Фанфіки українською мовою

    Будинок Сан Брано.

    Ранок.

    Спальня Естебана.

    Вівіан спить, Естебан несе тацю зі сніданком. В зубах тримає троянду.

    Естебан: Ваша кава, сеньйоро.

    Вівіан: О, Естебане!

    Естебан, передає троянду Вівіан: Це Вам, сеньйоро!- передає троянду в зуби Вівіан.

    Вівіан: Як приємно! Дякую, Естебане!

    Естебан: Рости велика, дівчинко!- цілує в щоку.

    Вівіан, захихотівши: Мені здається, це безумство.

    Естебан: Що саме?

    Вівіан: Ну як? Те, що я залишилась сьогодні у тебе.

    Естебан: Ну, це наша з тобою справа, чи не так, дівчинко?

    Вівіан: Так, але…

    Естебан: Тобі щось не подобається, люба?

    Вівіан: Що ти? Звісно, подобається, просто…

    Естебан: Що?

    Вівіан: Просто зі мною ніколи такого не було.

    Естебан, лягає поруч, цілує Вівіан в оголене плече: Все колись стається вперше, крихітко. Я от, наприклад, знаю дядька, який почав курити марихуану у віці 88 років. Прожив до 115.

    Вівіан: Припини! Яка маячня!

    Естебан: Присягаюся, так і було!

    Вівіан: Гаразд, я  вірю тобі.

    Естебан: Ще б ти мені не вірила!

    Вівіан, сміючись: Естебане!

    Естебан: Що таке, дівчисько?

    Вівіан: У тебе зараз такий кумедний вираз обличчя!

    Естебан: Кумедний?! Ах, кумедний?! Зараз я покажу комусь кумедного!- починає цілувати Вівіан.

    Вівіан, хихочучи: Ну що ти робиш?! Припини!

    Естебан: Моя Вівіанна! Моя кохана! Моя жадана!

    Вівіан: А якщо зараз сюди хтось увійде?

    Естебан: То відразу ж вилетить пропелером. В ті ж двері.

    Вівіан: Ти нестерпний!

    Естебан: Це просто ти дуже красива!

    В коханні минуло півгодини.

     

    Півгодини потому.

    Вівіан: Естебане…

    Естебан: Так, дівчинко? Що ти хотіла сказати? – поцілував Вівіан у чоло.

    Вівіан: Я просто хочу, щоб ти знав. З тобою мені вперше в житті настільки добре та спокійно.

    Естебан: Вірю!

    Вівіан: Чому? Так швидко? А як же допити? Хто з нас двох тут детектив?- хитро посміхнулася.

    Естебан: Вірю, тому що за цей ранок ти ні разу не згадала про свій телефон!

    Вівіан: Так, до речі! Де мій телефон?- схопилася.

    Естебан, закотивши очі: Нагадав на свою голову. Бовдур.

    Вівіан: Чому ти так? Мені можуть телефонувати з роботи! Або…Або можуть телефонувати Алонсо чи Марія Хосе!

    Естебан: Ой, ти їм зараз так потрібна, як зайцю стоп сигнал! Ну справді! У дітей медовий місяць, новосілля вчора було. Дай їм спокій.

    Вівіан: Мій хлопчик. Невже все страшне позаду?

    Естебан, закотивши очі: Ну знову ці сльози і шмарклі.

    Вівіан: Пробач, я не буду більше.

    Естебан: Я знаю дієві ліки від твоєї хандри.

    Вівіан: О ні! Нам скоро вставати!

    Естебан, поморщившись: Фі, які у тебе брудні думки, дівчинко. А я зараз зовсім не про це.

    Вівіан: А про що ж?

    Естебан: Вам треба змінити обстановку. Гайда в Ріо. Відпустка, відпочинок.

    Вівіан: Ох. Не знаю, Естебане. Зараз багато роботи.

    Естебан: А як же твій помічник? Пропер?  Містер Пропер допоможе.- проспівав.

    Вівіан: Припини, Естебане! Його прізвище Грубер! Повтори Гру-бер!

    Естебан: Тру-пер!

    Вівіан, злегка розгнівавшись: Припини! Я серйозно!

