Різдво

Гаррі Поттер

Я стояла біля вікна й дивилась як йде сніг. Ззаду за мною був механізм годинника, що час від часу, нагадував мені про себе. Коли це сталось знову, я видихнула опустила погляд й вирішила повернутись в вежу факультету. Зараз були канікули, коридори були пусті й тихі. Ті учні що залишились тут як і я, на канікули, зустрічались лише в великому залі за прийманням їжі, в інших місця зустріти їх було рідкість. Вони відпочивали, а я… Я ж просто захотіла побути одна й вирішити, що мені робити далі.
Це мій останній рік навчання, після його закінчення у мене є декілька варіантів, ну я так думала на початку навчального року.
Все магсуспільство, в основному аристократи, не дуже зважають на моїх батьків. Оскільки, вони поводитися досить безвідповідально, і так я це теж розумію. Але я думала що для мене це плюс, рівно того моменту поки, дурень Маклаґен, не бовкнув, що не проти мого з ним шлюбу. Оскільки Джеймс, десь на роботі бовкнув, що: “не проти одружити мене з кимось, по закінченню школи. Статус крові, рід, і спадок значення не мають”. Так само як і магічна помовка і згода, моя згода, не дивно що багато хто почув таке вирішили випробувати свої сили.
Хоч батьків і зневажають, але я ж роду Поттер, чистокровного і давнього роду, при “гарному” шлюбному ритуалі, я дуже вигідна партія. Пощастило, що я не така як батьки, і маю хоч когось відповідального. Бабуся, дідусь, й Беллатриса, і Мелфої, багато чому мене навчили, тому любовні чари, на мені не спрацювали, ну майже…
В ніч Хелловіну, я заразом з рештою факультету святкувала, й випивала, але не багато. Я вийшла з вежі, щоб розвіятись, й прогулятись до астрономічної вежі з мантією невидимкою, це було легко.
Поки я не зустріла Герміону, що була п’яна й засмучена сваркою з Роном, ми йшли разом до вежі. Коли ми помітили Редла, то забігли в ближчий клас.
Під мантією ми двоє не поміщались, тому я віддала мантію Герміоні, дала їй знак йти, сама заховалась під учительський стіл.
Том Редл, староста факультету Слизерин, відмінник, він з Герміоною постійно змагається, тому застукай він її мало того що вночі поза вітальною, так ще й на підпитку, зніме балів з тридцять, і буде довго згадувати.
Я ж проста учениця, ми іноді стаємо разом у парі по дуель по захисту від темних мистецтв, й перекидаємось привітанням, коли він буває поруч з Драко, моїм кузеном. Крім того, Том Редл, завідний красень школи, про якого мріють всі дівчата останніх двох курсів.
Як же мене бісить коли на якійсь вечірці, про нього заводять розмову. Зазвичай, це просто чутки, “з кимось цілувався”, “на когось ніжно глянув”, Мерлін, Редл сам про це напевно, навіть не знає.
Як говорив мені Драко, Редл не дурень він розуміє, які можуть бути наслідки, тому уникає будь-яких зв’язків.
Мене ці розмови бісили, подай тим що це брехня. Ні для кого не секрет, що він сирота, напівкровка, оскільки маглонародженний не зможе попасти на такий факультет як Слизерин. Після того як про нього пішли чутки про його вміння перселтангу, й навіть назвали “спадкоємцем Слизерина”, з’явились чутки що він бастард чистокровного роду. Мені на це його походження, було плювати якщо чесно, він не поводитися як ідіот. І так я вважала його красивим, привабливим, розумним, і як всім представник Слизерину, він був хитрим. І, як на мене дуже правильним, хоча коли він не говорив то був дуже милим.
Коли він мене знайшов, я закрила обличчя руками, й так і не придумала як мені викрутитись з цієї ситуації. Втрати бали, не хотілось, а те що він зніме їх з двадцять, в будь-якому випадку. А ось алкоголь, це вже серйозно, ось уж пощастило мені сьогодні. Редл з його правильністю, домовитись буде складно і… Перед очима все закрутилось, коли я змогла зосередитись то побачила що староста Слизерина, тримає мене за талію. Підняв погляд вище, я впилась в його губи… Так захотілось, поцілувати його, від цієї думки я завмерла, а після
відштовхнула його. Він впав на стіл, що був поруч, я старалась тримати ясний розум, не думати, ні про які поцілунки. Особливо з Томом Редлом…
Він щось сказав, я огризнулась, й поглянула на нього, і це було помилкою, великою помилкою.
Який же він милий, очі такі яскраві в такому світлі, я не знаю, як опинилась біля нього, як наважилась на поцілунок, і чому такий правильний, розумний і обережний і все передбачуваний Редл. Дозволив мені поцілувати себе, й забрати його паличку. То що було далі, я волію не згадувати… Хоч і пам’ятаю, не дуже чітко, це не відміняло того факту, що я… Переспала? Втратила невинність? Навіть не знаю, як назвати те що там було! Але це було.
Те що я попала під дію, якогось зілля чи прокляла, то зрозуміло, але хто автор?
То питання, те що це Редл, я думала чи не в першу чергу, проте його…реакція, й дії, говорили про зворотне.
Мені пощастило, що він вирубився майже одразу після…як все дійшло до логічного кінця. Й разом з відновленим диханням, я відновила ясність розуму, й на емоціях від усвідомлення того що сталось, дала йому ляпаса від злості. Я почала збирати речі, перед тим як піти звільнила Редла від мотузки. Як я тільки до такого додумалась? Він напевно подумав, що я якась дуже збоченка. Але тоді, я думала лише як піди звідти. Я швидко дібралась, до вежі Ґрифіндору. На щастя не зустрів нікого по дорозі. Тут уже навіть всі закінчили святкування, я пішла до себе в кімнату.
— Мерлін, Гаррі де ти була? Я уже думала йти тебе шукати. — Герміона, ще не лягала, Браун спала, Патіл в кімнаті не було.
— Я… Заснула поки чекали коли піде Редл, й проснулась від незручної пози.
— Точно? — Вона дивилась з прищуром, вона оглянула мене, я ж почала роздягатися, стараючись робити це як зазвичай. Я зняла галстук, після потягнулась до мантії.
— А чому ні?
— Я ніби чула, як він говорив…
— Може, тому що ти п’яна? Лягай ато на сніданок, не попадеш, або прийдеться багато чар накладати. — Обмінявшись ще парою реплік ми лягли спати, я одразу заснула. Зранку ж, я усвідомила всю ситуацію повністю, й мало не вмерла від того що виходило. Що ще страшніше, то те що на цьому все може не закінчитися. Том Редл, навряд чи залишить це просто так. Тому я з всіх сил стала поводитися як раніше, й уникати погляду Редла. Попри всю абсурдність ситуації, тепер він мав що мені предявити, а я не мала бажання розголошувати, як провела цю ніч. Тому лише надіялась, що він обмежиться якимось прохання, а не шлюбом або тим що я не зможу виконати. Не те що б я сильно пеклась про свою невинність, й чистоту до шлюбу. Попри всі звичаї й традиції, не всі чистокровні їх дотримуються так, як говорять.
Лаванда Браун, ще з чотирнадцяти має залицяльників, сумнівно що вона обмежується зараз лише поцілунками.
Сестри Патіл, попри своє східне коріння, теж мають певний досвід. Тітка Беллатриса, говорила що не була невинною в першу шлюбну ніч, як і її чоловік. Цим нікого не здивуєш, але ж все одно не хочеться робити з цього привід для розмов, і якщо дійде до батьків, вони зроблять з цього скандал.
Ніби їм не все одно особливо батькові, хоча після того що сталось літом, йому може бути не все одно.
Всі бачить лише те що їм показують, вони не знають, що насправді відбувається в когось в житті крім їхнього.
Моя правда в тому, що для батька я мало, що важу, майже нічого. Йому все одно які у мене оцінки, думки чи бажання, я зрозуміла це ще до школи.

