﹂・・・◯ ・・・﹁

 

 

Вчорашній день неприємною луною відбивався в надрах голови. Контроверза насичувала невиспану дівчину, повертаючи в ніч допиту. У вухах невпинно з’являлися недавні думки:

________________________________________________НІЧ_ДОПИТУ

“Не знищать, якщо я зможу дещо зробити”

“Я витягну тебе звідси. Поки не знаю як, але витягну…”

“А чи хочу я побачити цю істину? А захоче людство? Колись настане момент…”

____________________________________________________________

– Ні, – ти швидко встала з теплого ліжка хитаючи головою. – Просто, ні. Чого це маю робити я? Я переходжу на дитячий розум, а не професійний.

 

Обійнявши себе руками ти прикрила очі. Про таке було важко говорити з собою, а розказувати комусь – сутужно. На серці ставало гірко. І тільки коли телефон спалахнув від сповіщення, ти швидко вдихнула повітря, перериваючи стан спокою.

 

“Потім”

 

Неквапливо ти пішла у бік ванної кімнати озираючись навкруги й роздивляючись нову домівку. Одразу було видно, що Віккі вчора сиділа біля телевізора до пізньої ночі. На дивані розкинулося те саме худі з DCPD і велика сумка. На прозорому столі стояв недопитий чай в зеленому кухлі.

Думка, що ти тут не одна – зігрівала. Так, тобі не подобався безлад, але зараз це заставляло відчути душевне тепло. Раніше ти жила самотньо і все було по полицях. Вікторія сміялася з твоїх графіків і не розуміла, чому ти не даєш собі жити одним днем. Втім, вона захоплювалася твоїм розплануванням дня. Зараз нічого не змінилося, коли ти переїхала до неї в Детройт. На дверцятах холодильника обережно розмістився твій графік, який контрастував з неоновими магнітами Віккі. Ви були такими різними, але водночас такими однаковими.

Вже знаходячись у ванній кімнаті, ти потягнулася до дзеркала.

 

“Добрий ранок, Т/І. Схоже ранок у тебе не дуже добрий.”

 

Ти невагомо провела рукою по синцях під очима і швидко закліпала, коли зрозуміла, що опиняєшся в обіймах Морфея.

 

Мало прокидатися, – твій палець постукав по туалетному дзеркалу, – треба ще перестати спати.

 

Осінь забирала забагато світлих і сонячних моментів. Ранок не був сонячним, від слова зовсім. Однак вранці настає час глибоких та непроханих думок. Вони туляться в найвідкритіших місцях голови, щоб потім транслюватися іншим людям у вигляді почуттів. А почуття – цікавіші за думки. Якщо не дати їм вихід у світ, то можна огрести на повну вночі.

 

“Я не маю часу на макіяж, і так піде.”

 

Віккі б з цього просміялася, але вона спала у своїй кімнаті, а ти ні. Ти сиділа в ванній закінчуючи ранкові процедури.

 

“А може щось нанести? Я виглядаю як той Карлос Ортіс.”

 

І не встигла думка зайняти своє місце в чертогах розуму, як консилером вже було перекрито синці під очима.

 

“Виглядаю ліпше” 

 

Телефон поряд знов спалахнув. Це зацікавило твою увагу і ти перемістившись з ванної у кухню, розблокувала свій гаджет. Повідомлення надходили з соціальної мережі, в якій ти бавила години.

—————————————–

gavinreed_02 вподобав вашу світлину.

У вас новий підписник: gavinreed_02

—————————————–

 

– О ні, – ти впала на стільницю опустивши голову на руки. – Ні, ні, ні.

 

Годинник в телефоні знов задзвонив, сповіщаючи про те, що час виходити з дому. Ти підняла очі та побачила Віккі, яка невдоволено спостерігала за тобою, виглядаючи зі своєї кімнати. Вона помітила твій стан і вираз її обличчя блискавично змінився.

 

– Все добре? – сонним голосом запитала вона спираючись на дверний косяк.

 

Ти вимкнула телефон і швидко збираючись пробурмотіла:

 

– Втомилася після вчорашнього. Скоро звикну.

