Рутина

Каз не вилазив із свого кабінету вже другий день. Ні, в цьому не були винні нові фільми, за якими хотів він засісти якось увечері. Він тонув. Він тонув у вирі дуже необхідної для їх чвк бюрократії. Він не міг згадати, скільки вже прочитав доповідних і що ще йому потрібно зробити в найближчі пару днів. Прийом нових співробітників, звільнення старих співробітників, будівництво нових відсіків на базі, прийом провіанту, пошук місій, прочитання доповідей від підлеглих… І це тільки те, що міг згадати Міллер, навіть не напружуючи пам’ять.

Але саме сьогодні був день, коли зірки зійшлися раком і стали в певній позиції середнього пальця для нього та співробітників. Особливо для співробітників. Паз, його помічниця, яка зайшла з ще однією дуже важливою чаркою макулатури, вийшла звідти зі скляними очима та трьома порожніми банками міцної кави. Ну як вийшла. Вибігла в страху. Побачивши гарну злякану дівчину, матері бійці, як лицарі, пішли розбиратися, що там і чому. Але в кабінеті браві хлопці не залишилися ні на секунду: у них полетів четвертий кухоль дуже міцної кави.

Бос умив руки,  у ньго місія. Оцелот вдавав, що не помічає звіздець, що насувається.

Елай знайшов у пункті видачі провізії миючий засіб і намагався змайструвати напалм. Даремно. Дуже погане він вибрав місце для свого уроку з хімії за восьмий клас. Вікно в кабінет Міллера знаходилося прямо перед місцем, де відбувалося перетворення з рідкого на запальне. Ця ядерна суміш шманила надто сильно, що завжди спокійний Казухіра вилив на дрібного хіміка-спіногриза холодну воду. З того місця почулися верески та мати.

«Пекельний Кабінет страждань». Ось такий напис з’явився наступного дня. Спочатку Паз намагалася прати цей витвір мистецтва, але коли він прийшов назад, напис був там, але вже додався підпис «Макулатури-мена».

— Уб’ю гада, — процідила дівчина і погрожувала кулаком у бік камери. Вона знала, хто це зробив, але пред’явити нічого не могла. – Біжіть, дурні.

Записи з камери чомусь зникли. Охоронець ледве витримав убиваючий погляд злої помічниці.

Ішов четвертий день карантину «Макулатури-Мена». Паз, яка боялася заходити до кабінету, залишала бутерброди та каву біля дверей. Вони, слава богу, пропадали. Дівчина якось помітила двері, що відкриваються, і бліду руку свого начальника, яка брала тарілку з бутербродами і залишила назад порожню. У цей момент Паз видихнула. Їжу хоч би не тирять.

На п’ятий день вона все-таки зважилася зайти до цього «Пекельного кабінету Страждань Макулатури-мена». Двері зі скрипом відчинилися і… вона нікого не побачила. По всій кімнаті були розкидані купи папірців. На столі розмістилися порожні тарілки з крихтами та ще більше папірців, на яких виднілися коричневі сліди кухлів з-під кави. На стільці сиротливо весело пальто.

Швидко прикинувши, що через вікно безрука і безнога людина вийти не зможе, вона вибігла на повітря. Вона бігла швидко, розштовхуючи решту співробітників і постійно вибачаючись. Бігла Паз не довго. На одній із платформ стояв спиною до неї, склавши руки ззаду, зовсім звичайний і здоровий Казухіра Міллер. Дівчина була зраділа, але чуйка репетувала благим матюком.

— Е-е-е, Каз? Ти в порядку? – Обережно почала Ортега. Але відповіді не було, лише багатозадачливе зітхання. – Ка-аз?

— Паз, ти знаєш, що таке відпустка?

Паз здивовано моргнула. Вона, звичайно, знала, що від втоми люди починають ставити досить… дивні питання, але це було зовсім… Вона навіть не могла підібрати слова.

— Знаю. А до чого тут це?

— Цілком до чого. Люди, які пропрацювали досить довго, зазвичай мають кілька днів відпустки. Я не надавав їй належної уваги, але тепер я розумію, що відчувають люди, коли сподівабться відпочити хоча б один день. Їм треба підбадьоритися.

— І ти…

— І я посилаю всіх нахуй із їхніми чортовими паперами, папірцями, накладними, доповідними, рахунками та людьми, які пишуть нерозбірливо! — крикнув він і, якимось чином перелізши через огорожу, стрибнув у воду.

Тепер вона зрозуміла … що інваліди плавають хрінова. Вона підбігла до ґрат, на якому висів рятувальний круг. Швидко розв’язавши вузол, вона матеріла Босса, який скинув на нього стільки роботи, Каза, який через це скинувся у воду і Оцелота, який… який уявив із себе великого Сліпого та ідіота, який замовив таку дивну каву, що змушує людей йти на… кхм … обтяжені значення вчинки.

