Симптоми

~

Так, Олесю, глибокий вдих. Видих.

Вдих…

Накинувши на себе футболку я сердито потопав за Андрієм. На кухні чулось бряжчання води-Андрій, схилившись над раковиною, підніс голову під кран.

Я схрестив руки і сперся на стіну, терпляче чекаючи поки мій друг «охолоне». З волосся Андрія стікала вода і замість того, щоб витерти в рушник він стряхнув головою як собака. Краплі розлетілись в різні сторони попадаючи і на мене. Це дещо зм’якшило мій настрій. Та я все ще терпляче чекав…

-Я такий голодний.-Сказав Андрій відчинивши холодильник.

Ага.

-Може обговоримо те що сталось?-Наполегливо сказав я. Навіть дещо грубо.

-В холодильнику нічого нема…-бубонів він.- Я  приготую вечерю. Ти будеш?

-Курча, Андрію, не переводь тему. Так порядні люди не роблять.

-А як роблять? Вже після весілля?-Усміхнувся Андрій.

Та він знущається з мене!

-Олесю, не забивай голову…

-НЕ ЗАБИВАЙ ГОЛОВУ? -Вибухнув я.- Тобі вода всі мізки промила? А це ….а як…а..ти…пф..-Мені бракувало слів та повітря щоб висловити своє обурення.- Так не піде! Я не подушка для емоцій чи якась іграшка.

-Я б не посмів з тобою так поводитись.

-Так поясни.

-Гаразд, але ти теж поясни. Ти ж так стонав і вигинався.

Я почервонів до кінчиків вух. Андрій із захисту перейшов у напад.

-Так ,поясни Олесю. Що важко? От і мені важко.

-Не треба було заварювати цю кашу з самого початку.

-Але ж тобі сподобався поцілунок.

Та що ж він козирі самі вимітує проти яких у мене нема контраргументів.

-Тоді я поясню: мене хвилює те, що якщо ми це не обговоримо то в подальшому …

-А ти як хочеш?-Перебив мене Андрій.

-Що?-Перепитав я розгубивши всі думки.-Я? Я хочу зберегти нашу дружбу.

Андрій хотів щось сказати та змовчав. Зрештою через кілька секунд підібрав слова і висловив їх:

-Я так само не хочу псувати нашу дружбу. Поцілунок був по п’яні, а те що сьогодні…можливо все ще підліткові гормони грають. Вибач якщо якось образив тебе.

У пояснення Андрія важко було повірити, а можливо не хотілось, але я прийняв їх. Це не те що я хотів, але не придати цьому значення виявилось легше ніж продовжувати говорити. Принаймні свою ступінь червоніння я досяг до максимуму.

Андрій закурив на балконі.

-Ти чому бегонію не поливав? -Кивнув він на сухий корч.

А, от як називалась колись ця нова пустеля діаметром 20 сантиметрів.

-Вона була під коробками тому я забув за неї.-Пробурчав я спершись руками об перила балкону.

Скоро зайде сонце за горизонт. Весняний вітер розносив білі маленькі пелюстки. Куйовдив волосся лоскочучи обличчя. Вечірні промені пастеллю розмальовували місто.

