Скажи домівці привіт

Сонячні промені пробивались через темно-сині занавіски. Йонджун вже декілька днів знаходився поза містом.На дворі розпочалося літо, яке прийшо, як йому здалось, занадто швидко.На небі світило палюче сонце, а діти незважаючи на спекотну погоду бавились між собою.То побігають одне за одним, то підуть покидають м’яча і згадають сотні ігор з минулого літа.Все ж таки дитиною бути легко.Легітно думати тільки про те, де взяти морозива чи як відпроситись погуляти ще на годинку.Деякі дорослі навіть ним заздрять.

Йонджун теж.З м’якого ліжка не хотілось вставати зовсім.За вікном сьогодні передавали градусів під двадцять п’ять , а бабуся як завжди запровадить своє “йди потягай води та полий помідори, зав’януть все ж таки”.Не те що б вона кричала, скоріше лагідно просила.Джун вже втомився  за ці пару днів знаходячись тут.Всі людські проблеми звалились на його забиту голову й ніяк не підуть геть.

Почалось це все ще в день його приїзду.Ззійшовши з автобусу, він ледьве не вступив в яму з багном,його валіза переверталась від камінців на дорозі.Прийшовши в двір його радісно зустріла бабуся, дід в свою чергу голосно привітався і повернувся пиляти якусь дровину.Баба ж сказала “сідай з нами на дворі перекусити, а ніж паритись в хаті”. Звісно він не міг відмовити, тому радісно сів за стіл, але в тарілці з млинцями його очікував сюрприз у вигляді оси.Канікули розпочались прекрасно!

Відчуття у нього дивні звісно.Прожив він все життя тут, тільки в останній місяць батьки прийшли до нього з рішенням  “Ми переїжджаємо у місто”.Спершу було сумно, дуже, але потім він змирився і навіть зрадів цьому.Все ж таки в житті треба щось змінювати.З батьками вони прийняли рішення :літом в місті його ноги не буде.А як же друзі? Поки є старі приятелі, нових йому не треба.

Його думки перервала бабуся з криками “Йди снідати, дід знайшов твій компот”.Джун швидко пристелив своє ліжко, відкрив вікно й пішов на кухню, де дідусь розповідав історію з часів його служіння в армії, а старенька кихкотіла переливавши напій в чашечки. Добре поснідавши, на день йому дали завдання “Треба посадити паростки аличі.Потім завезеш бабці Субіна банки з молоком”. І день проходив так скажемо потливо.Молоді стебельця виїли з нього всю енергію і бажання робити хоча б щось. На такій спекоті й ходити то затомишся, а тут ще й з банками кататись не зрозуміло де.Але вказівки є вказівки, тому взявши в руки силу волі та старий велосипед, Йонджун поїхав по своїй пам’яті.

Але будинок Чхве важко було не впізнати; мама Субіна нещодавно робила ремонт,тому викрашаний в м’ятний колір дім виділяється між іншими, а різнокольорові квітки які так любила старіша Чхве ніби повторно розцвіли.Між цими рослинами Йонджун був би бур’яном. Заїхавши в чужий двір, Йонджун побачив бабцю Мінджі і лагідно привітався.

– Йонджуне, сину, я тебе так давно не бачила.Твоя бабця дзвонила мені, казала що прийдеш.- вона усміхнулась очима, Йонджун повторив за нею.

-Так, привіз ось вам передачку.Що там, де Субін?

-Має приїхати через пару днів, Йонсан ніяк його відпускати не хоче, ще й проблеми з папірцями.-Жіночка в мить змінилась в обличчі, тепер вона виглядала як зів’явша троянда.Так ж сумна,- подав документи в університет в місто.З осенні буде жити в гуртожитку.

-Його вже взяли в університет?

-Так, на днях прийшли результати з екзаменів, здав все на відмінно.

