Слеш

Узумакі Наруто вряди-годи вирішив завести щоденник. А чому б і ні? Робота в нього тяжка, а свої переживання хоч на папір виливатиме. Вже легше буде жити.

«Вітаю. Мене звати Узумакі Наруто і знаєте що? Моє життя вдалося. Я маю майже все, про що мріяв. Так, зрештою, я здійснив свою давню заповітну мрію – я став Хокаге. Чому майже все? Тому що поки не можу мати одного ну дуже впертого хлопця. Дуже симпатичного брюнета з блідою шкірою. Так, двозначна фраза… Але знаєте, саме про те ви й подумали. Так, так, все вірно. Саме так. Так і знай, Учіха Саске, я до тебе дістануся. Господи, зараз він би посміявся і запитав чи справді я йому погрожую. Отже, я твердо вирішив. Сьогодні піду до нього і все скажу. А що? Я за ним по всьому світу ганявся, щоб повернути додому. І в мене це взагалі то вийшло. Тож признаюся йому, що хочу його й усе. А загалом, якщо чесно, то я не просто хочу його. Я люблю цього негідника. Сподіваюся, він не спробує мене вбити. Так, це буде нелегко і спочатку сто відсотків, що він пошле мене під три чорти, але я хоч спробую. Отже, вирішено».

Закінчивши свою роботу, Наруто попрямував до Саске. Постукавши у двері, він почув:

-Мені начхати хто ви, забирайтеся геть.

-Саске, це я. Відчини двері, – твердо сказав Наруто.

-Добре, зараз.

Саске ліниво підняв свою симпатичну дупу з дивана і впустив Наруто. Хокаге увійшов, але почував себе незручно. Ну звісно ж, адже в коханні прийшов зізнаватися. Він зам’явся і кілька секунд не знав, що сказати. Але потім знайшов слова і зліпив їх у купу.

– Ну, як ти тут, Саске?

– Ти прийшов дізнатися про моє самопочуття, як завжди? Якщо так, то збирайся.

-Куди? – здивовано спитав Узумакі.

-Ти ідеш на хуй.

-На твій? – несподівано для себе випалив Наруто.

-А я тебе на інший і не пущу, – спокусливо посміхнувшись, відповів Учиха.

– А ось це несподівано…

-Ну, ти ж прийшов мені типу в коханні зізнатися? Або як? – Запитав брюнет.

– Ти зовсім очманів чи що, Учіха? Нічого такого я не збирався робити… Ну ти й… Ну ти… – бідний Хокаге аж задихався від злості.

Наруто якось не очікував, що так все вийде, і тому страшенно розгубився. І тепер він навіть не знав, що сказати.

– Та не вдихай ти так активно. Повітря все висмокчеш. Мені трохи залиш.

– Ти як завжди, Саске. Та пішов ти! – Узумакі вийшов, грюкнувши дверима.

«Чого це він? Образився чи що?.. Я йому ніби як і образливіші слова говорив. Цікаво все-таки навіщо він приходив?», – думав Учіха, через 15 хвилин після того, як Хокаге грюкнув дверима.

А Наруто, прийшовши додому, знову зробив запис у своєму щоденнику.

«Довбодятел цей Учіха Саске. Ненавиджу! З якого це, перепрошую, хріна, він має право з мене знущатися? І за яким бісом я взагалі за ним бігав? Знаю, за яким… Я його не ненавиджу. Я його все-таки кохаю… Але навіщо він так зі мною вчиняє, я не знаю. Він закрився від усіх, включаючи мене. Як мені тепер до нього достукатися? Ну, нічого, я знайду як. Я ж все-таки Хокаге. А Хокаге не здаються».

Наступного дня Наруто зранку прийшов на роботу, але аж ніяк не очікував побачити у своєму кабінеті Саске. Він розкинувся у кріслі Узумакі і закинув ноги на стіл. І при цьому мав наглість дрімати. Блондин спеціально грюкнув дверима, щоб той прокинувся і пояснив усе. Саске розплющив очі, але анітрохи не злякався гуркоту дверей. Він дивився прямо на Наруто, чи можливо, навіть в саму його душу заглядав своїми чорними очима.

– Чого ти вчора приходив? Що місія є для мене? Тільки запам’ятай, я ходжу на місії один. Тож якщо це не поодинока місія, то не варто про неї взагалі говорити.

-Що? Тобі цікаво, навіщо я приходив? Ну, треба ж… Навіть із свого барлога вибрався, — сказав не без ноток сарказму Наруто.

– Ти що образився вчора? – піднявши одну брову, спитав Саске.

– Ні, – спокійно відповів Узумакі.

– Та невже? Образився, то так і скажи.

– Слухай, Саске, з‘їбися в пилюку звідси. У мене робота.

– Вирішив пограти на нервах у мене!? Робота в тебе значить… – Саске встав з крісла, і, не витримавши, почав говорити голосніше.

Заспокоївшись, він продовжив спокійніше.

