Світанок

3 січня 1980 року.
Вальбурга Блек швидкою ходою піднімалася по сходах, стискаючи в руках листа. Вона вбігла в  спальню, відкрила конверт і пробіглася по написаному очима. Лист був від Кори Селвин, яка зараз народжувала в лікарні св. Мунго. Кора пояснювала, що відсилає з совою цей лист, а тоді через камінну мережу відправляється в вищезгаданий заклад.

– Дурне дівчисько, – подумки вилаялася Вальбурга, – чому б не явитися туди одразу – маршрут ж вона точно знає  і має монету-перепустку для явлення в такі заклади, для чого ризикувати дитиною в такому не надто приємному способі переміщення як камінна мережа? Та ще й передчасні пологи.

Проте місіс Блек обірвала думку в голові, тому що на порозі стояв сивий, але все ще міцний Поллукс Блек.

– Батьку, – вигукнула Вальбурга, міцно стискаючи в руці листа, – Кора народжує!

– Знаю, Вальбурго, вже зрозумів з твого виразу обличчя, але я все ще не схвалюю твою ідею щодо того, щоб ця дитина виховувалася в нашому домі. Хай її виховують Селвини, вони давній чистокровний рід, не є нашими близькими родичами – так буде краще.

Жінка насупилася, бліде обличчя налилося кров’ю і вона, не промовивши ні слова, кинулася донизу. Вітер аж свистів в її густому темному волоссі, а дрімаючі портрети на стінах повідкривали очі та сонно глипали – хто ж це тривожить спокій членів роду Блек?  Біля підніжжя сходів Вальбурга схопила заздалегідь приготовану чорну валізку і  розз’явилася, а Поллукс, повільно вийшовши з кімнати, гукнув Крічера. Ельф-домовик миттєво явився і так же миттєво низько вклонився:

– Хазяїне, бажаєте вогневіскі? – пролунав його скрипучий голос.

– Ні, Крічере, просто хочу щоб мене хоч хтось послухав.

Йдучи по сходах, містер Блек розповідав те, що давно збирався сказати дочці:

– Розумієш, Крічере, Вальбурга страшенно імпульсивна і дратівлива – така ж як і її покійна матір Ірма. Хоч моя донечка нещодавно овдовіла, на превеликий жаль, (досі не розумію як мій тихий і спокійний зять Оріон її витримував аж двадцять років), але вона досі моя маленька дівчинка, яка готова в будь-який момент шпурнути вазою в стіну чи трансфігурувати квіти в мертвих павуків. Пам’ятаю як вона бунтувала проти сидіння вдома після школи і не хотіла виходити заміж. Тому вона і відпрацювала 10 років в Британській філії Міжнародної конфедерації чарівників – прекрасна кар’єра для емансипованої дівчини з шляхетного роду – ти ж пам’ятаєш, Крічере, як варив їй щоранку каву, а вона бігала по будинку і лаялася, що все не так – то інші країни занадто толерантні до маглів, то вчора хтось перекинув всі її папери, то кава загаряча, то червона помада закінчилася?

Чоловік знизав плечима, поправив окуляри, запалив сигару і продовжив, вже сидячи на кухні:

–   А тепер вона ще й збирається принести в мій дім маленьку дитину і виховувати її. Почувши це, я був в шоці, але Вальбургу не переконаєш, легше з гоблінами про нижчий відсоток домовитися. Я страшенно не схвалюю позашлюбних дітей в чаклунських родах, але це немовля – чистокровне, в ньому тектиме моя кров, кров Вальбурги і роду Селвинів. Тому вже нічого не вдієш – приготуй колишню дитячу кімнату.

Крічер слухняно вклонився  і розз’явився, а Поллукс, допаливши міцну сигару, піднявся у другу вітальню – саме так її називали від часу побудови дому. Кімната, як і більшість будинку, була в зелених тонах, важкі порт’єри майже не пропускали сонячне світло і начебто приховували в зелених сутінках таємниці родини та моторошні артефакти. Поллукс повільно розглянув рухомі магічні портрети, підійшов до порожньої сріблястої рами та тричі стукнув по ній паличкою. За  хвилину на нього дивився чванливого вигляду чарівник з клиноподібною борідкою.

– Чого тобі? Я ж слухав план на новий семестр у директорському кабінеті Гогвортсу!

– Фінеасе Нігелусе Блек! Я, Поллукс Сигнус Блек, єдиний син вашого середнього сина, хочу повідомити вам про те, що в цьому домі скоро з’явиться новий мешканець або нова мешканка, – ввічливо заговорив Поллукс. – Ми ж усі повідомляємо вас про весілля, смерті та народження у родині Блек.

– Прекрасно-прекрасно, а тепер йди геть, Поллуксе, я хочу дізнатися плани НОЧІ на цей рік, – Фінеас Нігелус з гучним ляскотом зник з рамки, залишивши порожнє скло.

Через три доби.
Ваьбурга повернулася додому ще на світанку – зі згортком на руках. Біля неї стояла дівчина з каштановим волоссям, пухкими губами і великими сірими очима.

– Місіс Блек, -почала вона, – я приходитиму раз на тиждень, приноситиму все необхідне і бавитиму малюка.

Вальбурга владно підняла руку, чорний манікюр зблиснув у світлі, яке струменіло з давнього канделябра:

– Спокійно, Коро. Йди вивчати магозоологію як ти і хотіла, досліджуй тварин по цілому світі, а за це не турбуйся. Я САМА ПРО ВСЕ ПОДБАЮ!!!

Кора, аж зіщулившись від такого тембру голосу, тільки кивнула головою. Вона не дуже хотіла розлучатися з сином та трохи боялася за його життя у цьому домі, але цієї жінки вона боялася більше. Крім того, вона не була впевнена у тому, що змогла б виховувати незаплановану дитину і психологічно не була до неї готова.  Тому поцілувала малюка, ледь не перечепилася об підставку для парасоль у вигляді ноги троля, помахала синові рукою і зі словами «я повідомлю про свій візит» вийшла з дому.

Вальбурга тільки гмикнула в відповідь, закотила очі від думки про неуважність Кори, а тоді піднялася по сходах до колишньої дитячої кімнати своїх синів і поклала хлопчика в ліжечко, підготоване Крічером. За вікном сірів досвіток і були ще видні яскраві ранішні зорі, на яких Вальбурга затримала свій погляд, трохи примружившись і задумавшись.

– Ласкаво просимо додому, онучку, – гучне контральто місіс Блек розбудило навіть Поллукса, котрий спав у кімнаті навпроти, а вона, гордовито усміхнувшись, тільки махнула паличкою в бік маленької копії родинного гобелену. Тонка ниточка тут же вишила золотий напис біля підніжжя: «Бетельгейзе Регулус Блек»….