Коли він говорив з Сіріусом, у нас вдома, після роботи, я прийшла з саду, й почув голоси йшла привітатись й почула:

— Гаррі – дівчинка, а я хочу сина, Сірі, ось з ким можна провести час. А з нею мені що в ляльки гратись?
Було боляче, я простояла там ще з хвилину, а після вибігла в сад де була до цього. Я заховалась в кущах квітів, й проплакала десь з пів години, там мене найшла Лілі. Я сказала що впала й мені болить, тому плачу, вона дала мені зілля.
Але це нічого не змінило, мені було боляче.

Я зрозуміла, чому мене відправляли до родичів мами, й чому батько обмежується загальними словами в привітанні на свята. Коли я попала в збірну квідіча, я думала все зміниться, проте це було марно. Джеймсу було все одно, він ніяк не реагував, Сіріус був радий, й ціле літо говорив мені про гру, стратегію, вчив різним прийомам на мітлі.
Дивлячись на відстороненість батька, я вирішила більше не грати. Я відмовилась від місця в команді, Сіріус, як і декан і однофакультетники приняли це болюче, а батькові було все одно.
Коли Лілі знову завагітніла, й народила довгоочікуваного сина, перебування в домі стало для мене справжнім катуванням. Джеймс носився з ним, чуть сам підгузки не міняв.
З часом я навчилась це ігнорувати, з братом стосунки у нас нормальні він хороший. Що правда, дідусь й бабуся бояться що він сквіб. Зараз йому п’ять років, і у нього не було ще жодного прояву магії. Батько говорить що “скоро буде”.

— У Гаррі, перший прояв був у вісім місяців, у тебе в рік, Джеймсе. Я не бачу причин, щоб заважили Чарльзу… — Я бабуся, дідусь і батько, були в Годроковій впадині, у вітальні, Лілі й Чарльз були в саду.
— Джеймсе, ми ведемо до того що якщо він сквіб, то варто огородити його від магсвіту. Не варто представляти його знайомим, це…
— Він не сквіб, він мій син, він не…— прервав Джеймс, свою матір, дивлячись на главу роду Поттер.
— Твій чи когось іншого, якщо він сквіб, потрібно…
— Він спадкоємець твого роду, батьку.
— На даний момент, спадкоємцем роду може бути лише Гаррі. — Тиша що утворилась в вітальні, дала змогу почути, сміх Чарльза і Лілі з саду. Я дивилась на коврик під своїми ногами, бабуся, що сиділа поруч важко видихнула. Я була шокована почутим, і швидко поглянула на дідуся, що був спокійним на вигляд, поглянув на батька, я опустила очі, він був шокований. Тишу прервала бабуся:
— Джеймсе, проведім ритуал на наявність здібностей у Чарльза, йому уже п’ять потрібно наймати вчите…
— Гаррі, дівчина, як вона може бути спадкоємицею роду? — Цих слів я чекала, нарешті вони прозвучали, він ніколи не говорив цього мені особисто, і своїм батькам очевидно теж, до сьогоднішнього дня.
— Джеймс, що ти…? — почала була Леді Поттер.
— І що тут такого? У неї є всі риси характеру, відповідно до того що має бути в глави роду, вона дотримується всіх традицій і звичаїв, гарно вчитися, вчитель її хвалять, в тому чи іншому напрямку її пророкують майстерність. Чому я маю назначати спадкоємцем сквіба?
— Він не сквіб, а Гаррі не зможе утримати справи роду, вона…
— Досить! — Голос Леді Поттер, набув строгості, й злості. — Ти був позбавлений звання спадкоємця, тому не тобі вирішувати хто буду главою роду в майбутньому. Зараз ти маєш сказати чи проводимо ми ритуал для виявлення магічних здібностей у Чарльза, чи ні?
— Ні, не проводимо, він має здібність коли прийде час, вони проявляється самі. — Дідусь важко видихнув, й оглянув батька промовив:
— Якщо він не отримає листа зі школи, це буде лише твій позор, не мій і не роду Поттер.

