Сварки – справа сімейна

Погода в Житомирі зустріла Євгена сонцем, з яким його самого часто асоціювали. Температура сягала приблизно 25 градусів по Цельсію, саме те, що треба. Чоловік вже записав сторіз «Шо по погоді», поки йшов відомим «мостом самогубць», а тепер крокував до батьківського дому.

Сьогодні був День народження його батька, ювілей в 55 років, тому з’їхалось немало родичів, яких сам Женька бачив в найкращому випадку раз на рік. Женя ж не хотів та банально не мав ніякого морального права пропустити даний захід. Саме через це він відклав деякі свої справи, зйомки, і, по секрету кажучи, палко попрощавшись зі Спартаком цього ранку, приїхав заряджений на позитив у всіх сенсах. Так, він був готовий визнати для себе, що секс з коханим був просто ахуєнним, і він би з радістю не злазив з цього члена дуже й дуже довго, хоча.. і це вони практикували, чого там.

«Боже, якби хтось читав думки, то мені б вже викликали карету швидкої за постійне збочення в думках» – подумував Янович, нервово кліпаючи в намаганні стерти збуджуючу ранкову картинку. Ще не вистачало…

В квартирі було галасливо. Це чулось ще з порогу, як тільки Євген зайшов у дім. Актор оглянув прихожу: тут майже нічого не змінювалось, що радувало. Цей дім завжди зустрічав його теплом, запахом їжі та цією стабільністю. В вітальні чулись голоси, судячи з усього, його двоюрідної сестри та когось з татових родичів, а от рідний голос матері лунав з кухні. Ключ у нього був, тому спочатку присутності чоловіка за цим шумом ніхто не помітив, але коли він пройшов до порогу кухні, пані Янович одразу підійшла до нього з обіймами:

– Привіт, синку! Як ти, рідненький мій, і чого не попередив, що приїдеш так рано? Я думала, що ти вже ввечері будеш, – Олена Володимирівна обіймала та весь цей час погладжувала по маківці сина, який нахилився, аби жінка не вставала навшпиньки. Все ж таки, їхня різниця у зрості була разючою в такі от моменти.

– Привіт, мамо. Та от, вирішив такий маленький сюрприз зробити. Тьоть Марин, здрастуйте! – промовив з усмішкою Женя, і коли вони з мамою розірвали вітальні обійми, Янович підійшов до тітки, маминої сестри, і чмокнувся з нею в щоку.

– Здрастуй, племінничок. Боже, кожен раз бачу тебе новим, як же час швидко летить.

На це Женя, як і завжди, ще з дитинства, шарівся, та вони почали балакати про інше. Чоловіка огортав запах печеного м’яса з картоплею, салатів, які нарізали жінки, та просто пахло.. домом. На даному етапі його життя, першою асоціацією зі словом «дім» сприймалось, все ж, помешкання в Києві, де він жив зі Спартаком, але це були різні його домівки, хоч і такі рідні серцю. Що там, що там, Євгена завжди приймуть, розрадять та допоможуть у випадку чого, тому актор цінував це найбільше в житті.

В цей момент він замріяно усміхнувся, відводячи очі та перестаючи вловлювати суть розмови. Все вмить здалось неважливим та фоновим. Чоловік дрейфував на грані думки про кохання, життя, прийняття, коли..

– Женя, а-ну скажи тітці, як в тебе там з нареченою справи йдуть? Має ж хтось бути, – Марина Володимирівна, хитро прищурившись, уважно дивилась на племінника, який в цю ж мить закляк.

Женя ж в цей момент просто ніби винирнув зі своєї бульбашки у світ, де все не так чудово, толерантно і далі по списку. Питання дійсно вибивало з колії, бо відповісти було нічого. Янович, м’яко кажучи, не розраховував на те, аби зустрічатись з дівчатами найближчі.. багато років. Принаймні настільки довго він хотів бути зі Спартаком, а там вже як вийде. Батьки, не дивлячись на свої якісь підозри та остереження, вже рівніше ставились до теми коханої, а от іншим пояснити це було б жахливо складно. Тим паче, як не іронічно, але на День народження власного батька, який був гомофобом, робити камінг-аут здавалось… не найкращою з ідей. Тому чоловік почав викручуватись:

– Та я зараз якось не думаю про те.. знаєте, працюю, намагаюсь взагалі за життям встигати, ахах.

Женя максимально зберігав посмішку на обличчі, ніби його ні краплі не тригерить ця тема буквально кожен раз, коли питають, і він найбільший гетеро цієї планети. Так, звісно.

«Бреши кому завгодно, але не собі, Янович, нічого не вийде».