    Естебан: І я серйозно! Як ніколи, до речі! Нам зараз не про прізвища думати потрібно.

    Вівіан: А про що ж?

    Естебан: Ну як про що? – наблизився до Вівіан.- Про наше майбутнє весілля.

    Вівіан: Естебане… Можливо, нам потрібно трохи зачекати?

    Естебан: Як зачекати? Куди зачекати? Поки ми не постаріємо і в нас почнуть випадати зуби?

    Вівіан, опустивши очі: Припини, благаю! Я просто… Не знаю… Ніколи ще не змінювала своє життя настільки кардинально.

    Естебан: Смію зазначити, не просто життя, але й прізвище.

    Вівіан: Так..- дивиться в одну точку.- Чесно кажучи, не думала, що зі мною може трапитися таке.

    Естебан: Просто ти навіть і подумати не могла про те, що на твоєму життєвому шляху трапиться такий красень, як я!

    Вівіан: Хам! Самозакоханий та самовпевнений!

    Естебан: Сухі факти. Все обґрунтовано. – поцілував Вівіан в плече.- Я просто хочу, аби все було по закону. Якщо ти кохаєш жінку, будь ласкавим, веди її під вінець.

    Вівіан, замислено: Вальтер також скоро одружується.

    Естебан: Цей Коник стрибунець хоче також показати, що не пальцем роблений! Сивина у бороду, біс  у ребро!

    Вівіан: Припини, благаю! Він чудова людина! Та чудовий друг! Наче брат для мене!Якого ніколи я не мала…

    Естебан: Не мала? А раптом маєш?

    Вівіан, сумно зітхнувши: Напевно,я  ніколи про це не дізнаюся.

    Естебан: Ну чому ж? Якщо то кажуть, якщо сильно захотіти, можна в космос полетіти! Довірся мені, крихітко!

    Вівіан: Ти про що?

    Естебан: Про те, що нам потрібно допивати каву і спускатися до сніданку. На нас чекає Енді.

    Вівіан: Адріана! Господи, як я могла забути?

    Естебан: Про що ти? Що там замислили мої дівчатка за спиною в татка? Га?

    Вівіан: Зовсім нічого. Просто я хочу показати їй, як працює моя компанія. Познайомити зі співробітниками.

    Естебан: Знову потакатимеш її цим примхам?

    Вівіан: Естебане! Це не примхи! Це її улюблена справа! Те, від чого горять її оченята! Те, від чого вона щаслива! Хіба не це потрібно для нас, для батьків?

    Естебан: Я розумію, просто…- зітхнув.- Я сподівався, що моє дівчисько піде на юридичний, захищатиме невинних, братиме за яйця покидьків.

    Вівіан: Я розумію тебе, Естебане. Так, ми хочемо дати нашим дітям найкраще, але ми не маємо права вирішувати за них їхні долі.

    Естебан: Я розумію, просто… Адріана росла без матері. Я намагався їй бути за батька, за матір.

    Вівіан, зітхнувши: Як і я свого часу для Алонсо…

    Естебан: Не сумуй, крихітко. Тепер у вас є я.- поцілував Вівіан у чоло.

    Вівіан: А у вас з Адріаною є я! Ми з Алонсо! І твоя дивовижна дівчинка мені дуже сильно нагадує мене саму в юності! Така ж енергійна, повна задумів та мрій. Її потрібно лише легенько підштовхнути на правильний шлях.

    Естебан: Я просто боюся, що цей ваш модельний бізнес може принести їй одні лише розчарування.- дивится убік.

    Вівіан: Я розумію тебе, Естебане. Дуже розумію. Але довірся мені. Благаю, довірся! Я полюбила твою доньку всім серцем, наче рідне дитя!  Вона зробила неможливе – врятувала життя мого сина! Мого єдиного сина! Єдину рідну душу на всьому білому світі.

    Естебан: Можливо, що і не єдину.

    Вівіан: Припини! Давай не будемо про це!

    Естебан: І знову не будемо! Чого  ти боїшся?