Від вигляду старенької Йонджун сам засумував, але бабця Чхве перервала його безкінечний потік думок

– Йонджуне, приходьте потім з старими до нас, посидимо як в старі часи

Йонджун розтопило від згадок про “старі добрі”.Коли були вони ще малими хлопчиськами, їх сім’ї збирались вечорами і говорили на всілякі дорослі теми, які для дітей здавались нудотними, а малі Субін з Джуном бігли на задній двір красти у сусідів недостиглі яблука та їсти запашну малинку прямо з кущів.Врешті наївшись смаколків, вони бігли до дідуся Йонджуна з вмовлянням зіграти їм на гітарі.І навіть не знаючи пісень які грав їм дід, вони стояли зачаровані звучанням старих струн.Йонджун віддав би все на світі, що б хоча б на декілька днів повернутись в ті часи.Певне це від діда йому передалась палка любов до  гітари.Вщіпнувши себе за руку, тей згадав про обіцянку самому собі”Рідко згадувати про минуле й йти вперед”

-Прийдемо якось, мої теж згадували ці вечори й думали як повторити.-він усміхнувся й вже почав розвертатися,- передавайте діду привіт, я вже маю йти.

Попрощавшись з бабцею Мінджі, тей поїхав назад до рідної хатинки.Спекота трохи спала і приємний вітер віяв в обличчя, а настрій набагато покращивсь.Але думки про минуле літо чомусь його не покидали.Скоро приїде Субін, Техьон з Хюніном і буде як раніше.Компанія з чотирьох хлопців знову збереться як того літа.Чотирьох.Минуле літо вони провели вчотирьох.П’ятого було важко уявити.Йонджун знову вщіпнув себе за руку й що б відволіктись він почав оглядати хатки, які зустрічались йому по дорозі.Декілька будинків вже були старими, бо люди які в них жили або переїхали або померли.Перших випадків було більше.

Ось будинок сім’ї Лі.

На ній Йонджун старався не концентруватись, історія яка відбулась в них не з приємних.Трохи молодший за Йонджуна хлопчина на ім’я Фелікс покінчив життя самогубством, стрибнувши з старої будівлі.Джун та інші не пам’ятають що то була за побудова.Згоріла вона років шістдесят тому назад.Всієї ситуації з Феліксом теж не всі знають.Важко уявити, що в такий момент відчували батьки Лікса та Мінхо-його єдиний друг.Після смерті він почав звинувачувати Хьонджина, але ніхто так не довів його провини.Або не хотів доводити.Сердце колотить від згадок про цього хлопчину. Все ж таки досить згадувати такі події і повернутись до них як буде причина.А причина буде.

Роздивившись ще декілька хаток, Йонджун згадував про їх власників, дітей та історії з ними, якщо вони були.Хатинка Чхве Бомгю, на яку Йонджун дивитись вмисне не хотів. Не було ні бажання ні причин.Проїхавши вулицю, він нарешті доїхав до себе в подвір’я.На здивування Джуна годинник показав вже сьому вечора.Бабуся сиділа на дворі за столом й уважно записувала в зошит рецепти для варення.Дідуся ж не було видно.

“Мабуть спить, що ще йому робити”

-Так, синочку,треба що б ти сходив у магазин.Візьмеш печива з маком, твій дід мені скоро мізки виїсть, якщо я його не куплю.

Йонджун навіть зрадів через бабині вказівки. В центрі він не був ще з приїзду, тому провіятись було б доволі хорошою ідеєю.Розібравшись яке і скільки купити, тей майже вибіг з двору, крикнувши що гроші в нього є. Якщо пригадати, там постійно були якісь тусовочки та компанії знайомих йому людей.В таких компаніях навіть вони якось сиділи і чесно сказати, було доволі весело

Але найкращі друзі то найкращі друзі і їх компанія найкомфортніша.Дійшовши до центру, він не помилився – за великим столом біля магазину сиділи знайомі йому обличчя.

Скільки ж за цим столом було згадок.Тут Йонджун і познайомився з друзями, перший раз спробував цигарки і перший раз зрозумів, що закохався.

