Самоконтроль, Ештон!

Ештон працював над Некрополем всього лиш кілька днів. Та все вже було майже готово. Те, що підготувала для нього Шона… Та це вже був майже готовий проект… Ештону залишалось лише додати готовий принцип розпізнання енергії… Та й усе, власне. Для Ештона це не склало взагалі ніякий проблем, як не дивно. Він раптом пригадав, що помирають, взагалі то, не лише люди. Сходив на ферму, одну другу, третю… Зібрав зразки… Порівняв по пам”яті з енергією смерті (тобто смертних, все ніяк не звикне…) людей, виявив те що принципово її відрізняло… Методом наукового тика… Тобто спостереження та порівняння… Це взагалі було раз плюнути! Та як так? Він стільки часу відкладав цей проект! Мучився! Чекав приводу аби зустрітися з Мерін!!! А все так просто!

– Серце Шазарії!- Прикрикнула на нього Ванесса.

Але Ештон був такий злий на себе!!! Зараз! Тільки закінчить цей нещасний зв”язок! Ештон все ж рефлекторно відсмикнув погляд від голографа, аби відповісти Ванессі… І побачив за спиною Ванесси ЇЇ. Ту саму дівчину, Науковця, що допомогла йому з амулетом. Сяйво від зірок бібліотеки впало на її волосся кольору темної міді… Так… Ештон таки дізнався як цей бісовий колір зветься… Обличчя Ештона аж смикнулось нервово – він відчув… Що вона вбіса тут робить??? Серед його сім”ї??? Ештон окинув сприйняттям непомітно бібліотеку: Кір, Рікон, Шона, Ванесса, Акелар, Акіл… Ох… Ештон постарався плавно закритися, аби не привертати занадто багато уваги до цього…

– Серце, пробачте, що без попередження… Я подумала, що раз Ваш проект у цієї Наукологині, то Ви будете не проти її гостин…- Очевидно пізно Ештон закрився, чи вираз обличчя?.. Точно, Ванесса ж на міміку орієнтується… Ештон розслабив обличчя і привітно усміхнувся. Хоч це зовсім не відміняло тої каші, що здійнялася в його душі. Бісова симпатія до випадкової дівчини, на яку(симпатію) він не мав права… І ВОНА в його бібліотеці. Здається, в Ештона знову нервово смикнулась брова.

– Все гаразд.- Привітно і м”яко звернувся він до Ванесси.- Проходьте, ласково прошу. Чим завдячую візитом?- Спробував він бути чемним.

– Вітаю.- Вклонилася Науковець.- Я завершила правки до проекту…- Невпевнено простягнула вона Ештону його блок інформації.

– А… Точно.- Ештон взяв його.- Дякую.- Він перевів жалісливий погляд на проект для Некрополя… Тут і справді роботи на пів години лишилось! А потім знову вникати!!! Ештон з кислою міною і блоком в руці з жалем дивився на голограмму… А потім здався, випаливши:- Вибачте, зачекайте, я мушу доробити.

А тоді просто начхав на всіх і на все, і кинувся дороблювати розпізнавальний механізм… Лапи механізму його бібліотеки в підлозі, що тримали паперові носії інформації і голограмми бібліотеки хаотично (як могло здатися отчуючим), знову закрутилися, змінюючи одне одного. І Ештон, ніби його хтось в шию жене, а на цей раз це майже так і було, став будувати в голографі механізм – зв”язок за зв”язком. Плюс полягав у тому, що правити потім не потрібно буде – він одразу на чистовик робить, все вже у пристойному вигляді.

– Це… Дуже незвично!- Видихнула дівчина. Та Ештону було не до неї. Вона раптом кинулась до голографа, стала від Ештона в небезпечній близькості, і аби вміститися з ним всередині майже замкнутого кола столу, що ще ніколи не був таким тісним, притислася до нього плечем, втискаючись в простір між ним та столом. Ештону стало дико не зручно і він спробував від неї відхилитися, при тому мімікою своє задоволення не виказуючи, але їй, схоже, було начхати. Тому Ештон спробував це ігнорувати, і продовжив створювати свій механізм. Аби швидше поїхати до Мерін!