-Ти не міг просто так образитись. Отже, я сказав щось учора не те. Якщо логічно міркувати: ти вчора виглядав так, начебто реально хотів зізнатися мені в коханні. Чому я так вирішив? По-перше, ти виглядав розгубленим, червонів час від часу, мямлив, по-друге… А вистачить того, що по-перше. Отже, тебе могла образити моя фраза: «Ну, ти ж прийшов мені типу в коханні зізнатися? Або як?”.

– Чуєш ти, Холмсе недороблений, ти дістав мене сьогодні вже. Пусти мене на моє робоче місце.

– Ти ухиляєшся від відповіді.

– А ти щось питав? – здивовано спитав Наруто, – по-моєму, ти сам все вирішив.

– Ну, то ти скажи мені, я правильно вирішив чи ні?

– Та чого ти хочеш від мене, Учіха! – почав уже нервуватися Наруто.

– Навіщо ти приходив учора, Наруто? – спитав Учіха вже спокійно і дивився в очі Наруто.

– Ти справді хочеш знати?

-Так хочу. 

Саске сів назад у крісло, а Наруто зачинив двері на ключ і, підійшовши до столу, сів на нього, навпроти Саске.

– Ну, тоді слухай. Коли ти втік до Орачімару, я не міг у це повірити. Це шокувало мене. Сакура стояла й плакала. Вона дивилася мені в очі і благала: Наруто, врятуй Саске. Поверни його, будь ласка! Врятуй його заради мене! І я пообіцяв їй врятувати тебе. Я вважав тебе своїм другом, найкращим другом. Пам’ятаю, я сказав Сакурі тоді: «Я обіцяю тобі, Сакуро. Я поверну Саске». Тоді я так думав. Я бігав за тобою по всьому світу, а ти постійно відштовхував і мене, і Сакуру. Тобі було начхати на нас. Ти не хотів нічого чути. І зрештою Сакура сказала: «Наруто, припини. Нам не врятувати його вже. Його поглинула пітьма, він сам її обрав. Я звільняю тебе від твоєї обіцянки». І тоді я зрозумів, що не заради обіцянки хотів тебе повернути. Я хотів тебе повернути, тому що… – слова Хокаге обірвалися.

– Тому що?.. – дивлячись у блакитні очі, запитав Саске.

– Тому, що кохаю тебе, теме, – опустивши голову, сказав блондин. І в нього з грудей неначе впав тяжкий камінь, дихати стало легше.

Якийсь час вони сиділи мовчки. Але потім Саске все ж таки порушив тишу.

– От же ж… Добе!

Наруто здивовано подивився на брюнета.

– Я теж тебе кохаю, – сказав Саске.

Саске підвівся з крісла і, розсунувши ноги Наруто, став між ними. Він поцілував його і відсторонився, щоб подивитись блондину в очі. Узумакі широко розплющив очі кольору весняного неба і дивився на брюнета. Блондин дивився так, ніби чекав, що Саске ще щось повинен сказати. І тоді Учиха спитав:

– А ти гадаєш, чому я не відповідав Сакурі взаємністю? Або будь-якій іншій дівчині.

– Ну, навіть не знаю…

– Тепер знаєш, – сказав брюнет.

Тепер усе стало на свої місця.

– Тож на чому ми там зупинилися? – Запитав Саске, – ах, так, згадав. 

Учіха почав пристрасно цілувати Наруто. Так пристрасно, що губи німіли. Брюнет уклав Узумакі на стіл і почав роздягати. Знявши одяг з нього, і про себе він теж не забув, він почав цілувати блондина, залишаючи яскраві мітки на тілі. Бажання просто спалювало зсередини. Тілом пробігало дрібне тремтіння. Терпіти було вже просто неможливо. Саске увійшов у Наруто і почав повільно рухатися, але Узумакі подався вперед і почав рухатися в такт з Учіхою, давши цим знак, щоб той рухався швидше. Саске двічі повторювати не потрібно. Він почав вбиватися в тіло блондина все швидше і швидше, при цьому рука в нього була на члені Наруто. Краплі поту виступили на скронях у обох хлопців. Кімната, яка, здавалося, розпечена до краю, була наповнена стогонами та вигуками.

– О, так… Кхм~ А-ах… – стонав Наруто під Саске. 

І ось, ще трохи, і довгоочікувана розрядка. Обидва хлопці кінчили і впали від знемоги на стіл. В очах ще було темно, і вони намагалися трохи відійти від сексу, що буває тільки між людьми у яких є почуття один до одного. Через деякий час хлопці одягнулися. Саске сів на крісло, а Хокаге зручно примостився у нього на руках. Хлопці заснули в такій позі на невизначений час. Тобто доти, доки не почули жахливий гуркіт у дверях і голос розлюченої Сакури:

– Наруто! Ти що знову там спиш? Я зараз винесу ці двері! Ти ж мене знаєш!

Наруто із Саске лише посміхнулися. Узумакі знав, що вона не винесе двері, бо двері нові, зроблені з особливого металу. Тому він відкинувся назад на груди Саске і знову мирно засопів. Учіха теж відкинувся на спинку крісла і заплющив очі.