    Вівіан: Я.. Я не знаю… Моє життя завжди мені здавалося мирним, влаштованим… До хвороби Алонсо, звісно… І до зустрічі з тобою… Просто… Я не знаю, як пояснити.. У моєму житті роками нічого не змінювалася, я жила, мов по інерції, була впевнена в тому, що роблю. Потім захворів Алонсо, з’явився ти…

    Естебан: Ще один головний біль на твою голову, чи не так?-засміявся.

    Вівіан: Припини,  благаю. Я зовсім не це хотіла сказати!

    Естебан: Я все розумію, але подумай сама, дівчинко… -поцілував Вівіан у оголене плече.-Невже тобі ніколи не хотілося дізнатися про своє коріння? Звідки ти родом, чому потрапила у притулок, ким були твої батьки?

    Вівіан: У притулку я часто молилася про це. Просила Господа і Діву Марію допомогти мені знайти шлях до моєї родини.- посміхнулась зі слізьми в очах.- І вони допомогли мені. Я знайшла батьків, Естебане. Вірніше, вони мене знайшли.

    Естебан, витираючи сльози Вівіан: І ти ніколи навіть і не робила спроби знайти  когось зі своєї родини?

    Вівіан: Звісно, я мріяла про це. Часто вночі в притулку перед сном, лежачи у ліжку, я мріяла, що десь є великий дім, там живе жінка. Дуже добра та мила. А потім мені снилися сни… Снилася та жінка… Вона моя мама і вона на мене чекає. Але я все ніяк не можу знайти до неї шлях, а вона до мене. Вона кличе мене, я намагаюся теж покликати її, але.. Раптом починає прибувати вода… Багато води… І ця вода несе мене кудись.. Далеко-далеко…

    Естебан, витираючи сльози Вівіан: А ти ніколи не думала, що це могли бути не сни, а якісь спогади?

    Вівіан, знизавши плечима: Не знаю, Естебане… Ніколи не думала про це.. Хоча.. -замовкла.. Я пригадую сни зовсім недавні… Коли моєму сину тільки підписали смертний вирок… Мені наснилась жінка… Я заходжу у великий будинок… Я знаю, що Алонсо загубився, і шукаю його, шукаю саме в тому будинку. А на зустріч мені  виходить жінка. Каже, що Алонсо тут немає, що прибігла сестричка і вони побігли геть… І тепер лишень я розумію, хто це був…- посміхнулася, витерла сльози.- Це була Адріана.

    Естебан, посміхнувшись: Моє дівчисько..

    Вівіан: Так, Естебане. Те, що зробила для нас Енді, неоціненне. Тому дозволь мені здійснити її мрію. Дозволь допомогти їй йти її шляхом.- стиснула руку Естебана.- Це найменше, що я можу зробити для нашої дівчинки, за те… – схлипнула.- За те, що вона врятувала мого сина… Мого Алонсо… Мого хлопчика.

    Естебан: Ну звісно, дівчисько.- поцілував Вівіан у чоло.- Як я можу тобі відмовити?

    Вівіан, поцілувавши Естебана: Піду приготую нам сніданок. Що б ти хотів на сніданок?

    Естебан, хитро посміхаючись: А ти точно виконаєш моє бажання?

    Вівіан: Звичайно, так! Ну, принаймні, я старатимусь!- також посміхнулась.

    Естебан, інтригуючим голосом: Ну, тоді… Я хочу на сніданок… На сніданок я хочу… Тееебе!- бере Вівіан у обійми, пристрасно цілує.

    Вівіан: Ти шалений! Ненормальний!

    Естебан: Я просто дуже закоханий в одне дівчисько! До безумства!

    Зі спальні вийшли лише через півгодини.

     

    Деякий час потому.

    Їдальня будинку Сан Брано.

    Вівіан готує сніданок, Естебан читає газету.

    Вівіан, наспівуючи: Слова, слова… Одні слова..Лише слова…

    Естебан, посміхнувшись: Даліда?

    Вівіан: Так.- почервоніла.- Колись Любила французьку музику. І наспівувати.- зітхнула.- А потім зникли приводи для того, щоб співати. Не було сил та бажання.

    Естебан: Нічого, воно повернеться.- підходить до Вівіан, обіймає її ззаду за талію.- Ми з тобою полетимо в Париж. Погуляємо біля Ейфелевої вежі. Питимемо каву з круасанами, милуючись Єлисейськими полями, будемо цілуватися під дощем.