– Шона!- Майже прокричав він. І йому здалось, що це прозвучало як благання про порятунок.- Коли проект буде готовий? Що там з урядом?

– Все уже готово, Серце.- Підійшла Шона, на жаль, з того боку столу.- Я уже кілька місяців чекаю, Вашої милості, аби Ви звернули увагу на цей проект, що я підготувала…- Докірливо і високомірно промовляла вона:- З ВАШОГО наказу.

– Так! Чудово дякую!- Зрадів полегшено Ештон.- Рікон, що там з Науковцем та хлопцем Макнармерів?

– Вони пройшли своїй курси. Кожен отримав свій мінімум. Науковець підтвердив, що йому вмінь вистачило для його потреб. А Грейсон уже завершив свій курс лікування. Довчити я його зможу на місці. Він не погано справляється з тим навантаженням, що ти для нього визначив.- Відрапортував Рікон.

– Чудово!- Зрадів Ештон.- Можна їхати.

Рікон похнюпився. Ештон майже благально, внутрішньо зітхнув – Рікон!!! Ештон не в стані зараз:

– Рікон…- Напівскрушно, напів іронічно звернувся Ештон.

– Все гаразд.- Раптом потвердішав Рікон, набувши достойно-гордого вигляду.- Ми швидко впораємось і приїдемо. Я уже почав. Склав для Макнармерів список інструкцій та вислав через Розвідників. Ми з Кіром уже підготували все необхідне і всеможливе обладнання, а також організували посилені патрулі Розвідників у володіннях клану Макнармер. Повелителька теж віддала кілька допоміжних наказів Науковому центру, аби вони допомогли зробити їх володіння достатньо автономними. Ми уже готові, Серце.- Ештон аж підвис. Ох, же не хоче він надовго відлучатись. Поки Ештон гаяв час з амулетом і всілякою фігнею, Рікон час не гаяв. І Кір теж. І Шона. І вся зграя, схоже… Тількі він фігнею мається. І в цей момент, ніби спеціально, дівчина в нього під боком поворушилася, аби ЩЕ ближче роздивитися його проект:

– А для чого ось цей зв”язок? Це якийсь резервний міні-запас енергії?- Запитала вона, зовсім, очевидно, не турбуючись, де вона і з ким… І що взагалі навколо… Так це ж прекрасно, що її окрім науки нічого не цікавить. Для Ештона на краще так точно…

– Ні, це акумулятор для збереження зразку.- Спробував він пояснити.

– Якого зразку?- Зосереджено вона насупилась на Ештона, всеціло слухаючи. Хех… Як же Ештону не хочеться, аби це йому подобалось… От же покидьок. Паскуда. Наволоч просто.

– Енергії.- Здався Ештон і нестримав тяжкого зітхання.- Енергія є всюди. Але енергія, що належить певним… Істотам, предметам, чи явищам має принципово відмінні якості від енергії з інших джерел. Тому енергія певних видів може використовуватися для певних цілей. А увесь цей механізм потрібен для акумулювання цієї специфічної енергії.- Ештону було цікаво поділитись… Особливо коли на твої пояснення реагують з таким живим інтересом…

– Та це ж революційне відкриття!- Схопила вона Ештона за рукав обома руками. Ештон аж сторопів, намагаючись, уже відхилитись від неї якось.- Це дозволить очистити енергетичний фон від шкідливих домішків енергії! Для чутливих істот, таких як алубі, наприклад!!!- Ештон раптом забув про її руки на своєму рукаві, збагнувши, про що вона, чорт, забирай!!! Енергія смерті шкідлива для алубі. Але якщо настроїти цей поглинач енергії на цю ж енергію смерті і встановити його на місцях проживання алубі… Це полегшить їм життя! Вони, звісно, здатні фільтрувати енергію. що поглинають, це як людина може виплюнути щось неїстівне. Але комфортніше їм буде точно… А якщо зважити, що ця енергія може навіть зашкодити алубі, то і захистом ця технологія може бути!

– Наприклад, можна створити щось типу бронижелетів, якщо ми говоримо про бій…- Промямлив Ештон зі своїх думок.

– Ну… Я мала на увазі, швидше фільтри для повітря… Але Ваша ідея теж знайде своє місце!- З ентузіазмом кивнула вона.

