Робота №1.— Гра дияволів.

Що це за збірка?     Це збірка фанфіків дівчини на ім’я Софія, що проживає в окупованому місті Луганськ. На даний момент вона не має змоги створити власний акаунт на ФУМ з причин збереження власної безпеки, але має бажання висвітлювати свої твори лише на українську авдиторію. Вона є автором усіх фанфіків, що викладатимуться у даній збірці. Я ж, Дмитро, — її редактор.

Про що «Робота №1»:      Про дівчину на ім’я Фаруна, що в усьому бачить небезпеку. Її найрідніша людина має велику таємницю, що загрожує життю всім людям і дивні, страшні істоти вмовляють маленьку Фаруні зупинити погані вчинки зловмишлеників. Чи зможе вона зупинити злочини? Або ж жахи переслідуватимуть її до останніх днів життя.

Тихий шум океану, не затихаючи ні на секунду, пробивався до вух через хвилі які омивали берег острова з великими горами. Один, не більше метра завбільшки, округлий камінь, що проріс свагном гостролистим і зеленою рослинністю лежав не далеко від води. Так одразу і не скажеш що він опинився там випадково.

Через деякий час, коли яскраве сонце закрили хмари та світло вже не так сильно пробивалось скрізь них, одна з хвиль виявилась достатньо сильною щоб попасти на камінь.  Тільки но до каменю торкнулася перша крапля води, одразу став перетворюватися, змінюючи свою форму, колір. Через пару хвилин на місці кругляка вже на колінах стояло невелике, схоже на людину, якою воно не є, створіння. Істота зеленого коліру, з великими як у віслюка вухами, зеленому плащі та більшими, ніж у людей очима. Піднявшись, воно обернулося. Не довго думаючи, повернулося спиною до океану та, побачивши сходи до гори, пішло ними. Крок за кроком воно підіймалося вище та вище, на шляху зустрічалися лише гори, що ставали дедалі більшими. Незабаром, крізь них вже не було видно океан.

Дійшовши до верху сходинок, перед очама створіння повстала велика печера з середини якої яскраво світило світло багаття. З часом, на вулиці темнішало, тому воно вирішило зайти до печери. Світло ставало яскравіше, через що зацікавленість у дивного створіння отримала перевагу й істота рушила вперед. Йдучи далі, до віслячих вух дойшла дуже гарна, солодка мелодія. ЇЇ наче хотілося слухати вічно. З кожним кроком звук ставав гучнішим. Під пісню з різних кутів печерного приміщення на створіння почали витріщатися жовті, червоні та білі очі різних розмірів. Через декілька хвилин власники тих яскравих очей почали виходити з теміні. Монстри-демони наче з фільмів жахів: всі у шерсті, з рогами та копитами. Деякі без очей, але з ротом більше голови, інші взагалі були з шістьма руками та двума головами. Всі йшли натовпом до осередку музики. Далі, вглиб.

Побачивши монстрів біля себе, воно дуже сильно налякалося, але.. Нащо тікати, якщо ця дивовижна мелодія так сильно запала в серце? Через світло, що ставало яскравішим, всі вони почали відкидувати тіні на кам’янисту підлогу.  Йдучи далі, коридор печери ставав більшим, поки зовсім не збільшився до завеликих розмірів. Музика затьмарила мозок і не відпускала. Через ще кілька метрів, вони вийшли до величезного приміщення у самому серці гори. Спочатку, головний гість виявив лиш тіні бігаючих монстрів, але вже через секунду велечезний вогонь спалахнув до самої стелі. Був на стільки великим, що приходилось повністю задирати голову, щоб осягнути поглядом верхівку.

Демони кинулись у танок навколо вогнища. Стрибають, рухаються в такт музики, що ширилась склепом. Вогонь ніби змусили підійти до танцюючих навколо полум’я, що взялися за копита одні одного. Вони побачили істоту та одразу розірвали свій ланцюг – прийняли нового члена танцю і продовжили разом з ним. Всі чули лиш музику,  бачили лишень вогонь. Не розуміючи нічого, кругляк задер голову і побачив на невеликому виступі так само танцюючого великого диявола. На голові корона, така сама манта як і у нього. Король монстрів гарцював, рухав копитами над головою.  Після декількох хвилин всі монстри зупинились та також підняли обидві верхні кінцівки. Через секунду диявол стрибнув у вогонь, що поглинув його. Король зник.

Одразу після цього величезне багаття погасло та на його місці стояв, так само тримаючи руки доверху, король. Але тепер він світився як вогонь, був у два рази більшим. Гарна мелодія замовкла у головах присутніх, після чого найбільший почав дуже гучно сміятися. Монстри навколо повторили за ним і гучний регіт було чутно навіть за печерою – у всьому лісі навколо.

Ця сцена божевільного танцю була останньою, що я бачила перед тим, як прокинутися у воєму ліжкові. Витерла з чола піт, що на дотик нагадував льодяну воду, якою мене намагались розбудити. Одразу ж я тяжко розплющила очі які осліпило яскраве ранкове світло з вікна. Воно було розсташоване прямо перед ліжком, щоб ніби навмисно грати роль будильника. Обидвими ногами стала на холодну підлогу і піднялась з ліжка. Потягнулась і нарешті прийшла в свідомість.

— «Знову цей сон..» — Тихо промовила своє незадоволення через це наслане бісами прокляття, яке вже довгий час не лишає голову.