Хоч про це більше не говорили, але я розуміла що дідусь назвав мене спадкоємицею в заповіті, якщо він помре, то главою роду стану я. Джеймс не зможе цьому помішати, навіть якщо у Чарльза будуть магічні здібності.
Можливо він тому і сказав про моє скоріше заміжжя, щоб так освободити шлях для довгоочікуваного сина. І якщо станеться скандал не важливо чи з Редлом, чи з кимось іншим, він моде скористатись цимна свою користь. Чесно, я не бажаю стати главою я просто хочу, щоб він нарешті сприйняв мене в серйозн. Хочу щоб він зрозумів, що весь цей час помилявся. Я можу досягти більшого, ніж хлопчик, можу навіть випередити його самого.
Попри всі мої побоювання, Редл нічого не зробив, і ніяк не показував того що між нами щось було. Але я все одно чекала від нього якогось підлянки.
Проте проблеми прийшли від Маклаґен, що попробував підлити мені в алкоголь якесь зілля, під час святкування виграшного матчу команди з квіддіча.
Після Хелловіну я носила спеціальний артефакт для виявлення зілля, й коли він підійшов до мене й інших дівчат серед яких була Герміона, Падма, Лаванда, й Джинні, з напоями, я уже подумала про щось таке, й не прогадала. Коли він почав до мене лізти з поцілунками при інших дівчат, з початку я заїхала йому колоном між ніг, потім кулаком в обличчя.
— Маклаґен, якщо хочеш заполучити пристойну дівчину, поводиться як джентльмен, а не як останній вилупок. — З цими словами, я вилила йому на голову той коктейль, що він мені дав. За цим спостерігали всі ті хто знаходився на той час у вітальні. Мені було фіолетово до того що про мене будуть говорити, оскільки я здається зрозуміла що сталось на ніч Хелловіну.
Маклаґен міг ще тоді щось мені підлити, я не носила артефакт, пила майже все що давали, я тоді вийшла через те що було погано.
Свіже повітря пішло мені на користь, проте не на довго. Хоча, може вся річ у тому що поруч був представник чоловічої статті, коли я була поруч з Герміоною, все було добре. Ось же Редл, був не в той час, не в тому місці. Ось же пощастило мені. Хоча може й пощастило, він мовчить.
Так чи інакше, всім було цікаво що сталось з таким гравцем як Маклаґен, після матчу, невже побили суперники.
Не знаю хто там що і як говорив, особисто я сказала правду лише кузену, й то тому щоб він був точно впевнений що це не його однофакультетники постарались.
— Це я його побила, й так на факультеті це знають, бо це було під час вечірки, ще питання?
— Ти? — Драко, витріщився на мене як баран на нові ворота. — Аааа…за що? — Я скривилась від цього питання. — Він що до тебе підкатував?
— Так, ще на початку року, мене це не вразило, і він перейшов до тяжкої артилерії, він підлив мені зілля в напиток, після уже попробував на публіці дати зрозуміти що між нами якби щось є.
— Що? Але чого? — Я не стала відповідати на ці питання. — Ти повідомила, Лорда Поттера або…
— Ні, й прошу тебе цього не робити, він більше не полізе, а якщо полізе, то я повідомлю. — Я продовжила гортати книжку, удаючи що щось шукаю, до нас підійшла Герміона, на яку Мелфой не звернув уваги.
— Гаррі, тобі підлили зілля, ти хоч розумієш, щоб було якби воно спрацювало, це ж…
— Враховуючи те що сказав її батько, я здивована що це сталось лише зараз, а не пару місяців тому. — Я злісно глянула на Ґрейнджер, що спокійно зустрілась з моїм поглядом.
— А що він сказав? — Тепер Драко дивився на Герміону.
— Нічого, йди вже…
— Ґрейнджер, я чекаю.
— Що не проти віддати Гаррі, заміж після школи, й немає значення, який статус крові, рід та спадок, багато хто сприйняв це серйозно.
— Мерлін, Поттер, ти хоч розумієш…?
— Зі мною все добре, як ти сам знаєш, й маєш перед собою доказ у вигляді Маклаґен, що я можу за себе постояти. — Зміряв мене злісним поглядом, й не промовив, ні слова він пішов з бібліотеки.
— Якого Мордера, ти йому все тут вивалила…?
— Я хвилююся за тебе, тим більше він хоче тебе захистити. Гаррі, ти що не бачиш як всі округ на тебе поглядають? Тим більше після вчорашнього тобі варто бути ще обережнішою, тепер всі будуть йти… — Вона мала рацію, я це розуміла, тому перестала думати про Редла.
