Ріка

Ти й далі бентежно пахнеш річкою

Відьма всього лише гуляла лісом. Вона практикувала заклинання і збирала лікувальні трави, аби віднести до села і продати в образі старенької бабці. Адже ніхто не матиме питань до літньої жінки, а відьом, як відомо, спалюють на вогнищі. Цього їй аж ніяк не хотілось.

Вони зроблені з веселощів: вурдалаки, вампіри, привиди, інші… Для них існують лише забавлянки у вигляді каторги селян і набігів на старовинні замки. Але відьми занадто схожі на людей. Будь-які жорстокості їй не подобалось. Вона хотіла сидіти з друзями, танцювати на святах, ходити до школи. Та єдине, на що Відьма могла розраховувати – ходити вздовж ріки, вгадуючи обриси хмар.

Небо було незвично чистим, хоча ні вона, ні інші колеги по фаху не постарались над цим своїми чарами. Подув вітер, струмок пришвидшив біг і вона побачила його.

Людина.

Страх огорнув її пеленою, але заклинання невидимості випурхнуло з голови, і вона не змогла втекти так просто.

Спершу вона лише тихо привіталась.

Наступного дня вона підійшла ближче. І як же Відьма раділа тому, що Людина не порушує її певного ритуалу, не намагається робити кроки вперед.

Ще через день вона стояла впритул.

– Ти пахнеш річкою, – сказала Людина.

Відьма лише посміхнулась. Вона не знала, що відповісти.

– Я є хаос, – сказала Відьма.

– Ти є порядок, – такою була відповідь.

–  У мені немає гармонії.

–  Але відсутність хаосу – це вже вагоме досягнення.

Мабуть, Людина таки мала рацію.

–  Не виходь з лісу, навіщо виходити звідти, куди повернешся увечері? – були його слова.

–  Тим паче якщо я буду такою ж знівеченою?

–  Що цікавіше за річку та квіти?

–  Хоча б сонце, – відповіла Вона.

–  Але сонце світить усім однаково.

–  Як дивно, що ми, живучи в різних світах, бачимо однакову зорю.

Грань між світами стирається лише раз на рік. Шабаш. У цей день в чітко призначеному місці збираються відьми, привиди та інша нечисть. Вони водять хороводи, п’ють вино, радіють життю, хизуються кількістю вбивств на своєму рахунку. Але усі в цю ніч мають схиляти голову перед Володаркою Лісу і відповісти за свої провали та гріхи.

Йдучи до шалаша Володарки, Відьма не знала, за що має спокутувати провину. Вона ж нічого такого не робила, лише збирала трави й гуляла лісом.

Відьма підійшла до п’єдесталу, поцілувала руку Володарці. Розповідати про щось було непотрібною формальністю, Володарка й так про все знала. Адже усі створіння для неї були дітьми.

Вже підводячись, вона кинула поглядом в натовп і побачила Людину.

– Ти й далі пахнеш річкою, – прочитала вона по губах.

Ріка була її гріхом.