– Ну то й що, треба ж якось.. зібратись. Я ще хочу внучат поняньчити двоюрідних, як ніяк, та і мати з батьком он.., – жінка могла б сказати ще багато, але Олена Володимирівна її хутко перервала.

– Марін, ну чого ти, ну справді. Не тисни на нього, знайде він собі когось. А щодо внучат.. встигнеться якось.

Пані Янович, не залишаючи місця обуренню або запереченню, потягла сестру до плити, киваючи Жені на двері вітальні. Євген розслаблено та вдячно прищурився. Його мати завжди була готова допомогти, не дарма він на неї розраховував. Як сказала колись вона сама:

– Ну я ж на те і твоя мама, аби любити тебе, мою єдину дитину. Як би там не було, ти назавжди залишишся моїм маленьким курчавим сонечком.

З цими думками чоловік пішов до зали, аби поспілкуватись також з іншими родичами…

Ввечері, приблизно о сьомій, всі нарешті завершили свої справи та сіли за святковий стіл. Жені думалось про те, наскільки багато наготовлює мати і не втомлюється навіть, та паралельно говорить, що «ой, та шо тут, пару салатиків, м’ясо, курка, картопелька та й всьо, Люд». Янович, напевно, ніколи не припинить дивуватись цій родині, точно ніколи.

Пляшки з алкоголем, водою та лимонадом відкривались, а рідини розливались прозорими стаканами з сервізу, що стояв в звичайні дні на стінці з купою поличок. Всі також голосно розмовляли, ведучи три діалоги паралельно. Галас не покидав приміщення ні на секунду. Женьці загалом було комфортно тут, аж поки не зайшла розмова про дітей, одруження та таке інше. Знову.

– Так я ж і казала Жені сьогодні про те, що вже якби і жінку йому пора, дітей, а він робота та й робота, – знову почала промотувати свою плівку Марина Володимирівна після того, як всі випили по 2-3 келихи.

Женя лишався тверезим, бо пив тільки лимонад. Пити алкоголь якось не хотілось, та і тим паче він планував сьогодні потрапити в Київ, в обійми коханого чоловіка. Всі ці розмови ні про що з часом все ж втомлювали, а нігті починали впиватись в шкіру руки. З закритих вуст вирвався роздратований видих, а на долоні вимальовувались відбитки півмісяців, що стримувало наростаючий гнів. Спокій, лише спокій. Дихотомія контролю, все таке. Порахувати поні там.. Ай, до біса! Тітка Марина починала виводити з себе, хоч Женя і блискуче вправлявся з триманням меланхолійного обличчя. Але ж не міг він очікувати, що в розмову вступить Ліза, його двоюрідна сестра з тим, що вона сказала.

– Ну це й не дивно, що в нього жінки немає. Він же постійно з цим, як його.. ну психологом цим, з яким вони в Ютубі знімають.

– В нього є ім’я: Спартак, – говорив Євген вже через стиснуті зуби. Також настрою не додавав вираз обличчя батька, якого будь-яка згадка Субботи, м’яко кажучи, не приводила в екстаз.

«А це ж він ще не знає» – подумував з острахом Янович, повільно дихаючи. Вдих-видих…

Розмова не стала набирати обертів, але атмосферу веселощів було дещо втрачено. Тепер навіть теми, далекі від попередніх тригерних, закінчувались якимось невдалим жартом про дітей, батьків, коханців, і Женя правда старався нічого не псувати або навіть невірним тоном показати, що він невдоволений. Проте жарт від дядька Толіка про «голубих» просто підірвав Женю зі стільця і направив до дверей з квартири. До біса, все рівно він собі не ворог, та не хоче ґвалтувати себе подібним лайном.

Вже коли чоловік взувався та брав телефон і сумку, що висіла в прихожій, до нього підійшла мама.

– Синку, чого ти так вскочив?

– Мам, мені набридли ці розмови по колу ні про що, та приниження мене в них. Я заєб..забембався слухати, що мені робити зі своїм життям, врешті решт. Я дорослий чоловік, котрий сам може обирати, як йому жити, – Янович видихнув. Не хотілось, аби все закінчувалось саме так, але вже як вийшло. – Вибач, мам, я.. подзвоню тобі завтра, а там вже приїду пізніше, бувай, – актор наостанок поцілував жінку в щоку, обійняв і хутко пішов сходами вниз, викликаючи при цьому таксі. Холодне нічне повітря обдувало щоки, проте на це було байдуже. Зараз хотілось одного.

