Своя людина, або білий вовк серед вовків

Брок не хоче полишати Джеймса в такому стані і на хвилину, гарчить несвідомо навіть на Джека, тому що його людину поранили, йому зробили боляче, а він навіть не вбив кривдника. Звичайно, Роллінз все розуміє, Рамлоу переймається за Барнса і бачить загрозу для своєї людини в будь-кому, навіть у своїх зграйних, тому видихнути у Брока виходить далеко не відразу.

У крові все ще гуляє адреналін і злість, бажання убити нахуй Роджерса розквітає в грудях кривавою квіткою, змушуючи на корені язика відчути характерний терпкий смак крові, а ікла лише дряпають губу. Зробити зі Стівом Рамлоу нічого не встигає, його забирає інший загін, але Брок і не шкодує, адже проблем було б більше та й залишати свого Джеймса наодинці він не може. Рамлоу навіть медиків підпускає з обережністю, спостерігаючи за кожним рухом, спиною відчуваючи те, як вовчата метушаться за спиною, переживають за Барнса.

Джеймс нехай і не був перевертнем, але був частиною їх зграї, він пройшов довгий шлях притирок, заборонивши Рамлоу хоч якось втручатися в налагодження зв’язків між ним та зграйними. Довелося багато разів доводити своє право бути одним з них, Барнс не раз був у спарингах з кожним з членом зграї, з одним тільки ножем проти іклів і пазурів, але не здавався до останнього, дотискав кожного, лише вдома дозволяючи Броку допомогти зализати рани, без яких він таки не виходив. Джеймс радів як дитя мале, коли його стали вважати своїм, не чужинцем, лише відпускаючи жарти про білу ворону, яка насправді білий вовк. Зате після цього він нарешті почав розуміти, що таке сім’я, коли всі не покладаються тільки на тебе, а ти можеш очікувати підтримку від кожного. Вже потім, через місяць Барнс з’явився з міткою на шиї, усміхаючись на присвистування від Кайла і Ріда, адже тепер його стосунки з Рамлоу приховувати не потрібно, це ніяк не вплине на ставлення зграйних до нього.

Ось і зараз нічого не змінюється, тому що Брок відчуває напругу вовченят, переживання за Джеймса. Доводиться навіть гаркнути на Мей і Ріда, що загарчала, коли Барнс застогнав від спроби витягнути один з уламків скла, доводиться це зробити, тому що Рамлоу і сам напружений до біса, але варто тримати себе в руках і точно не кидатися на медиків.

Брока викликає Ф’юрі, тому доводиться відправити Мей та Джека з медиками та Джеймсом, адже без нагляду залишати його він не може, та й усі вовченята переймаються, місця собі точно не знайдуть, поки не впевняться, що з Барнсом все добре. Нік же вимагає пояснень того, що сталося, намагається дізнатися подробиці, між якими Рамлоу крутиться як може, видає лише найважливіші крихти інформації, які описують ситуацію в цілому, але відразу зривається з кабінету, коли Ф’юрі дає на те дозвіл.

Барнс абсолютно не очікує того, що, вийшовши від медиків, побачить усіх вовчар, напругу від яких у повітрі можна відчути на дотик. Він розуміє, що втекти не вийде, тому навіть не чинить опір, лише просить бути обережнішим, коли всі страйківці лізуть до нього з обіймами.

— Ви мені зараз ще пару ребер зламаєте, пошкодуйте мій організм, — ледве вимовляє Джеймс, закашлюючись під кінець фрази, але все одно усміхається, тому що відчуває чуже переживання. За нього переймаються і про нього дбають, відразу ж послаблюючи натиск групових обіймів, про таке ставлення ще пару років тому Барнс міг тільки мріяти, а зараз тільки посміхається на всі тридцять два і вдячно стискає Джека за плече. Вовчата оперативно перебили запах йоду та ліків, замінюючи своїм загальним зграйним запахом, яким від нього і так пахло майже весь час, він же свій.

— Джей, ти як? — Барнс обертається на оклик від Рамлоу, тягне ще ширшу посмішку, а вовчата ніби по команді розступаються, дозволяючи Джеймсу потрапити в обійми Брока, який встигає подолати коридор. — Тебе вовченята хоч не зкалічили додатково, зі своїми груповими ніжностями? — хрипкий смішок з Барнса виривається сам по собі, тому що в голосі такого грізного і серьозного Рамлоу чітко чується занепокоєння, що не може не розчулювати.

— Порядок. Вони надавали моральну підтримку мені, та й самі заспокоювалися, — голос нещадно хрипить, напружувати голосові зв’язки складно, тому що горло ще болить від спроби його задушити, але Джеймс намагається не заганяти себе в погані думки, нехай на веселощі і йдуть залишкові ресурси його енергії. — Їдьмо додому? Я з ніг валюсь і мені сказали відпочити, — Барнс не розшаркується, знає, що його чудово зрозуміють усі зграйні, а Брок зробить взагалі все, щоб йому було краще якнайшвидше.

— Звичайно, мій рідний, — Рамлоу звертається до зграйних, показуючи, що турбуватися більше нема про що. — А ви збирайтеся й теж валіть додому. Увечері відпишуся, можливо Джей буде радий побачити вас у гостях десь на тижні, поки у нього постільний режим.