Я залишалася в школі аби не бачитись, з батьком, й вирішити, що робити після школи. Правда я не врахувала, той факт що на канікулах в школі залишається Редл, і хоч він і не шукає зі мною зустрічі й так же як і я удає що нічого не було. Я забула що вечір перед Різдвом, всі ті хто залишається в школі сідають за один стіл, і я точно не була готова що мені прийдеться сидіти прямо перед старостою Слизерина, що здається з цього потішався, й вів легку бесіду з дівчиною з Гафелпаву. Теж знайшов мені з ким говорити, та ще хвойда.
Після вечір, я вирішила прогулятися по школі, мантія невидимка була зі мною, тому я одразу з залу пішла на Астрономічну вежу.
Побув там пів години я пішла назад, а то там було холодно, щей почався сніг. Я йшла без мантії, оскільки канікули, сумнівно що хтось патрулює школу, а якщо й так бали не повинні б зняти. Я саме повертала за ріг, де мала б бути короткий шлях до вітальні Ґрифіндору, коли мене чуть з ніг не збили.
— Мерлін, обережно… — промовила я вдарившись плечем об стіну, й підняв погляд зустрілась з синіми очима Редла, ось це лайно.
— Староста, ми ще ж не… — почувся голос дівчини з якою Редл, дуже мило говорив за вечерею. Я уже хотіла піти своєю дорогою, але мене взяла за руку й потягнули в найближчу нішу за гобеленом, я хотіла виказати своє невдоволення. Але єдине що я змогла це відкрити рот, побачив це Редл, поклав руку мені на губи й проговорив:
— Мовчи, Поттер. — Після почулись кроки, й нерозбірливий шепіт, здається лайка. Кроки віддалились після знову повернулись, судячи з шуму, перевіряли ніші. Редл, важко видихнув й забрав від мене руку, я скористала цим і дістала мантію невидимку й виставила її перед нами. Через пару секунд, до нас заглянула Мелідес, нікого не побачив її лице накрила злість, й вона вибухнула криком:
— А хай йому грець, таки зміг вибратись, або… — Вона опустила гобелен і швидко побігла кудись.
— Що це таке? — Я поглянула на Редла, й опустила мантію.
— Нічого, гарного Різдва. — Я вийшла з ніші, й хотіла йти у вітальню як і планувала спочатку.
— Це не нічого, це як мінімум мантія. — Він йшов за мною.
— Та хоч, одіяло тобі то що? — Дідько, хоч би не почав говорити про те що було тоді.
— Скажи де то продається таке одіяльце, ато раптом мені пригодиться. — Я посміхнулась з почутого.
— Це артефакт, де продається не знаю, мені його дали покористуватись. Мені на ліво, тобі на право. — Я поспішила піди від нього, але він зловив мене за запастя й потягнув на себе.
— Що ти…? — Я не встигла договорити оскільки, він поцілував мене, я ж від шоку завмерла з відкритими очима, й дивилась на стіну. Я поклала руки, на його груди з думкою відштовхнути його, але я мимоволі закрила очі й відповіла на поцілунок. В наступну хвилину я уже була втиснута в стіну Редлом, що спустився мені на шию.
Чи думала я про те що роблю?
Ні, не думала, не намагалась навіть.
Я завела руки йому за спину, й відкинула голову назад. Редл поклав руки мені на талію, й через декілька секунд відірвавшись від моєї шиї, спустив їх мені на сідниці й підняв я закинула ноги йому на талію. Здається він цього тільки й чекав, оскільки після цього він притиснув мене до себе сильніше й рушив до найближчого закинутого класу. Закрив двері ногою, Редл посадив мене на парту, я посміхнулася оскільки згадала, минулий раз… Але сказати нічого не встигла, оскільки він знову мене поцілував, на цей раз більш ненаситніше, й почав мене роздівати. Я робила теж саме, оскільки в мені прокинулось дике бажання, й раз уж на цей раз я нікого не примушую, то чому б і ні?
Все ж таки розмови про те що боляче лише в перший раз, лише розмови. Було боляче не як вперше, але трохи було. Чи то від зміни пози, але що є то є. Я сжала руками парту, від болю, поки Редл, притиснувся до мене задді поцілував в ліве плече, й поклав праву руку мені на груди, іншу на талію…