Андрій сидів на підлозі докурюючи сигару. Його мокре волосся хвильками обрамило лице. Дивився він кудись у даль задумливо видихаючи дим.

~~~

Вже у понеділок я був на роботі. На диво сьогодні було дуже мало відвідувачів. Коли кафе взагалі опустіло,і я починав нудьгувати,то зайшли Маша та Павло.

-Мені латЕ.

-лАте.-В соте виправив я її і подав гарячий шоколад.

Маша любила мене дражнити неправильною вимовою, але завжди вона замовляла тільки гарячий шоколад. Павло вибрав еспресо. Всі ми любили класичні напої, зокрема я каву. А от Софія полюбляла химерні назви (вона і обирала напій лише за цим критерієм).

Маша ще замовила кусок торту.

-То що у вас там із Лідією?-Запитав я із цікавості.

Маша так вчора нічого не розповіла, хоч і повернулись вони пізно. Але поводились як і ми з Андрієм-ніби нічого і не сталось.

-Та якась…-Маша опустила погляд на тарілку,-тортівня!

-Ого, що я пропустив?-Запитав Павло.

-Маша і Ліля були вчора на побачені.-Пояснив я.

-Та не було це побачення.

-О, а я думав…

-Ліля взагалі уникала цієї теми.

-Розумію, Андрій так само.

-Андрій?-Перепитав Павло.-Ви з ним теж ходили на побачення? Я вчора залишив вас всього на кілька годин без нагляду а у вас тут уже якісь мелодрами.

Я похитав головою.

-Ця її поведінка мене з розуму зведе.-Забідкалась Маша взявшись руками за голову.- Не можу більше ні про що думати. Вона це навмисне?

-Скільки знаю Лідію то вона завжди спочатку робила, а вже потім думала.-Сказав Павло.- Вона із тих хто слухає серце. І я здогадуюсь, чому вона так робить, бо серце в неї часто мовчить. Я на пальцях однієї руки можу перерахувати скількох вона любила, якщо такі взагалі були і відносини були не для галочки. Але вона боїться в цьому зізнатись. Можливо тому що боїться розбити серце. Можливо навіть не собі.

Ми заслухались мудрого гуру-діда , тому він продовжив:

-Андрія я не так давно знаю, але якщо судити по тому що він і Ліля мають схожі характери, то думаю Андрій такий же. Але ти, Олесю, маєш знати його краще ніж я.

-Та я ніколи не чув щоб у нього хтось був. Принаймні він мені не розповідав. І про те, що в нього із Лідією були стосунки я почув спочатку від Апера а вже потім перепитав від неї самої. Андрій і справді приймає все на гарячу голову і керується емоціями. Я завжди його витягував із таких ситуацій. Але ж він сказав що поцілунок був помилкою.-Задумався я в голос.

-А ти як вважаєш?

-Він або збрехав, або недоговорив .-Прийшов до висновку я  і тут же почервонів від допитливих поглядів двох пар очей.-А ти звідки так багато знаєш про відносини? Що за Павло-дідо-терапія?

-Майже багато їх мав,-припустила Маша.

-Та ні, це прості спостереження за сапіенсами.-Знизав плечима Павло.-Думаю, що відносини мене не цікавлять взагалі.

-Клас, зібрались якось гей, лезбійка і асексуал…-Намагалась пожартувати Маша.

Тепер я взявся за голову.

-Дивлячись на вас думаю, що добре що в мене їх і не було.-З полегшенням сказав Павло.-Гаразд, Маш, а тобі подобаються дівчата?

Це питання спантеличило дівчину.

-Ну, у мене ніколи не було відносин із ними, тільки кілька хлопців, тому навіть не знаю.

-Олеся навіть питати не буду…

-Сім серйозних стосунків.

Павло уявно викреслив мене зі свого клубу цнотливих.

Маша зі здивуванням і цікавістю глянула на мене.

-Що ви так на мене дивитесь?-Знітився я.

-Переплюнув навіть Апера…

-Не вважаю це якимись конкурсом.-Додав я для ясності.-Просто так складалось.

На мій телефон прийшло повідомлення, сигнал якого луною відбилось по стінам порожнього кафе.

-Фанатки пишуть?-Підколола Маша.

-Зарплата.

Я взяв собі за звичку частину із неї донатити у фонди до кінця війни. Були  і важкі фінансові періоди, але це не завадило закинути хоча б 20 гривень. Це небагато, але хоч щось.

~~~

Вже на кінець робочого дня клієнтів побільшало. Маша та Павло не затримались надовго бо теж мали працювати, а заскочили вони до мене на обідній перерві.

-Олесь! -Почув я крик Поліни. -Я тобі кричу-кричу а ти не чуєш.-Забідкалась вона.

Поліна була моєю колишньою. Вона до війни працювала зі мною у кафе, але тепер повністю присвятила себе волонтерству у тому самому хабі де і Андрій.

-Ви обоє такі задумані.

-Обоє?

-Андрій теж у хмарах літає. Я йому теж кричу «Андрій-Андрій» а він не чує. У вас усе добре?

-Так.-Трохи збрехав я.

-О, промовка про вовка.-Радісно вигукнула Поліна.

Дверні дзвоники задзвеніли і в кафе зайшов Андрій. Побачивши біля мене Поліну він на мить звузив очі, але потім привітно посміхнувся.

-Добрий вечір добрим людям.

-Ти теж за порцією кофеїну? Там іще трохи залишилось роботи.

-Ні, на сьогодні достатньо, бо я вже із ніг валюсь.- Сказав Андрій і у його голосі чулась втома.-Я прийшов до Олеся.

-У мене вже закінчується робочий день.

-Я знаю. Думав разом підемо додому.-Посміхнувся він і додав:-Якщо ти не проти.

Синці під очима Андрія не заважали іскритися вогникам у його погляді.

-Добре, тільки треба почекати ще.

Поки Андрій і Поліна гомоніли я поспіхом пораяв кафе і часто озирався на Андрія. Коли на триста сорок шостому разі я обернувся, то він це помітив. Андрій мені посміхнувся самою прекраснішою із усіх його посмішок.

Я почав нервувати.

Відчував як сильно стукає серце в грудях. Як гупає у вухах. Живіт скрутило а по спині пробігли мурахи. В грудях здавлювало. Ставало навіть важко дихати.

Я і забув які бувають паскудні симптоми закоханості.

~