– Ну, гаразд.- Ештон делікатно вивільнив свій рукав з її рук (вона негайно відпустила), і продовжив завершувати проект.

Та й завершив.

Ештон сидів і перевіряв усе. В теорії, все повинно працювати ідеально.

– Шона…- Пробурмотів Ештон.

Вона роздратовано цикнула зі свого місця і знову підійшла.

– Слухаю, Серце. У мене ж немає інших справ…- Уїдливо і одночасно холодно мовила вона.

– А де в Шазарії крематорії, чи як це тут називається?- Не відводячи погляду від голограмми пробубнів Ештон.

– Я повинна бути проінформованою на цю тематику?- Обурено, проте тихо задала його Хуртелиця риторичне запитання.

– Дізнайся.- Незворушно мовив Ештон, а тоді без попереджень віддав ментальний наказ – блок інформації виїхав із свого пазу, він різко нахилився, висмикнув його тицьнув Шоні:- Проект готовий. Нехай той завод, що виготовляє печаті, створить пробний зразок, і перенесе в крематорій. Коли все буде готово, поклич мене.- Передав Ештон Шоні блок інформації енергією через стіл. Одночасно підхопив блок, що його принесла ВОНА, і встановив похапцем в голограф.

– Звичайно, я виконаю Ваші, позбавлені логіки чи пояснень накази.- Фиркнула Шона.

– Так, дякую.- Нахмурився Ештон, вже зосереджуючись на амулеті.- Я пізніше створю аналогічні зразки для інших важливих видів енергії. Хоч Храм і збирає енергію світил, та там інших принцип роботи. Механізми по збору цієї енергії працюють, опираючись на милість і добру волю світил… А це суто механічний пристрій. Ештону поки не вдавалось перемкнутись. Він зітхнув, відкинувся на своєму стільчику, і поглянув на зорі бібліотеки під стелею.- Хоча. можливо, вся сіль і сила енергії світил, зокрема Місяця, в вибірковості її власника. І пропущена через фільтр, та зібрана механічно, вона втратить свою цінність, так само, як зібрана в акумулятори людська енергія для алубі – емоційної та моральної цінності не несе, що для алубі надважливо. Це, наче жижу якусь з жиру їсти.- Спробував Ештон уявити, що мусить це їсти кожен день і скривився від огиди. Довго людина на такому точно не проживе. Так і алубі, мабуть, подібну “концервацію” не потягнуть.- Шона, на наступну повню, ми з тобою медитуємо в піраміді.- З ні сіло, ні впало повідомив Ештон. Раз і її обрав Місяць, то вона повинна зрозуміти, що таке медитація в “спеціально призначених для цього місцях”, як казала Мерін, в потоках енергії Місяця. Та і запаси Ниті(як це назвала Шона, чомусь вона поділилася з Ештоном) Шоні не завадять. Окрім того… Ештон підозрював, що таке вміння знадобиться його майбутньому князю, що зголосився берегти дім. Вміння доволі стаціонарне. Вона таким чином зможе охопити чималу площу. І підтримати чималу кількість своїх підданих…- Так, однозначно це тобі підходить.

Шона театрально зітхнула.

А Ештон перемкнувся на амулет повністю і нарешті помітив… ЇЇ роботу…

– Ніхріна собі…- Прокоментував ненароком Ештон… Та це ж просто… Та як вона це… Втисла… Та це ж… Просто… Це вже не механізм в кристалі… Це просто насичена конструкція з енергетичних зв”язків, між якими затесалися ілюзорні рядочки молекул мінералу… Що це за мінерал?… Якась готова формула… І весь механізм розміром з грейпфрут… Це було схоже… Та чому “схоже”??? ВОНА просто спресувала його механізм, що був розміром з кімнату, до багатогранника, порожнього зсередини, розміром з грейпфрут… Що, здавалося, складався з чистої енергії та сіточки мінералу у ній.

– Я просто вирішила, скористатися Вашою теорією з приводу того, що можна помістити будь-яку молекулу будь-куди.- З нейтральним виразом обличчя, і з задеркувато-насмішливими біохвилями мовила вона, явно очікуючи, що ж їй відповість Ештон.