 

Подруга підійшла до кухні і почала готувати каву. Це був її давній ритуал ще з дитинства. Коли ви разом, потайки від батьків заварювали собі цього бадьорого напою й бігли до кімнати Вікторії, ховаючи сліди злочину.

 

– Ти – хитрозроблений пірат, але тобі мене не обдурити, – дівчина взяла собі кухоль і захопила твою термочашку. – Я бачу, що ти недоговорюєш, Т/І.

 

Вона завжди була дуже емпатичною. Особливо, якщо справа стосувалася Т/І. В середині себе, Вікторія вважала подругу своєю сім’єю. Ти їй була на кшталт сестри.

 

– Я обіцяю, що розповім тобі все після роботи, – ти швидко схопила ключі й вже підійшла до виходу.

 

– Каву не забудь, – вона підійшла ближче до тебе закриваючи кришку димного напою. – І гарний настрій, теж.

 

Вона передала тобі кухоль і обійняла на останок.

 

***

Ти знаходилася у відділку поліції. Озирнувшись при вході ти затамувала подих. Зараз у тебе було декілька проблем:

• Андроїд, якого постійно до тебе приставляли
• Гевін Рід
• Девіант, якого ти хотіла спасти
• Твоя емоційність

Як з цим справлятися? Було невідомо. Але план уникати все, що вийде – здавався кращим для психіки, що розбовталася за декілька годин.

Ти зробила пару кроків вперед і озирнувшись на стіл Ріда заспокоїлася, його ще не було на місці. Проте, на місці був Коннор, який вже розмовляв з поліцейським андроїдом. Здається, що він тебе ще не помітив, тому ти швидко пройшла до свого столу. На шляху тебе зупинив чоловічий голос.

 

– Ти вчора не сильно налякалася?

 

Хороші знайомства, завжди починаються з невдалих запитань.

 

– Оу, Кріс, – ти швидко глянула на його бейдж з ім’ям, і він це помітив, від чого трішки захихотів. – Я в нормі, дякую. Ти сам як?

 

– Будь спок, я з таким щодня працюю, – він посміхнувся і знов запитав: – То, Віккі твоя подруга?

 

Ти зробила недовірливе обличчя, але заради ввічливості швидко змінила його на привітне.

 

– Так-так, з дитинства.

 

– Вона хороший детектив, я з нею в одній команді, – він показав на стіл, де поруч стояла табличка з прізвищем: Хорестлі. – І якщо ти її друг, то ти й мій друг. Можеш звертатися за допомогою, якщо що.

 

Він був занадто привітним. Це здавалося дивним.

 

– Віккі просила тебе за мною приглядіти?

 

– Я вже забув, що ця кімната кишить детективами, – він швидко закліпав і знов посміхнувся. – Вона переживає.

 

Ти опустила очі й посміхнулася.

 

– Все добре, дякую.

 

“Віккі, ну що ж ти за людина. Мені приємно і водночас ніяково.”

 

– Добре, – він подивився на носки своїх чоботів і ще раз на тебе, – було приємно познайомитися, не буду затримувати.

 

Кріс глянув в бік, а потім рушив до свого столу. Ти теж глянула в бік, щоб зрозуміти, що його зацікавило. Поряд вже стояв Коннор.

 

– Матінко рідна, – неочікувано випалила ти. – Ти чого підкрадаєшся?

 

– Детективе Т/П, ви мене уникаєте? – прямо запитав він.

 

“Кріс мав слушність щодо детективів і небезпечності знаходження в цій кімнаті з ними.”

 

– Ні, – ти похитала головою і поставила речі на свою частину столу. – Де Генк?

 

Зараз так не хотілося говорити про це, що краще було змінити тему. Тебе і твої дії, щойно вираховував андроїд. Це смішно.

 

– Затримується, – сказав андроїд дивлячись на тебе. – Я шукаю вільне місце, поряд немає столів.

 

Він швидко подивився на вигин твого столу, на якому ще вистачало місце для однієї людини, а потім на тебе.

 

– Мені було б достатньо цього місця, щоб розміститися тут.