    Вівіан, посміхнувшись: Наче в якомусь романтичному фільмі.

    Естебан: Дівчинко моя, я присягаюся тобі, що твоє життя стане прекраснішим та романтичнішим за будь-який фільм. Ти мені віриш?

    Вівіан: Вірю. Вірю, Естебане. Вірю, як нікому.

    Вівіан та Естебан цілуються.

    Входить Адріана.

    Адріана, хитро посміхаючись: Так-так-так, а я все бачу!

    Естебан та Вівіан відсторонилися одне від одного почервонівши.

    Вівіан: Люба, це просто… Це… Це не те, що…

    Адріана, махнувшись рукою: Ой, та годі вам! Я що, не знаю, звідки діти беруться?

    Естебан, суворо: Адріано!

    Адріана: Якщо що, я хочу сестричку! Братик у мене вже є! Найкращий на світі!- поправила волосся.- До речі, він вчора виграв у мене у слова! А це була гра, в якій я ніколи не програвала! Навіть Хав’єра лишала з носом! Ось так!

    Естебан, захоплено: Оце так! Молодець, хлопчисько!

    Вівіан, посміхаючись: Мій синочок… Моя гордість.. Моє щастя…

    Адріана: Він мега крутий, мамо Ві! – підійшла до Вівіан, обійняла її.- Чесно кажучи, я завжди трішки заздрила Лорі тому, що у неї був старший брат, а у мене ні. А тепер він є і у мене. Уявляєте, яка я щаслива?

    Вівіан, обійнявши Адріану та поцілувавши її у скроню: А яка я щаслива, моя люба? Що мій син поруч, що він живий, здоровий, що у нього попереду велике та цікаве життя. І все завдяки…- заправила Адріані за вухо пасмо волосся.- Завдяки моїй молодшій донечці! Неймовірно шляхетній, відданій та сміливій!- поцілувала Адріану.- Дякую тобі, доню. Вкотре дякую за Алонсо. Дякую. Не знаю, як я віддячу тобі.

    Адріана, пригорнувшись до Вівіан: Мамо Ві! Як я тебе люблю!

    Вівіан: І я тебе, моя люба! І я тебе!- поцілувала Адріану, погладила по голові.- До речі, які у тебе на сьогодні плани?

    Адріана,здивовано: На сьогодні? Ну, ніяких. У коледжі вихідний, Лорі сьогодні на додаткових курсах,а я…

    Вівіан: А як ти відносишся до невеличкої екскурсії?

    Адріана: Кльово! А куди? Я за!

    Вівіан, посміхнувшись: Я хочу показати тобі свою компанію, доню. Справу, якій присвятила все своє життя. Ну, принаймні, більшу її частину. – пауза, дивиться на Адріану з ніжністю.- Компанію, частиною якої ти невдовзі неодмінно станеш.

    Адріана, ошелешено: Це правда?! Вівіан, це правда чи ти жартуєш?

    Вівіан, засміявшсь: Ну, звісно ж, не жартую, люба!- погладила Адріану по голові.- Ти знаєш, я завжди мріяла про доньку. З котрою ділитиму її проблеми, таємниці, переживання. Яка стане продовжувачкою моєї справи… Але..- очі Вівіан посумніли, вона витерла сльозу.- Але я так і не змогла дати життя  своїй донечці. А тепер дивовижно добра та смілива дівчинка подарувала життя моєму сину. Тепер у ваших з Алонсо жилах тече одна кров.- поцілувала Адріану в чоло.- І я дуже рада, що у моєї справи з’явилась  така наступниця.

    Адріана, зі слізьми на очах: Мені здається, що я сплю…

    Вівіан: Я розумію тебе, люба моя. Мене також переповнювали різного роду емоції, коли батьки вперше взяли мене на свою фабрику у якості учениці. Я пройшла всі щаблі від швачки до керівниці цехом. Я хотіла досягнути всього сама. Була повна сил, планів, задумів, мрій. Точно так само, як і ти зараз.

    Адріана, засміявшись: Та годі тобі, мамо Ві! Ти й зараз так нічого!

    Вівіан: Дякую тобі за комплімент, моя люба!- засміялась.- То як, ти згідна поїхати сьогодні зі мною?