Та ця дівчина, йому заважала вникати! Він її просто схопив за плечі, трохи допоміг собі енергією, і посадив прямо на стіл, аби вона до нього не торкалась! І продовжив вникати в те, що ВОНА накоїла з його проектом!- Посидь но тут! Добре, що я додумався зробити копію пред тим, як віддати його тобі.- Бубнів він собі під ніс.

– У… мене є інший варіант… – Якось розгублено спробувала вона щось говорити…- Там я використала звичну методику… І таке ж розміщення енергетичнонаправлених потоків… Пристрій вийшов метр в діаметрі, що абсолютно прийнятно, я вважаю…- А потім додала, ніби трохи обурено:- І я маю копію першопочаткового вигляду!- Запевнила вона з якимись трохи злими біохвилями.

– Ні. Цей варінта ідеальний.- Відрізав Ештон рішуче і однозначно.- Мені лише потрібно придумати, як вибудувати шість зв”язків одночасно, і при тому побудувати між ними мінерал… А що це за мінерали?- Раптом обернувся Ештон до дівчини всім корпусом, вказуючи вказівним пальцем на невідому молекулу мінералу, прямісінько між атомами якої розташувався енергетичний зв”язок… Ештон просто намагався натягти на голову як це зробити…

– Всі списки формул внизу… Я просто використала формули геологів, що надали їх з допомогою аналога електронного мікроскопу…- Лепетала вона якось винувато… З аналогічними біохвилями, з домішками розгубленості.

– Десь тут?- Ештон спробував поглянути, що ВОНА винесла “за поля” голографа, це ніби невидимий простір навколо голограми. Так, все тут.- Служитель Гарему! У нас є ці мінерали?

– Майже всі.- Тільки кинув око на список Акіл, і як від зубів відскочило.

– А всі інші?- З надією поглянув на нього Ештон.

– Для Вас, Серце, дістанемо.- Встряла Ванесса.

– Супер.- Покивав Ештон.

– Це! Це просто жарт!- Раптом випалила Науковець.- Усе це неможливо виконати, Серце Шазарії! Це просто… специфічний професійний гумор! Я просто хотіла піджартувати над Вашою теорією про те, що можна встановити будь-яку молекулу будь-куди потоком енергії живої істоти! Це… Просто теоритичний конструктор… Це не можливо виконати в реальності! Погляньте, будь-ласка, на мою справжню роботу!- Майже благально простягла вона інший блок.

Ештон зупинився і перевів на неї погляд. Вона щиро каялась, сидячи на його столі, на його документах, про які він забув. І мала смішний наївний вигляд. І це та Науковець, що вже двадцять років працює з Піреєм? Що ледь чи не єдина шазарійка, що не лише відчула, а й висловила недовіру до “Серця Шазарії”? Це та Науковець, що створила ЦЕ з схемою його амулету? Ештон поблажливо, по-доброму, і ледь чи не ніжно їй посміхнувся і поклав руку на плече:

– Саме тому, що Ви намагалися створити неможливе, у Вас вийшло.- А тоді повернувся до її геніальної (без применшень) роботи. Все що йому лишилось – лише розібратися що де утрамбовано, підправити, якщо щось не так у роботі самого, вже видозміненого механізму. Ну, і придумати як це зробити. А це вже технічне питання – впорається.

– Потрібно, тільки посилити зовнішню оболонку.- Пробурмотів Ештон.- Як футляр буде.- А потім знову зітхнув.- І все таки справедливо буде, якщо Ви побачите на власні очі створення цього амулету… Ваш вклад в це не менший, аніж мій чи Кіра…- Ештон знаву зітхнув і потер очі, переходячи на тертя перенісся. А потім відірвався від цього заняття, що ні до чого не приводить і “прозрів”, знову зосереджуючись на проекті:- Ванесса чи Рікон… подбайте про Науковця, аби вона не пропустила процес створення амулету…- Знову тяжко ледь чи не простогнав Ештон. Краще, якщо він її взагалі ніколи більше не побачить. Аби під час створення амулету – був останній раз.

Дівчина продовжувала спостерігати, за правками і роботою Ештона, шоковано переварюючи те, що відбувається, під поглядами його сім”ї… От же Ештон падло таке… Ану, ділом займайся!