Спартак, сидячи за переглядом чергової аніме-повнометражки, боров в собі бажання написати Жені хоча б банальне «як ти там?». Женька, після того, як вони «попрощались», з самого ранку сів на поїзд та поїхав додому в Житомир. День народження батька було важливим приводом навістити рідних для актора, а Спартак.. він не мав змоги робити це вже кілька років, тому не парився особливо. В цей же час, все його спілкування з матір’ю зводилось до пари повідомлень на місяць в найкращому випадку та за можливості привітання з Днем народження. Нікого з них це не обтяжувало, тому все було нормально. Змінюватись його ставлення до цього «свята» почалось з появи Женьки в його житті. Той вітав всіх і завжди, і вітав обов’язково якось цікаво, як міг тільки цей чоловік. Це й заворожувало з кожним разом все більше й більше психолога…

Струснувши головою, Спартак подивився на телефоні час, і око зачепилось за непрочитане повідомлення в Телеграмі. На екрані було написано «Женька», що змусило трохи затамувати подих.

«Вітаю, Спартак, ти ведеш себе як закоханий підліток, що стікає калюжою від простого повідомлення об’єкту симпатії» – прокралось іронічне зауваження десь на межі свідомості, але чоловік на те не зважав.

Психолог зайшов в чат з Женею, де було написано:

Женька

*Привіт, їду додому*

Чи було в цьому повідомленні щось дивне? Так, наприклад.. все? Ні тобі цього звичного і теплого «Спартачок», ні дужки, ні навіть смішного емодзі. Взагалі нічого, просто суха констатація факту. Такі тексти зазвичай відправляв саме Спартак, Янович навіть про це на подкасті жартував. Тож що могло такого статися, аби в його партнера не було настрою?

Відповівши Жені «Окей, чекаю вдома», психолог зайшов в додаток доставки, щоб оформити замовлення їхньої вечері. Навіть якщо буде забагато, хоча голодним від пані Янович поїде лише мертвий, то можна буде залишити на завтра, але чоловік купив більш, ніж достатньо. Все ж, ситуація була незвична, не було відомо, як воно буде.

Євген під’їхав до під’їзду, і, розрахувавшись з таксистом, вийшов з автомобілю. Вже було доволі темно, все ж таки, 3 години дороги. Годинник показував 23:07. Холодна ніч явно натякала на те, аби Женька крокував до квартири та не затримувався на промерзлій вулиці, що чоловік і зробив. Швидко здолавши відстань до дверей під’їзду, він проскочив всередину. Крок за кроком актор підіймається сходами, чомусь проігнорувавши ліфт. Думки плутались від того, наскільки часто він проганяв там цю довбану вечерю в Житомирі вже по дорозі додому.

Чоловік підходить до квартири і відкриває двері своїм ключем. За ними чується копирсання та кроки назустріч. В Яновичі в цю мить вирувало так багато емоцій та відчуттів, що просто неможливо. А побачивши Спартака так і зовсім серце в п’яти пішло.

– Привіт, – тихо сказав Женя, стоячи, як неприкаяний. Він не знав, чого він хоче в даний конкретний момент, окрім як влягтись спати, але не міг же він ігнорувати при цьому Спартака, це ж.. неправильно? Він завжди хотів бути для коханого найкращим, а тепер своєю поведінкою міг відштовхнути. Очі метались по підлозі в безнадії, але Спартак сам все вирішив. Він підійшов та обійняв його, промовивши тільки:

– Привіт, Женька.

І все, тільки два слова. Він не став допитуватись чи уточнювати. Психолог лише дав йому своє тепло і розуміння, нічого не просячи навзаєм і це змушувало сльози накопичуватись в кутиках очей. Вони так і не пролились, але їхня поява щось, та значила.

– Спартак.

– Мм?

Женя закусив губу. Він не хотів псувати потенційно хороший вечір, проте якби він не взяв тайм-аут для себе, він би вибухнув в дуже непідходящий для цього момент. Чоловік видихнув і промовив:

– Я хочу побути один. Мені просто треба це. Я все поясню пізніше, але зараз…

– Тихше. Я тебе почув, не хвилюйся через дрібниці. Я буду у вітальні в разі чого, вечеря в холодильнику, якщо захочеш їсти, – договорив Спартак, проводячи долонею по руці партнера наостанок. Йому було не важко дати Женьці можливість побути наодинці з собою. Він бачив по тремтячому погляду та рукам, що щось не так, але йому розкажуть. Обов’язково розкажуть, якщо це важливо, тому чоловік не переживав. Суббота пішов назад на диван додивлятись фільм, залишаючи актора самого.

Женя ж в цей момент обробляв все те, що йому сказали, вкотре не вірячи своєму везінню. Спартак дійсно був найкращим, і від цього щастя та відчуття безпеки просто сягало небес. Зараз стало трошки легше, хоч і не відпустило повністю.

