Светри і бинти

Якось одного зимнього вечора Чіфую з Казуторою сиділи на ліжку під пледом і дивилися якийсь фільм у Чіфу вдома. І наче все добре, затишно й тепло в кімнаті, класний фільм, смачний чай, але Чіфу все одно не залишало дивне відчуття, ніби щось не так. Казутора поводив себе якось надмірно життєрадісно, ніби награно. Проте на пряме запитання “що сталося”, відповідав що просто радіє цій обстановці, приємній атмосфері й коханій людині поруч. Тоді, після цього вечора, Чіф почав придивлятися до інших змін в поведінці Казутори. Він помітив, що Казу більше не ходить у футболках, на ньому завжди який-небудь одяг з довгим рукавом. Не знав би Чіфую Казутору, навіть не подумав би, що в цьому є дещо дивне, бо на дворі зима, холодно. Та Чіф знав, що бананоголовий любить холод і коли той вдома, то ходить виключно у футболці чи без неї. Іноді, якщо йти недалеко, може й при мінусі вискочити на вулицю в одних майці і шортах, за що завжди отримує на горіхи від Чіфу, який турбується про хлопця.

Тому той факт, що Казу тепер навіть вдома ходить лише у светрах і толстовках, дуже напружив Чіфу.

Ось, вкотре сидячи і просто спілкуючись у Казу вдома, Чіф помітив щось біле, що виднілося з-під рукава, схоже на бинт.

– Казу…

– м?

– Підніми рукав, будь ласка

– що…?

– Будь ласка, підніми рукав

– Н..навіщо?

– Ну просто так, будь ласка

Ханемія зітхнув, але таки припідняв рукав і Чіфую побачив купу недбало намотаних бинтів.

– Тора…

– Ти все неправильно зрозумів! Я робив закос на Дадзая, це просто бинти, чесно.

– Добре, але ти вже не Дадзай, то може знімеш їх?

– Ну, вони так гарно й естетично виглядають, я не хочу

– Казу, зніми їх, будь ласка…

– Навіщо? – вже твердо і трохи роздратовано спитав Казутора.

– Да я тебе розмалювати хочу, – сказав імпровізуючи Чіф, самим життєрадісним голосом, на який тільки здатен. – Ніби татуювання).

– Дякую, але давай іншим разом якось.

– Просто зніми бинти, прошу тебе.

Казутора підняв свій повний сліз, болю та сорому погляд, і подивився Чіфую прямо у вічі.

– Ти знову це робиш..? – проковтнувши ком у горлі спитав Мацуно

– в..вибач мені. – дуже тихо, майже беззвучно, відповів Ханемія

– Що? – перепитав Чіф.

– ВИБАЧ МЕНІ, Я ЗНОВУ ЗІРВАВСЯ – закричав Ханемія у все горло, здираючи прилиплі до шкіри бинти й оголюючи понівечені від плеча і до зап’ястя руки.

Після чого розридався, прикрив обличчя руками.

Захлинаючись в своїх же сльозах, він повторював: “вибач, я знову підвів тебе, але це все так складно, я більше не можу”.

Через кілька хвилин Чіфую беззвучно встав і пішов. Казутора вирішив що це все: Мацуно в ньому розчарувався. І від цього усвідомлення, залився сльозами ще сильніше.

Але почувши якийсь грюкіт, а потім і кроки, що наближаються, Ханемія підняв очі й побачив Чіфую з аптечкою в руках. Той дуже обережно взяв руку Казутори і для початку протер всі рани мокрими безспиртовмісними серветками. В основному для того, щоб змити всі потоки крові, які не змив сам Ханемія, і які були просто загорнуті в бинт. Від цього і складалося враження, ніби вся рука вкрита кров’ю. Покінчивши з цим, Чіф взяв ватний спонж з хлоргексидином і почав оброблювати окремо кожну рану. Казу тим часом трохи заспокоївся, і зачаровано спостерігав за ніжними рухами Чіфую. Так роздивляючись кожну дію, він навіть майже не відчував пощипування, при промиванні ран. Хіба тільки трохи сіпнувся кілька разів, коли діло доходило до особливо глибоких порізів, але Чіфую турботливо дмухав холодним повітрям, допомагаючи Казу опанувати цей біль. А той лише дурнувато посміхався від вигляду Мацуно, бо він, в латексних рукавичках, білому светрі і з максимально зосередженим лицем, виглядав як справжній лікар.

Закінчивши, Фую заклеїв глибокі порізи стягуючим пластирем, і, дуже обережно, але надійно, обгорнув все чистим бинтом. Під кінець зафіксував бинти різнокольоровими лейкопластирами, склав всі медикаменти назад до аптечки й поніс її на місце.

Повернувшись до кімнати, він просто застиг у дверях і секунд 30 просто спостерігав за Казуторою. Той нерухомо сидів, схрестивши ноги, і роздивлявся свої руки. Чіф сів навпроти, так і не відірвавши свій занепокоєний погляд. Казу відчув його, і підняв голову, зіткнувшись з очима Чіфую. Вони також були червоні від сліз: на кухні Мацуно все-таки трохи затримався, бо не міг більше стримувати себе.

Вони так мовчки і сиділи одне навпроти іншого, коли Чіфую вирішив розірвати цю тишу, яка, до речі, продовжувалася останні 20 хвилин.

– Казу… – зітхаючи промовив він

– й..я…

– Казу. Не вибачайся, будь ласка.

– а..але…

– Не перебивай, – це прозвучало так, як вміє лише Мацуно: суворо й твердо як сталь, але водночас лагідно і м’яко як котики. – Не вибачайся за свою слабкість. Звичайно я не радітиму тому що сталося, адже я шалено турбуюся за тебе…

– н..не тре….

– Стоп. Я ж сказав. Не перебивай. Так от. Я шалено турбуюся за тебе і ти цього не зміниш. Але все ж таки. Усім іноді корисно побути слабкими. Неможливо й не потрібно завжди бути сильним. Ти так зламаєшся зрештою. Але я все ще пишаюся тим, що ти тримався цілий рік, і хочу попрохати: коли ще раз відчуєш що ось-ось зірвешся, то одразу дзвони мені. – Казутора сидів, опустивши очі у підлогу. – А якщо вже зірвався, то не приховуй цього, і не роби вигляд що все добре. Будь ласка. Я не вперше тебе про це прошу, але давай цього разу ти послухаєш. Це все про що я тебе прохаю. Гаразд?

– т..так. – Тора підняв очі повні сліз, і побачив такі ж у Чіфи. Не витримавши, він кинувся в обійми і з усієї сили стиснув Фую, не звертаючи уваги на те як при цьому боліли руки. Чіфую пригорнув до себе здригаючогося від схлипів Казутору. Чомусь, саме в цей момент, Мацуно відчув, що Ханемія справді прислухається до прохання, і подібного більше не повториться.