м’які, зручні. І Ісане доглядатиме за тобою. Ось, краще посміхайся. І очі не закривай, у жодному разі! Візьми мою руку. Що ж у тебе такі холодні долоні? Нічого, зараз зігрію — у мене вони гарячі, я взагалі гарячий чоловік. Не смійся, бо кров потече сильніше. Вибач, пожартував, розсмішив. А що мені робити? Не плакати ж… Чоловіки не плачуть. Особливо капітани. А іноді хочеться.

Ну що ти очі заплющуєш, я ж заборонив! І не посміхайся так, наче ти знаєш щось, що мені невідомо. Укитаке! Розплющ очі і дивися на небо, я ж сказав!

Дихай! Зараз допомога прийде! Вона вже зовсім близько… Ну давай, дихай! Ось, молодець, намагаєшся…

Допомога обов’язково прийде, скоро, а ти слухай мене, дихай і дивися на небо. Зрозумів?

червень 2013