    Адріана: Так! Так! Звичайно!- подивилась на Естебана.- Татку, ти ж не проти?

    Естебан: Яке? Звичайно, ні! Я навпаки радий, що у тебе є кому сісти на вуха зі своїм малювидлом.

    Адріана, ображено: Ну, тату!

    Естебан: Все-все, мовчу! Давайте сідати скоріше до столу, бо я голодний, мов стадо вовків.

    Всі сіли до столу.

    Вівіан, розливаючи по чашках чай: До речі, Адріано, люба, візьми з собою також ще й ескізи. Ескізи одягу, які ти намалювала сама.

    Адріана, розгублено: Навіщо? Там одна маячня! Нащо?

    Вівіан: Ти мені, звісно, вибач, моя люба, але дозволь мені це самій вирішувати, гаразд? – підморгнула.

    Адріана, приклавши руку до скроні: Так точно, сеньоро Дель Анхель! Точніше, сеньоро майже Сан Брано!

    Естебан, з канапкою в руці, сміючись: До порожньої голови руки не прикладають- армійська прикмета.

    Адріана, ображено: Ну, тату!

    Вівіан, підморгнувши: Не слухай його, люба. Ну ж бо, давай снідати і до справи.

    Адріана: Гаразд, мамо Ві!- наспівуючи.- Ура! Я їду до справжньої модельної компанії! Як справжній дизайнер! Зі своїми ескізами! Ура-ура-ура!

    Естебан, сміючись: Скільки мало потрібно для щастя дівчаті!

    Вівіан, усміхнувшись: Всього лишень маленьке здійснення мрії.- поцілувала Адріану в щоку.- Йди збирайся, люба. І про ескізи не забудь.

    Адріана: Добре, мамо Ві! Я пішла! Десять хвилин і я готова! Армійська виправка! Можеш запалювати сірник!

    Вівіан: Не поспішай, люба! Ти все встигнеш!- поцілувала Адріану. Я теж напевно піду збиратися! Чекатиму на тебе у вітальні.

    Адріана: Добре, домовилися.- вибігає.

    В дорогу рушили через пів години.

     

    Естебан, сам  до себе: А поки мої дівчата поїхали, татко теж займеться справою. І не якою-небудь. А надважливою. То вам не жарти! Не булька з носа, ага! – дістає телефон, набирає номер.- Алло, Хав’єре! Так, Сан Брано! Зв’яжи мене з Головним Архівом США! Так, мене особисто! Є одна надважлива справа!- зітхнув.- Твої сни здійсняться, моє любе дівчисько! Ти знайдеш свою справжню родину, Вівіанно. Я тобі обіцяю.

     

    Деякий час потому.

    Офіс Вівіан.

    Вівіан: Ну ось ми і приїхали, доню!

    Адріана, захоплено: Вау! Нічого собі махіна! Просто мрія!

    Вівіан: Колись цю компанію мені у спадок передали мої батьки.

    Адріана: І як ти розібралась в усьому?

    Вівіан: Мені допомагав чоловік. –зітхнула.- Мій Гільєрмо. І Грубер. Та й батьки мене багато чому навчили.- посміхнулась.- І невдовзі я передам все, що знаю та маю, тобі.- посміхнулась.

    Адріана, здивовано: Мені?

    Вівіан: Так, доню. Скоро ми з твоїм батьком одружимося. Ти офіційно станеш моєю донькою.- стиснула долоню Адріани, посміхнулась.- Тим більше, після того, що ти зробила для мого сина…

    Адріана, закотивши очі: Ой, благаю тебе, Вівіан! Скільки можна про це? Я ж зробила це не заради похвал чи лаврів, чи уваги. А заради Алонсо. Заради тебе.

    Вівіан: Моя доню.- схлипнувши.- Я ніколи не зможу віддячити тобі.

    Адріана: Зможеш.- посміхнулась. -Зроби щасливим мого тата. Будь ласка.

    Вівіан: Моя дівчинко.- обійняла Адріану.

    Адріана: І я тебе люблю, Ві! А тепер ходімо, бо на нас вже косо дивляться.

    Вівіан: Ходімо, доню.