Актор покрокував до спальної кімнати, аби взяти там домашні речі, рушник та піти в душ. Змити всі тривоги та розчарування цього дня здавалось єдиним бажанням, в якому Женя був впевнений на всі 100%. Гаряча вода неймовірно розслабляла тіло, від чого хилило в сон, але актор зібрався з думками та вийшов, обгортаючись рушником.

Улюблена зелена піжама в клітинку, що складалась з сорочки та штанів, лежала на тумбі. Женька, слабко усміхаючись, вдягнув її та приліг на двоспальне, велике ліжко, поринаючи у спогади. Після того, як вони зі Спартаком з’їхались, довелось брати ліжко, зроблене на замовлення, бо в їхньому випадку воно мало доволі.. необмежений спектр задач, від чого звичайний розмір не підходив. Вдихнувши запах простирадл, чоловік ледь чутно застогнав. Воно буквально пропахло Спартак та його терпким парфюмом, який постійно зводив Яновича з розуму. Складалось відчуття, що його цей запах огортає з усіх сторін. Переживання з приводу родичів відходили на другий план, програючи всепоглинаючій закоханості та легкості. Тіло та розум очистились після водних процедур, а тепер ще й ліжко уносило в місце, близьке до раю.

За всіма думками Женя майже встиг заснути, як тут почувся стукіт у двері з питанням:

– Жень, я зайду?

Чоловік вигнув брову, не розуміючи, чому Спартак не заходить сам, але потім все стало на місця: він же сам сказав, що хоч побути один. Проте зараз, розуміючи, що він доволі гарно перезавантажився, Женя відповів:

– Звісно, Спартачок, заходь.

Психолог відкрив двері, споглядаючи милу картину: Женя, в цій своїй клітчастій піжамі, згорнувся комочком навколо подушки і вдихав її запах. Як кошеня, чесне слово. Але чоловік швидко вирівнявся, шаріючись самими щоками. Спартак на це легенько всміхнувся, але вмить обличчя стало нейтральним.

– Я хотів уточнити, чи хочеш ти сьогодні спати разом? Якщо ні, то я зараз візьму подушку та плед з шафи і піду у вітальню, – запропонував Спартак, ніби не в нього підтискались пальці на ногах в надії, що Женька відмовиться. Звісно, йому було нескладно поспати в залі, але цього зовсім не хотілось зараз. Він хотів лягти поряд з коханим, приголубити його, і, гладячи по спині, слухати все, що той скаже. Або ж навіть не буде говорити, просто вмоститься в обіймах та засне, тримаючись руками за шию. Все було краще за диван у вітальні.

Женя ж лише на цю пропозицію здивовано кліпав. Спартак говорив про це так.. спокійно. Чоловік був готовий на той тісний диван у залі, аби тільки сам Євген почувався комфортно. Актор почав хитати головою і відповів:

– Ні, – пара сапфірових очей спіймала його погляд здивовано та з решткою надії. – Я не хочу цього. Врешті решт, це наше з тобою ліжко і я хочу, аби мій чоловік спав зі мною.

Плечі Спартака поступово опускались в розслабленні. Ледь помітно ззовні, але всередині нього радість та задоволення розповзались гарячим вогнем. Замість того, щоб думати про це, психолог покрокував до ліжка та присів на його край, гладячи каштанове кудряве волосся Женьки. Воно було ще трохи вологим після душу, але таким м’яким на дотик, що хотілось перебирати пальцями буквально постійно. Актор же в свою чергу ластився до ніжної руки, підставляючи обличчя та легко торкаючись губами зап’ястя Спартака.

Поступово, останній приліг на матрац, після чого Янович майже одразу перебрався підборіддям йому на груди і заглядає в очі довірливо та спокійно. Такий вид Жені вже набагато більше влаштовував Спартака, аніж той змучений, з яким він повернувся додому від батьків. Зараз Женя явно почувався краще, і це головне. Все інше можна було виправити.

Трошки покопирсавшись, руку Женька поклав поряд в обличчям, на грудну клітину Спартака і влігся на нього вже щокою. Все ставало на свої місця, все було як завжди. Суббота укрив їх обох простирадлом і вже хотів спитати у Женьки, як він почувається, але почув лише сопіння. Янович, як виявилось, доволі швидко пригрівся на коханому, і, відпускаючи всі негаразди, солодко заснув.

Суббота теж не став зволікати. Психолог обережно, аби не потривожити сон його сонечка, вимкнув торшер, який стояв біля ліжка. Кімната погрузилась в темряву, і тільки тоненька ниточка світла, що визирала з вікна, простяглась підлогою.