Світло

Слабке фіолетове світло від гірлянди падало на два тіла, які освітлював екран ноутбуку. На ліжку розташувався Коконой, дивлячись серію чергового серіалу, і сплячий на його плечі Сейшу. Коко, напевно десятий раз за останні п’ять хвилин, переводить погляд на біляву голову, посміхається легко з усією любов’ю та піклуванням, котрі навчився виявляти тільки до Інуі.

Трохи раніше, блондин погодився подивитися з ним серіал, хоча зовсім не цікавиться цим, але знає, що це подобається Хаджіме і хоче, щоб тому було цікаво. В черговий раз розуміючи який його хлопець дорогоцінний, Коко помічає, що сон коханого стає більш неспокійним. Той починає дерзати на плечі молодшого, наче намагаючись за щось вхопитися. Хмуриться, на пару секунд розслабляє обличчя і Хаджіме помічає як сльози починають текти по щоках його сонця. Витирає їх дбайливо, ледве торкаючись, спостерігає як мокрі очі навпроти повільно розорюються. Продовжує лагідно обхоплювати долонями обличчя хлопця навпроти.

— Що таке? Що змусило тебе так хвилюватися через сон? — майже пошепки, не хоче налякати.

У відповідь чутно лише мовчання, а потім тихий схлип, — вибач, знову той день, знов Акане. — Сейшу замовкає, намагаючись вирівняти подих та спинити накочувальну істерику.

Коконой тяжко зітхає — ця тема вже багато років не відпускає його коханого від чого той звинувачує себе — нахиляється до обличчя навпроти ще ближче, залишаючи лишень пару міліметрів.

Цілує шрам на обличчі, спочатку обводячи контур, а потім безладно залишаючи легкі чмоки по всій грубуватій ділянці. Бачить з якою надією та вдячністю на нього дивляться блакитні очі.

— Я дуже кохаю тебе, Сейшу, тільки тебе, незважаючи ні на що, — шепче, дивлячись в, наче, сапфіри на які хтось упустив краплю чорнил. — Ти найцінніше, що в мене є, правда,  я кохаю тебе всього, разом зі шрамом, котрий ти вважаєш жахливим хоч це й не так. — повторює з разу в раз спостерігаючи як Інуі стає трохи легше.

Бере кисті коханого в свої долоні, обводить пальцями кожний сантиметр ніжної, наче пелюстки квітів, шкіри світлих рук. Знову заціловує кожну ділянку дорогоцінності у своїх руках. Вони обоє знають, що це як німа похвала за всю працю та роботу, зроблену раніше до болі в кінцівках від довгого знаходження в одній позі та занадто сильного стиснення тонкого дерев’яного пензлика.

Пошепки повторює “Люблю” при кожному дотику губами до фаланг пальців. Відчуває, що дихання поруч знову вирівнюється. Підіймає погляд до очей навпроти,  уловлює секунди зорового контакту.

— Я зрозумів, — починає тихо, трохи охриплим від сна і сліз, голосом, — я хочу її намалювати. — говорить впевнено, але тихо. Він нарешті знайшов те — після чого буде спокійний. Після чого зможе відпустити відчуття провини і скорботу разом з мазками фарби на папері.

— Ти зможеш, — радіє не менше, навіть більше, він обов’язково постарається зробити усе можливе для того, щоб Сейшу був остаточно щасливим. Стискає руку в своїй трохи міцніше, показуючи серйозність своїх слів. Посміхається так щиро, що хочется плакати від щастя, що знайшов таку людину.

І вони обов’язково будуть щасливими.