     

    Перший поверх.

    Вівіан: Ось там у нас цехи пошиття.

    Адріана: А другий поверх?

    Вівіан: Фінансовий відділ. Ним керує Грубер.

    Адріана: А твій кабінет?

    Вівіан: На четвертому поверсі. – йдуть до ліфту. – Поруч з ним є ще один кабінет. Довго я  сподівалась, що цей кабінет належатиме Алонсо.

    Адріана: Він не любить праці в офісі, сам мені казав.

    Вівіан: Так. Єдине, що потрібне моєму сину- це фотокамера та яскравий світ навколо.

    Адріана: Впевнена, що Ал стане відомим на увесь світ фотографом.

    Вівіан: Так. Стане. Тепер стане. Завдяки тобі.- стиснула долоню Адріани.

    Адріана, суворо: Ві! Ми ж домовилися?

    Вівіан: Так, доню. Пробач. Поїхали далі.

     

    Другий поверх.

    Вівіан: Ось фінансовий відділ. Наліво- відділ кадрів.

    Адріана: У тебе стільки співробітників.

    Вівіан: Так, намагаємося максимально дати для людей робочі місця.

    Адріана: Так. Адже безробіття- це велика проблема світу.- пауза.- А що це?

    Вівіан: Спеціальний ліфт для людей з обмеженими можливостями.

    Адріана: Вау. Я теж вважаю, що інвалідний візок- не перешкода для повноцінного життя. Головне, вміти ловити у своєму житті  кайф.

    Вівіан: Ти маєш рацію, люба моя дівчинко. Маєш рацію.- поцілувала Адріану.

    Підходить Грубер.

    Грубер: Кого я бачу!

    Вівіан: Грубере!

    Грубер: Привіт, люба! Яка радість, що ти нарешті повертаєшся до роботи.

    Вівіан: Так, життя налагоджується.

    Грубер: Це чудово. Як справи у Алонсо?

    Вівіан, посміхнулась: У синочка родинне життя. В’ють гніздо мої пташата.

    Адріана, сміючись: Вони, скоріше, птахи! Які висиджують пташеня!

    Вівіан: Мій онук! Яке щастя!

    Грубер: Ти собі навіть не можеш уявити, який я радий за тебе, Вівіан!- стиснув долоню Вівіан.- А це…

    Вівіан, поцілувавши Адріану: Це Адріана. Моя доня.- обійняла Адріану.

    Адріана, блаженно посміхнувшись: Мамо Ві!

    Грубер: Чув про твій подвиг, дівчино!- потиснув Адріані руку, а потім поцілував.- Те, на що ти наважилась заради Алонсо…

    Адріана, втомлена: І Ви туди ж, сеньйоре Проспер?

    Грубер, м’яко: Грубер, дівчинко. Просто Грубер.

    Адріана: Ем, пробачте. Завжди щось як ляпну.

    Грубер: Все гаразд, дівчинко. Все гаразд.- пауза.- Ти до нас на екскурсію?

    Адріана, подивившись на Вівіан: Ну, можна сказати і так.

    Вівіан, посміхнувшись: Не просто, Грубере.- стиснула долоню Адріани..- Адріаніта- наш майбутній співробітник.

    Грубер: Он як!- до Адріани.- І що? Як тобі? Подобається?

    Адріана: Цікавезно! Навіть крутіше за офіс татка! Але не кажіть йому про це, благаю!

    Вівіан: Гаразд, не скажу, люба! Ну що, ходімо до мене в кабінет? Я все покажу тобі, розповім та покажу твоє майбутнє робоче місце!

    Адріана, запищавши: Ііі! Ходімо, мамо Ві!

    Всі прямують до кабінету.

     

    В кабінеті Вівіан.

    Вівіан: Чай, каву?

    Грубер: Води, якщо можна.

    Адріана: Я нічого не буду. Я працюватиму!

    Грубер: От! Ти чула, Вівіан? – засміявся.- Ось такі співробітники нам конче потрібні!

    Вівіан: Саме так, Грубере!- посміхнулась.- Адріано, твої ескізи з тобою?

    Адріана: Так. Я взяла усі.- пауза.- Показувати?

    Вівіан: Так, звісно.