 

– А що далі? Половина мого будинку? Зарплатня? Може тоді й половину психічних розладів забереш?

 

– Як це? – дивуючись відповів він. Таких жартів в його програмі не прописували.

 

– Просто, забий, – ти прибрала частину своїх речей зі сторони столу. – Займай місце, і дай мені забути про мої спроби пожартувати.

 

– Вельми вдячний.

 

Настала ніякова тиша. Приходили робітники департаменту наповнюючи приміщення киплячим життя. Ти виклала свої останні речі і подивился на їх розстановку. Біля монітору собі місце знайшов паперовий календар з побажаннями на кожен день, який тобі подарував колишній колега. Він був знайомий з твоєю емоційністю, особливо із її темною складовою. На лівій частині слухняно чекав кухоль з кавою. А на матовій, скляній стінці, що загаражувала стіл від сторонніх очей, вже висів полупустий лист для планування. Тепер це місце тільки твоє, і має твою атмосферу. Емоційно-нестабільного стратега.

 

– Як ваші справи? – різко запитав андроїд.

 

До того, він не рухаючись сидів і дивився по сторонах, але зараз, його вкусила якась муха. Програма соціальних взаємин заставляла Коннора виконуватии певний список дій, який має поліпшити його відносини з партнерами.

 

– Ммм, стерпно, – твої очі від подиву округлилися. Ти думала, що після вчорашньої поведінки і сьогоднішнього уникання, він залишить тебе у спокої.

 

– Терпно?

 

Андроїд знов завмер на місці насупившись. Блакитний індикатор на скроні весело закружляв.

 

– Саме так, – ти відкинулася на спинку свого стілця, за кутом виникла фігура Ріда. – Іноді з перепадами на каву-брейк і швидкоплинною панікою.

 

Коннор ще раз здивовано глянув на тебе, адже все що ти казала, ніяк не в’язалося між собою. І таких формулювань ще не було в його программі.

Ти встала з свого стільця залишаючи детектива-андроїда сидіти на місці і підійшла до столу Генка. Він був достатньо занедбаним і захаращеним всяким мотлохом. Тобі треба було знов відволіктися від нав’язливих думок.

 

–  Диви, у нього є бонсай, – ти схопила рослину у маленькому горщику і повертіла її в руках. – Тільки він не дожив до знайомства зі мною.

 

– Нестача вологості і сонячного світла, – константував Коннор.

 

– Який ти нудний, – ти поставила рослину на місце і знов сіла на своє місце. – Спробуй мислити глибше. Це непросте деревце.

 

– Ви схиляєтесь до філософського напрямку?

 

– Не тільки, – ти сіла на місце. – Само собою, що це дерево символізує філософію життя. Однак, в наші часи люди які мають живі рослини – у меншості. А тут ще така.

 

Ти з захопленням глянула на форму дерева.

 

– Він надав йому таку форму сам за допомогою металевих дротів. Можна сказати, що: людина формувала це життя, доглядала за ним, а потім…

 

Ти і Коннор перевели очі на стіл Генка Андерсона.

 

– Лейтенант Андерсон втратив зацікавленість до життя? – підхопив він.

 

– Я думаю, що так.

 

Ви знов сиділи мовчки. Андроїд-детектив і надалі дивився на захаращений стіл лейтенанта, поки в твоїй голові знов піднімалася віхора.

 

“Живі нехтують життям, не живі – цінують. Безладно.”

 

Сидіти на місці не було сил. Ти захотіла перевірити девіанта. Щось в середині тебе благало цього не робити. Однак, ти до цього голосу не прислухалася. Обережно крокуючи до камер, які були призначені для злочинців, ти побачила його. Девіант опустивши голову сидів і тихо схлипував.

 

“Я пожалкую потім.”

 

– Гей, ти як?

 

Він обережно підняв голову і глянув тобі в очі залишаючись у їх глибині. Ставало так соромно за вчорашню брехню. Усередині стиснувся комок і його біль пульсувала, розбиваючи ранковий страх. Ти була охоплена тим, що кидаєш виклик суспільству на користь “живим”.

– Вони мене знищать!

