Сварка янголів та танці диявола у ораторіумі

Просто дурнувата замальовка про трохи довбанутого янгола та його коханого.

У темному ораторіумі чутно тихі кроки, він впізнає їх з тисяч. В цій маленькій тісній споруді лише вони в двох, він відчуває як між лопатками свербить його мітка.
— Привіт, кохання моє, — звертається до нього янгол.
— Ти все ще не змінив свою сутність, — замість привітання, відповідає з розчаруванням.
— Тц, Ієремиїл, ти знову за своє, — він вже задовбався. — Досить цих жартів, ми соулмейти, ми до цього були знайомі та закохані. Нам буквально нічого не заважає та не забороняє бути разом. Тому прошу припини, ми можемо просто щасливо бути разом.
Важко зітхає та намагається підійти трохи ближче, бажаючи обійняти, відчути їх зв’язок.
— Ні, не можемо. — той все ще роздратований, сіпається у бік від його рук. Вони обидва не ідеальні та дивні як для янголів.
— Я не хочу втратити свої крила, я не буду змінювати свою сутність, — більше за все він боїться, що їм з Ієремиїлом заборонять бути разом, на щастя навіть бог не може лишити їх зв’язку.
— Іегудіїл, ти навіть цього не можеш. Агх, — все ще роздратовано відходить до вітражу.
— Навіщо? — йому хочуть відповісти, але він випереджає. — І не кажи мені, що це не романтично, занадто ідеально та не схоже на правду.
— Ти не розумієш, навіть наші імена починаються з однієї і тієї ж букви. А ти не можеш відректись від імені, що тобі дав бог. Навіть наші ініціали поруч будуть виглядати надто банально, як і наша історія.
— Тобто ти через це хочеш, аби я пав? — його око сіпається, з ним ніяких нервів не напасешся.
— Так, — промовляє так наче це звичайне діло.
— Зрозумів, — головне не запропонувати йому то у відповідь бо те дурне реально піде й це зробить. — Я якось вирішу це питання.
Їх розмову перериває гуркіт та вишукана лайка.
— Люцефер? — першим прокинувся Іегудіїл. — Чого прийшов?
— Мене той інший кликав. Шось на “І”.
— Ну, Іегудіїле, ну серйозно. Нас ніхто по іменам не розрізнить, навіть автор з труднощами прописує твоє ім’я. — дивиться так пронизливо жалісно.
— Ієримиїле, що ти несеш? — йому просто хочеться плакати, його коханий найдовбанутіша істота з усіх відомих.
— Так, я тут, можна швидше? Хто буде підписувати контракт? — витанцьовує він на священній кам’яній підлозі. — Чи може хоч вийдемо на вулицю?
— Геть звідси, ти нікому не потрібен. Згинь нечисть.
— Ну любий, — жалісно тягне янгол.
— Тепер я любий? — у Іегудіїла просто немає слів. — Скільки можна? Я поговорю з Богом, якщо щось вийде він змінить мені ім’я. Чи ти ще чогось хочеш?
— Гей, святоші! — обрав степ.
— Добре, просто наша історія справді нудна, от всі навкруги мають заборонене кохання, якісь пристрасті… — знічується перед погрозливим поглядом свого коханого.
— Гей! — все ще намагається докричатись диявол.
— Є лише один варіант, через який я можу пасти, — у очах янгола видно не добрий блиск.
— Хах, так, так милий, — Ієримиїл, швиденько хапає його під руку та виводить з ораторіуму, закриваючи за собою двері. — Як щодо прогулянки по райському саду?
Люцифер, залишається у молитовні витанцьовуючи різноманітні танці не взмозі відкрити двері, аж до ранку, поки один з монахів не приходить. Але от дивина їх мітки сверблять.