    Грубер: То ти, дівчинко, дизайнер?

    Адріана: Майбутній дизайнер. Принаймні, хочу стати ним.

    Вівіан, посміхнувшись: Впевнена, що скоро ця дівчинка зможе диктувати моду для всього світу.

    Адріана: З такою підтримкою точно, мамо Ві.- посміхнулась. На очі Віві виступили сльози.- Що таке? Щось не так? Я знову не те щось ляпнула?

    Вівіан: Ні-ні, доню. Ні. Навіть навпаки.- зітхнула.- Я завжди хотіла мати доню.

    Адріана, сумно посміхнувшись: А я маму. І брата.- посміхнулась.- Чесно кажучи, я так завжди заздрила Лорі. У неї був Хав’єр, старший брат. Тобто, він і зараз є.

    Грубер: Хав’єр. Зачекай. Десь я чув це ім’я. Від доньки. Точно.

    Адріана: До мене, як до жирафа, все дуже повільно доходять!- стукнула себе по чолі.- То Ви татко Альми?

    Грубер: Так. Саме так, дівчинко.

    Адріана: А ми з нею вже знайомі! Так! На новосіллі Ала та МаХо познайомилися!

    Грубер: Так, вона казала мені, що це був чудовий вечір!

    Адріана: І Альміта чудова! Ми з нею відразу ж подружились!

    Вівіан Адріано! Це ж чудово!

    Грубер: Так, чудово.- зітхнув.

    Вівіан: Грубере, щось не так?

    Грубер: Та, по правді кажучи, не можу зрозуміти. Донька увесь час сумна. Додому навіть не телефонує. Коли я почав у неї розпитувати, що сталось, вона лише зітхнула. Сказала, що ми поговоримо про це згодом.

    Вівіан: Ну, тоді, можливо, не потрібно її підганяти?

    Грубер: Не знаю, Вівіан. Направду, не знаю. Я намагався її розговорити, однак, у мене нічого не вийшло.

    Вівіан: Ну, можливо, я спробую поговорити з нею. Ми з Альмітою начебто завжди вміли знайти спільну мову.

    Грубер: Вівіан, люба, якщо у тебе це вдасться, я буду тобі дуже вдячний.

    Вівіан, посміхнувшись: Все буде гаразд Грубере.- взяла його за руку.

    Грубер: Дякую. Сподіваюся.  А зараз давайте повернемося до нашого дизайнера.

    Вівіан: Так-так.

    Грубер, посміхнувшись: Що нам пропонує молодь?

    Адріана, почервонівши: Ось мої ескізи. Зараз я Вам їх покажу.

    Вівіан, посміхаючись: Ну ж бо, ну ж бо.

    Адріана виймає зі свого рюкзака течку з малюнками, відкриває її.

    Адріана: Ось. Моя роботи- почервоніла.

    Вівіан, посміхнувшись: Що ж, подивимось, подивимось.- дивиться роботи.

    Грубер: Дуже екстравагантна сукня.- дивиться.

    Адріана: Це варіант для вечірок. А це – для більш офіційних заходів.

    Вівіан: Який сміливий розріз!

    Грубер: Мене більше вразили ці джинси в дірках! Це стає останнім писком моди!

    Вівіан: А мене цей піджак.- бере до рук малюнок.

    Адріана: Вам справді подобається? Я думала, що то жахливо.

    Вівіан, посміхнувшись: Ні, дівчинко моя. Це не жахливо. Це сміливо. Дуже сміливо.

    Грубер: І, разом з тим, дуже цікаво.

    Адріана: Ну..- приклала руку до щік.- Мені от просто захотілося чогось сміливого. Дуже сміливого. Можна сказати, що дуже-дуже. Чогось такого, чого до мене ніхто інший не робив. Лоранс сказала, що це дуже цікаво.

    Грубер: Прошу мене пробачити- хто така Лоранс?

    Адріана: Це моя кузина і найкраща подруга. Мріє стати моделлю. – посміхнулась.- Колись я пообіцяла, що, коли стану модним дизайнером, то вона стане головною зіркою моєї колекції.