 

Він підійшов ближче до прозорої стіни, яка розділяла вас. Його рука провела подряпину на ній “eRA9“.

 

– Що це? Хто вони? – ти притиснулася ближче до стіни, щоб твій шепіт було йому чутно. – Можливо, вони зможуть врятувати тебе, якщо я їх скерую.

 

Діод на його скроні почав горіти червоним. Це наляколо тебе, від чого ти відсторонилася.

 

– Ні. “eRA9” спасе всіх нас, – сказав на видоху девіант і його обличчя різко втратило емоційність.

 

Така різка зміна емоцій – не хороший знак. Адже, вона повернула його у первісний вигляд. Це була та сама маска, з якою ходили всюди андроїди.

 

– Я хочу тебе витягнути звідси.

 

Але вже було пізно. Він не почув твої слова. Якщо велика кількість стрессу може зламати людину, то андроїда – вбити. Девіант з усього розмаху вдарив головою по склу, від чого те неприємно заскреготіло.

 

– Ні! – благаюче скрикнула ти, але він не чув. – Допоможіть!

 

Білий пластик почав виступати під штучною шкірою андроїда. Його колір починав змінюватися на синій з кожною кривдою, яку він наносив собі.

 

– Допоможіть! – твій голос зірвався на крик і ти почала швидко йти по коридору, щоб знайти кого небудь, хто має доступ до камер.

 

Цей шум почув вже знайомий тобі Кріс і ще один офіцер. Вони стрімко подолали дистанцію.

 

– Він самознищується! – кричав офіцер, але вже було пізно.

 

Девіант впав на підлогу. Його блакитна кров була розляпана по склу і тепер швидко збігала по підлозі. Ти закрила рукою рот від шоку і жаху. Ноги самі понсли тебе до спільної вбиральні. Ти залетіла в першу-ліпшу кабінку і спершись на двері, швидко почала дихати. В голові паморочилося і руки починали тремтіти.

 

“Ти згубила його.”

 

По щоці пробігла гаряча сльоза і ти обійнявши себе опустила голову. На тебе все тиснуло.

 

“Ти винна!”

 

Швидко ковтаючи повітря ти піднесла руку до рота, намагаючись придушти гучні звуки ридання.

 

“І ти чи будеш злочинцем з значком, чи станеш на їх бік”

 

Світ через пелену сліз здавався таким несправжнім. Але надовго затримуватися в цій вбиральні неможна. Тільки початок робочого дня, і збиратися провести його в туалеті – жахлива ідея. Треба виходити і приводити себе у належний вигляд.

 

Обережно відкривши кабінку і озирнувшись навкруги, ти заспокоїлась. Нікого не було. Тому, підходячи до дзеркала, ти дозволила своїм рукам зайняти всю площу раковини, щоб спертися на неї. Було спекотно. Емоції знов горять, як полум’я. Нічого надприродного на думку не прийшло, як сполоснути обличчя холодною водою, аби зменшити набряк і почервоніння. Це мало дозволити тобі заспокоїтися і трохи охолонути від усього, що сталося в цей день.

 

“Мені важко з емоційністю. Я маю щось зробити з цим.”

 

Ти різко потягнула за паперові рушники, щоб витерти обличчя. Валик з ними вилетів, і з глухим звуком покотився по підлозі туалету.

 

– Та щоб тебе, – крикнула ти та ногою пнула залишившийся папер. – Якого біса це все?

 

Двері з скрипотом відчинилися і за ними показалося знайоме обличчя. Гевін на хвилину зупинився. Він оглянув безлад, який ти зробила в кімнаті і з запитанням подивився на тебе.

 

– Не зараз, Гевіне, – вже розуміючи яке питання він буде ставити. Ти швидко вийшла з вбиральні уникаючи погляду детектива Ріда.

 

“В Біса! В біса! В біса!”

 

Лейтенант вже був на місці, однак Андерсон був не в настрої. Коннор знов порушував дистанцію біля нього. Він щось казав лейтенанту, від чого його брови насупилися.