Відновив дихання, я відкрила очі й уже хотіла запитати “Що то було?” у Редла. Як він обняв мене я поглянула на його руку на своїй оголеній талії, й поглянув на нього я бачила що він спить. Я закрила очі, й важко видихнула. Через декілька хвилин, я піднялась вибралась з його обіймів, оділась й пішла до башні факультету. По крайні міри, тепер ми квіти.
Я поводилась як завжди, не подати знаку, що два рази переспала з Томом Редлом, подумаєш.
Щоправда, у мене й було над чим подумати й без старости Слизерина. Крім подарунків, я отримала від дідуся лист, з наказом глави роду написати йому імена всіх хто пробував мене спокусити, або робив не пристойні, пропозиції. Мені не треба бути Трелоні, що знати що це справа рук навіть не рук, а язика Драко. Ось ще хто на себе багато бере, за цим прийшов лист від Беллатриси, з парою дуже каверзних прокляті, вони підняли мені настрій.
В перший же день, коли учні повернулись з канікул, я піймала Мелфоя, біля його вітальні, й потягнула в найближчу нішу.
— Що ти наговорив Лорду Поттеру?
— І тобі, доброго вечора, кузіна. — Я піджала губи, й підступила ближче до дорогого кузена, підняв при цьому палочку.
— Не нервуй мене, що ти йому наговорив?
— Те, що йому мала б повідомити ти.
— Я тебе просила, нельзти…
— Гаррі, не заставляй мене думати що ти такаж сама як твої батьки. Лорд Поттер, має знати що відбувається навколо тебе, і через кого.
— Я то думала, ти мені допоможеш, а ти що зробив?
— Я не можу бути з тобою двадцять чотири на сім, ми на різних факультетах. А після бою кулаками не мажуть, тому я…
— Лорд Поттер, що говорив з Лордами тих родів…?
— Ні, надіслав листа згідно з традиціями, ти ж… — Я заткнула йому рота, й оглянулась по сторонах, мімо хто пройшов не звернув на нас уваги.
— Хоч про це не говори нікому. Йди уже, я попросила ельфа зробити тобі чай з лимоном, ато знову захворієш.
— Дякую кузіно.
Що ж нічого майже не змінилось, майже було те що дехто тримав зі мною дистанцію, і я була такому рада. Все вернулось на круги своя, якщо забути про мої кхе…деякі вчинки з Редлом, але це принципі не доставляло проблем так що все було добре. Почалось навчання, в яке я поринула без останку. Все ж таки останній рік.

