Селена. Початок.

Серед кривих шатрів та сліпих людей, які вірять кожному слову нашої священної Матері, серед тисяч доріг, які все одно ведуть до Неї, я вірила, що протопчу нову. Селена. Так мене звали раніше. Мене назвали на честь місяця і зірок. Я повинна була стати новим майбутнім, новою надією. І я в це повірила. Я вірила кожному слову Матері, ловила кожен Її погляд. Кожен Її звук мов ковток повітря. Її слово нерухоме, кожен рух закріплюється у пам’яті людей і перетворюється в легенду.  І вона виділила мене. Назвала мене донькою, подарувала сенс життя. Я особлива. Не така, як усі. В моїх жилах тече кров стародавніх предків. Я народилась, щоб врятувати усю Сім’ю. Я була другою у Сім’ї після Матері. І мені судилося померти, як і всім навколо неї.

Гілка дерева боляче ляснула мене по обличчю. Вже не відчуваю болю. Цікаво, як давно це було? Скільки я вже біжу? Мені треба зосередитись на диханні. Мить, і я вже кубарем лечу по свіжій багнюці, паралельно збираючи усе листя на своєму шляху. Боляче вдарилась об великий камінь. Чекай, я його знаю. Нарешті, дібралась. Три кроки наліво, один прямо. Все на місці, перераховою стріли, вішаю на пояс маленький мисливський ножик. Здалося, що здалеку щось замерехтіло. Ні, не здалося. Мій час завершився, а я ще не дібралась до мосту. Невже я помру прямо зараз. Ні, ще трохи. Пробігаючи між знайомих кущів та дерев з жалем розумію, що скоро світає. Я спізнилась. Вона вже поряд. Одинокий факел з вогнем наближався усе ближче. Раптом нарешті чую гуркіт води. Ще кілька метрів, і ось вона, свобода. Але ще не час. Хваючись за кронами дерев, паралельно натягую тетиву, розраховуючи, що мені вдасться загнати її хоч в одну заздалегідь підготовану пастку. Ще секунда, і промінь світла проходить крізь одну з них. Пускаю стрілу, намагаючись не так потрапити, як змусити відстрибнути в бік. Світло замерехтіло і зникло. Світ знову наповнився темрявою, і що дивніше, цілковитою тишею. Не чутно ні копирсання диких звірів, ні співу нічних хижаків. Цілковита мертва тиша. Намагаюсь почути шурхіт хоч з якоїсь сторони, паралельно готуючи наступну стрілу. Давай, потрап хоч в одну пастку, наведи шуму. Раптом мене хапають за ліву руку, паралельно намагаючись вдарити кудись в живіт. Від несподіваності вистрелюю заведенною стрілою кудись у темряву, активуючи пастку, яка голосно дзвякає в тиші. Як вона пройшла повз усі пастки? Як вона дізналась, де я ховаюсь? Скориставшись шумом, вириваю руку, та відстрибую у сторону, паралельно дістаючи ніж з-за пояса. До світанку залишилось пів години.

Цей момент настав. Я повинна розправитись з нею раз і на завжди, тут і зараз, заради мого майбутнього, заради майбутнього моєї Сім’ї. Я, Селена, друга у Родині, у день великого свята Призначення, сьогодні вб’ю свою Мати.