Коли ти вже була ближче, ти побачила, як Генк взявши за грудки Коннора штовхнув того об скляну стінку, яка була біля твого стола. Ти зупинилася і шоковано глянула на цю сцену, адже не відійшла від іншої. Коннор спокійно перевів погляд на тебе. Генкпрослідкував за поглядом андроїда і побачив твоє шоковане обличчя.

 

– Я не буду тобі на це відповідати, – сердито сказав лейтенант тобі і відпустив Коннора, який швидко поправив свою краватку.

 

– Не маю питань, – сухо відповіла ти і ховаючи очі, поспішила дібратися до свого місця, щоб скрити знов почервоніле обличчя за терміналом.

 

З скляного кабінету пролунав грубий голос Фаулера. Чоловік кликав Андерсона до себе. Поки лейтенант неквапливо крокував до його кабінету, Коннор невпинно дивився на спину Генка, за якою зачинилися двері кабінету. Але він не мав намір залишатися на місці, андроїд послідував за лейтенантом.

Ти в цей час переглядала справи з андроїдами у повній тиші, поки твої напарники знаходилися у Фаулера. Але думка, де ти була занадто втомлена, щоб продовжувати жити у світі, де ніхто не звертає увагу на тих, хто страждає, ніяк не покидала. Внутрішній голос вимагав від тебе зміни. Ти замислювалася про те, які дії можуть змінити людство. Однак, треба було змінити фокус уваги, адже тоді працювати ставало важко.

Було цікаво гортати інформацію про андроїдів. Вони всі були різні на вигляд і модель, однак, їх об’єднувало одне – бажання звільнитися від рабського режиму, для якого вони були створені людиною. Це резонно. Однак, важко зрозуміти, як це прокинутися в один день свідомим до всього? Як вирішитися на ризик?
Нове повідомлення про зниклого андроїда замайоріла в повідомленнях.

 

AH400

_________________________________
Вбило свого власника і зникло з місця події.

Адреса: Північний Корктаун, 4203. Детройт.

_________________________________

Опубліковано 6 годин назад.

 

Ти швидко передивилася в мережі інформацію про цю модель. Вона була звичайним андроїдом для дому та побуту.

«Як би андроїди не потрапляли до рук покидьків, такого б не сталося»

– Ти червона, – донісся голос Коннора.

– Тобі здається.

Миттєво руки схрестилися на груддях в знак захисту і бажання, повного відсторонення від цієї розмови. Коли ти перевела погляд в інший бік, то помітила Гевіна за столом, який теж дивився на тебе. Він спостерігав, як за тим андроїдом.

 

“Та що ж за.”

 

– Якщо ви не можете продовжувати роботу через погане самопочуття, найкраще буде попросити дозвіл піти додому і відновитися. В будь-якому випадку, ваше здоров’я та благополуччя має бути пріоритетним.

 

“Ага, зараз. Щоб ти за мене всю роботу зробив, а мене потім звільнили? Хитра машина. Пригальмуй.”

 

⁃ Впораюся.

 

До вас неспішно прямував Хенк тримаючи в руках кухоль з кавою. Його обличчя було спокійним і на диво свіжим.

 

– Ти червона, – він повторив слова, які до того були сказані Коннором.

 

Ти закрила очі і лягла на стіл, закриваючи волоссям обличчя.

 

– У вас це сімейне?

 

⁃ Що?

 

– Я не маю сім’ї в традиційному розумінні, оскільки я не є живою істотою, – відповів він тобі, а потім повернувшись до Генка сказав: – Лейтенат Андерсон, я щойно сказав те саме і запропонував детективу Т/П піти додому.

– От би мені хтось сказав це, – Хенк присів на свій стілець і підтягнувся до монітору. – щось відомо?

 

– Вбивство, 6 годин назад. Андроїд АХ400. Я продзвонила магазини поблизу, в одному її було помічено вчора вночі.

 

– Нам слід почати з цього.

 

Тобі хотілося доказати усім, що ти здатна на більше ніж можеш. І не треба Хенку всюди сувати андроїда до тебе. Але наразі, ти тримала думку про допомогу “живим”. Час придумати план.

﹂・・・◯ ・・・﹁