Час ішов і ось уже був день святого Валентина, я якщо чесно не розуміла цього свята. Якби день законах, подарували подарунки, і що? Ні тобі ритуалу ніякого не треба, нічого особливого просто можливості подарувати валентинку, та щей таємно. Не я такого не розумію, тому всі валентинки я спалювала з допомогою палички. За обідом, я уже втратила будь-який настрій, навіть їсти не хотілось. Вся ця атмосфера й прекраси залу нагонили на мене нудьгу.
Коли перед мною впала валентинка, я взяла її без якогось зацікавлення, й поглянув на перші слова, й зрозуміла що вона не мені. Я передала її Герміоні, й коли я запитувала коли вона встигла ще когось “зачарувати” нас перервав Рон, і у них почалась перепалка. Я повернулась до своєї тарілки, відчув на собі чийсь погляд підняла очі й зустрілась з поглядом з Редлом що дивився на мене з цікавістю, і ніби запитанням чи що? Після щось сказав Мелфою, й вийшов з залу.
Цікаво, що це з ним? Не отримав бажаної валентинки? Чи що? Треба буде Драко попитати якось.
Під час вечері в великому залі, того ж вечора. Перед мною сіла, шкільна сова з трояндами в лапах. На це особливо ніхто не звернув уваги. Я, забрала квіти, й пригостила сову. Запаски не було, але стрічка в зелено срібного кольору говорила сама за себе. Я поглянула на стіл Слизерина, Редл лестав книжку, й їв яблоко, я посміхнулась з цього, й піднесла подарунок до обличчя, крім аромату квітів, було чутно аромат парфуму Редла, що я, після двох близьких зустрічей знала дуже добре. Такий цитрусовій запах, довго не вивітрюється, навіть Герміона, якось відчула його, коли нахилялась до вуха, щоб щось зашепотіти.
— Ти залишиш цей букет? — Я поглянула на вище згадану грифіндорку, й знову поглянула на квіти.
— Так, вони кращі ніж валентинки.
— Ммм цікаво, де вони взялись? Зараз зима, коштують дорого, чи це трансфігурація?
— Не знаю, яка різниця? — Герміона наклонилась щоб понюхати квіти, й завмерла після зробила ще один глибокий вдох.
— А що це ще крім троянд? Цитрус?
— Оооо Мерлін, Гаррі, які квіти? — Я була вдячна Браун, те що вона почала розмову.
Крім цього ми з Редлом, ніяк не взаємодіяли.
Хоча іноді він поглядав на мене в залі, або на уроках. Я ж не знала що це значить і не хотіла сама до нього підходить для того аби поговорити.

______________________________________
Дякую всім за прочитання.
І так, будуть ще декілька розділів.

Можливо хтось бажає підтримати автора (тобто мене) донатом то ось вам реквізиту монобаночки
Донатики
5375411210408378
https://send.monobank.ua/jar/6rnnovoF1J

• Дякую всім, і бажаю удачі)