Секрет

Розділ 3. Секрет
У той час після відбою группа з трьох хлопців та однієї дівчини зібралися в оній кімнаті. Їхньою метою було не спати всю ніч, грати в карти та ігри на телефоні і най цікавіше розповідати страшні історії.
-Отож в двері хось стукав і промовляв. Тук тук. Хто там? Дівчино дівчинко відчини двері. А хто це? Це . . .- в мить за дверима почувся стукіт, таксамо тричі. Всі наполохалися бо подумали, що це староста прийшов по їхні душі. Тож я сховалася в тісній шафі аби мене не знайшли. Двері відчинив Хан.
-О привіт. А ти хто?
-Твої страшилки не страшні. Я ваш сусід через стіну. Почув, що ви тут щебечете. Вуха мало не зів’яли.
-Ойойой. То сам розкажи.
-Залюбки.- не дочекавшиь згоди він зайшов до кімнати.
-А де та дівчина? Я чув тут її голос.- я мало не перевернулася вшафі. Дверцята від неї відчинилися. І я у позі кривого журавля помахала рукою. Наступні дві години ми слухали справді страшні історії та грали у карти на бажання. Хан програв бажання у Мінхо та той сказав, що згодом вигадає якесь та скаже Джісону. Десь о дванадцятій годині ночі знову постукали в двері, наполохана зграя вже з п’яти людей озирнулася на двері.
-Агов я знаю, що ви там Мінхо та Полі. Відчиняйте.
-Їх тут немає.- остання спроба святе.
-Бреши. Ану відкрили.- цього розу Фелікс пішов відчиняти двері. Всі покірненько дивилися на вожатого.
-Мінхо це я ще можу зрозуміти та Поліно. Як ти могла. Ти ж дівчинка.
-Чане, що це за дискримінація?- одразу грізно спитала я.
-Ви принижуєте мене цим.
-Вибач. Але це не знімає з вас покарання.
-Пане. Вибачте.
-Що?- я вийшла вперед а вся зграя поглянула з під лоба на мене.
-Не треба буде гірше.- шепотів мені Фелікс. Та я підійшла до Чана і дещо прошепотіла йому на вухо. У мене був свій козир в кишені такби мовити. Він в мить закашлявся та почервонів. Тоді сказав.
-Щоб ані звуку.- і попрямував з кімнати. Очі друзів прикувалися до мене і як тільки двері зачинилися вони підбігли до мене з запитаннями.
-Що ти йому сказала?
-Він так почервонів та злякався.
-Агов ну кажи.
-Це секрет.
-Що?
-Ну скажи миж нікому.
-Давайте грати в карти.- я промовчала не сказавши більше ані солова, згодом всі навіть підзабули. Ми розійшлися лиш о третій годині ранку коли у вікна почав тупотіти теплий дощ.

Шоста година ранку тогож дня.
Хан не міг заснути у ночі був грім якого він страшно боявся. Аби не будити своїх друзів він вирішив піти у відпочивальню попити чаю та заспокоїтись. Прийшовши туди він поставив кип’ятитися чайник. Вмить почувши скрип підлоги позаду, він здригувся і з переляком озирнувся.
-А це ти, Мінхо. Теж не спиться.
-Ні, я почув як ти виходив з кімнати.
-У тебе гарний слух.
-Скоріше тонкі стіни. . .- почувся голосний грім. Джісон аж заціпенів і з його рук мало не випала чашка та Мінхо вчасно підійшов та зловив її.
-Ти. . Боїшся грому?- запитав він. На, що Хан кивнув головою.
-Дуже. . . Мінхо, мені страшоно.- він опустив голову до низу. Мінхо підійшов та обійняв наляканого, та в мить відсторонився.
-Вибач. Я не знаю чому це зробив.
-Будь ласка обійми мене ще раз.- Мінхо похитнув головою та знову обійняв Джісона. Він також обійняв його. Вони так простояли певний час і навіть коли чайник вимквуся вони досі так стояли. Коли Хан більшменш заспокоївся вони разом сіли пити чай. Терлий кухоль зігрівав руки, навіть трохи обпікаючи їх. Вони розмовляли про всяке і сміялися коли Мінхо розповідав цікаві історії з життя. Ніхто навіть не помітив, що в цей час за дверима, спостерігаючи за цими подіями, стояла я.