    Вівіан: Все в житті можливо, моя люба! Якщо ти маєш мрію, поставив перед собою мету, то до неї необхідно йти. Не дивлячись ні на що.- посміхнулась, стиснула руку Адріани.- Також, знай, що ти завжди можеш на мене розраховувати, люба.

    Адріана: Дякую, мамо Ві. Дуже дякую.- взяла Вівіан за руки.- Ну що, до роботи?

    Вівіан: До роботи.

    День вийшов дуже продуктивним.

     

    Вечір.

    Компанія Вівіан.

    Входить Естебан.

    Насвистуючи Yellow submarine, йде по офісу.

    На зустріч йому Грубер.

    Естебан: Стій! Хто йде?

    Грубер: Доброго дня. Перепрошую.

    Естебан: Чий будеш?

    Грубер: Ми знайомились. Алекс Вальтер.

    Естебан: Кнопфлер? Гарний співак.

    Грубер: Перепрошую. Я Вальтер.

    Естебан: Німець?

    Грубер: Так, маю німецьке коріння!

    Естебан: Хенде хох!- Грубер заціпенів, Естебан засміявся.- Та жартую я, хлопче, жартую!- поплескав Грубера по плечі, той закашлявся.

    Грубер: Перепрошую.

    Естебан: Та хрін з ним! Треба нам буде з тобою гахнути по келишку!

    Грубер: Перепрошую.

    Естебан: Кажу, треба буде нам з тобою випити за знайомство!

    Грубер: Я не п’ю. Перепрошую.

    Естебан: Та хіба ж я п’ю? Так. Горлечко промиваю.- заспівує йодль.- О! Чув?

    Грубер: Ви…

    Естебан: Я дівоту свою зустрічати приїхав! Вівіанну, Адріану! Чув? Як рима! Так отож. Де мої дівки?

    Грубер: Прошу пробачення?

    Естебан: Кажу, як там мої красуні? Всю планету одягнули по останньому писку моди? О, а ось і летять мої стрекози!- бачить Вівіан, та Адріану, взяв під козирок.

    Адріана: Татко!

    Естебан: Привіт, стрекозо!- поцілував Адріану в чоло.

    Адріана: Рівняння на генерала!- вони з Вівіан виструнчилися, приклавши руки до скронь, потім весело засміялися.

    Естебан: Здоров’я бажаю, солдатки! Як минув ваш день?

    Адріана: Чудово, тату! У мене навіть буде власний кабінет!  Уявляєш?!

    Естебан, здивовано: Оце так! Охрініти!

    Вівіан, почервонівши: Естебане!

    Грубер, з великими очима: Перепрошую, я піду.

    Естебан, постукавши Грубера по плечу: Хороший ти хлопець. Гепнемо ще за знайомство, не хвилюйся. А тепер пробач, ми поскакали. Нам ще до новобранців заїхати.

    Адріана: До молодят, татку. До Ала та МаХо.

    Естебан: Ну а я не так сказав, чи що?! До молодят, що переїхали у нову квартиру. Новобранці. Все правильно. Все, досить розмов. Лівою-правою! Дупу в руки і вперед!

    Вівіан: До завтра, Грубере. Дякую за день та твою підтримку. Скажи Альмі, що я неодмінно зателефоную їй.

    Грубер: Дякую, Вівіан. Дякую за підтримку.

    Вівіан: Наразі немає за що.

    Грубер: А зараз пробачте, мені час до Міріам. Вона вже на мене чекає. Бережи себе.- поцілував Вівіан в чоло.

    Естебан: Йди вже! Йди!- подивився вслід Груберу.- Ти ба, яка любов!

    Вівіан: Припини, благаю! Він наче брат мені! І він скоро одружується!

    Естебан: Угу, бачили ми таких братів. Аякже. Все, по конях. Лівою- правою.

     

    Естебан, Вівіан та Адріана попрямували до автівки.

    Грубер зупинився на сходах,  дивиться їм вслід.

     

    Грубер: Дивний цей Сан Брано. І як тільки такий чоловік міг сподобатися Вівіан? Аби лише він не зробив їй боляче. –дивиться на годинник.- О, і мені вже час. На мене чекає моє кохання, моя Міріам.

     

    На місто м’якими кроками опускався теплий вечір.

     

     

     

    0 Коментарів