-Йомайо Йонджуне, а ти тут що робиш, вже ж городський, –  голосно говоривши, з обіймами поліз до нього Чанбін, – я думав ти вже все, будеш в місті сидіти.- він усміхнувся на всі тридцять два, настрій Йонджун підняв йому точно.

-А ти, Чанбіне?Що тут робиш, ти ж не тутешній

-А що я в тій Шепетівці робити буду ти мені скажи?Глуш там та й все, ось мамка до тітки заперла, – Йонджун захихікав і підійшов до ще однієї добре знайомої особи

-Хьонджин, волосся росте дай боже?

-Та мовчи, я вже незнаю шо робити з ним.-засміялись вони як старі друзі, але в душі Йонджун не довіряв йому до кінця, як і всім з цієї компанії.Ніхто не знає чи звинувачення Мінхо були правдивими чи ні, але тримати його на гачку треба точно.

-Йонджуне, давай до нас підтягуйсь, а сидиш сам-один.

-Добре, тільки в магазин і додому зганяю.

Купивши запашного печива, за яким його і відправили, тей пішов, ні, побіг додому.Тепер радості не було краю.Час забути за всі проблеми які його так хвилювали ці дні.Взаправду, хоча б якісь люди йому заважати точно не будуть.Щастить йому то точно, тільки сьогодні згадав Хьонджина і він тут як тут.Чи з’явиться так само Бомгю? Прийшовши додому, Джун крикнув бабусі, що буде в центрі.

Сказати, що сьогоднішній вечір був веселим – нічого не сказати.Обговоривши багато тем, як пенсіонерки в тролейбусі, Йонджун падав від сміху від третього по рахунку анекдоту від Чанбіна. З багатьма хлопцями Йонджун був майже незнайомий, але всі вони справили хороше враженння на нього.

Декілька днів підряд він сидів з ними вечорами і канікули вже не здавались такими нудними, як він думав на початку.Звісно бабині вказівки нікуди не зникли і Йонджун продовжував матюкати весь світ стоявши в садку з лопатою під палаючим сонцем.Але чи варте це вечорів, які він проводить з приємними йому людьми?Мабуть так.Раніше він думав, що команія Чанбіна – гопота, яка любить випити і покурити, але ні.Синмін, наприклад, полюбляє готувати тортики, а Чонін читає американські жахи.

Сьогоднішній день здавався ще приємнішим.Комфортна погода з самого ранку вже підняла настрій Йонджуну.Бабуся дала на сьогодні легкі задачі – полити помідорки з огірками. “Свято сьогодні, не буду тебе багато тормошити” – дякую і на цьому.Чесно, Йонджун в душі не знав яке сьогодні свято, але розпитувати – собі дорожче.Бабуся як почне розповідати історію і традиції, то вже її не зупинить навіть дух святий.Попоравшись з овочами,тей пішов до себе в кімнату.За останні дні телефоном він майже не користувався.Чи не було часу чи бажання?Хлопці мабуть ображені на нього.

Але просидів він недовго. Подзвонив Чанбін і сказав що б тей вибирався до них.А чому ні? Привівши себе в норму та перевдягнувшись в більш охайний одяг, тей поскакав до центру.Знову  галасливі розмови, картонні карти та слабоалкогольні напої.Але щось у Йонджуна визивало тривогу.Щось точно має бути – підказує йому інтуїція.

Небо вже було в синє-рожевих кольорах.Хлопці обговорювали тему фільмів Марвелу.Йонджуну ця тема була не близькою, але слухав він уважно.Раптом його зацікавить і він буде сидіти темними ночами під покривалом та дивитись фільми про людину-павука?Старавшись запам’ятати хоча б щочь з діалогу хлопців, він почув кроки позаду себе.Вже по звичці він обернутись, що б привітатись, але не зміг вимовити і слова. Перед ним була до болі знайома пара карих очей, які він не зможе забути навіть під дулом автомата.Це був Бомгю.Бомгю, який зник більше року тому.