На крики втік народ і Паз уже не одна рятувала свого начальника, що гріло душу. Співробітники  не здивувалися і чекали на щось подібне. Подумаєш, начальник з глузду з’їхав, з ким не буває.

Міллера віднесли до медичного відсіку. Паз скрутили. Вона загрожувала Веному  транквілізатором і скороченням постачання тютюну. Оцелот заборонив усім давати Казу ту каву. Елай знову щось спер. Адже як цікаво минають дні.

***

Веном вдає, що сильно зайнятий, ігноруючи вбиваючі погляди Паз. Якщо та бомба і не вибухнула, то віддача реально пішла у вічі, бо так майстерно морально принижувати, вбивати, просити, розчулити і ще бозна-що, могла тільки Паз. Після того випадку її боялися всі. Крім Елая. Йому начхати з високої вежі.

Сказано зроблено. Під таким гаслом дівчина жила останні вісім років. Обіцяла – зробила. Обіцяла скоротити постачання тютюну на базу? Зробила. Навіть підпис Каза не потрібний був. Гарний шпигун завжди вміє копіювати чужий підпис. Навіть доказів проти неї не знайшлося — відеокамерами вона заходила до Каза в мед. відсік із якимись паперами. Він, коли їх побачив, спробував втекти, але не зміг.

І ось уже кілька днів у них у чвк з’явилася контрабанда сигарет. Так як Каз лежить і іноді смикається, всі кермо влади перейшли до Паз Ортеги. Якось Веному наснився кошмар, що дівчина змусила його читати всі роздруківки, намагалася закопати його в папірцях і в стопках макулатури, при цьому сміючись, як демон з пекла. Коли він прокинувся в холодному поті, Снейк захотів заспокоїтися, звично викуривши дві сигари, але виявив лише пусту пачку. На всі спроби знайти ще хоча б одну сигару наступного дня, Паз істерично засміялася, мовляв: «А ти думав я жартую? Ну ну. Твої проблеми”. Після цього його солдати потай приносили йому пачки дешевого курива, але вони були не такими і їх мало.

Паз починала щось підозрювати. Щоразу, коли вона розмовляє з Босом, її сорочка починає смердіти тютюном. Хоча вона знала, що Снейк все ще курить, але не повинно так сильно від нього шманити дешевими сигами! Їй терміново треба провести ревізію.

Два дні Веном жив спокійно. Два дні! Дресирував DD, своїх підлеглих, лежав на лежаку під сонечком. Ляпота і чудо, але потім Паз перестала проводити ревізію.

— Ти ідіот? — Ортега тримала перед собою… слово-яке-не-можна-називати-на-базі. Документ. Вона грізно нависала перед ним, бідним та лежачим. — Ти думав, що я не помічу трав’яне заспокійливе?

— А що не так? — Веном намагався зберегти обличчя. Він кинув погляд на повз Оцелота, що проходить, але той вирішив зробити швидкий тактичний відступ. Противник був надто сильний. — «Сикло», — мало не сказав він уголос.

— Та те, що у нас не використовують “трав’яне заспокійливе”, – заможним голосом сказала Паз. — У нас біологічні аптечки. Мед. відсік підтвердив, що ніхто не замовляв таких «заспокійливих». Та й воно підозріло схоже на тютюн за ціновою категорією.

Віднем приречено зітхнув. От твари… Адже хлопці з видачі обмундирування казали, що вона не помітить. Проведе він їм… посилене тренування, нема чого їм на складі сидіти. Деколи він забував, що після Каза всіма паперами займалася Паз. Яка, між іншим, провела цілу базу їхнього минулого чвк. Знайти надто підозрілі рядки у документі — надто легко для колишнього шпигуна.

— Вибач, Снейк. Але доведеться вдатися до крайніх заходів. Наші витрати на тютюн надто високі. Заощаджуватимемо. Не закуповуватимемо його два-три місяці.

Босс було хотів заперечити, адже тут Босс — він, хоч як. Але ти давай, спробуй ще посперечатися з нею. Вона втопить його в макулатурі і змусить його вивчати бухгалтерську справу. Без калькулятора, а то чого він там такий розумний.

***

Оцелот боявся, що за ним прийдуть. Ні, не Череп, ні. Вона.

Адамська був теж гарним шпигуном і вдавати, що робить дуже важливі справи — легке завдання. Перед не дуже добрими шпигунами. Але коли ще один хороший шпигун проводить ревізію і погрожує втопити всіх в безодні бюрократії, перший шпигун починає серйозно панікувати. Справді, хтось хоче займатися чимось корисним, коли всі працюють за тебе?

Він вирішив, що показово поводитись так, ніби він щось робить — буде найкращою ідеєю. І що він міг робити? Перевіряти макулатуру? Він не хоче закінчити як Каз, Ортега подумає, що це занадто підозріло. Ходити на місіі? Він особливо на них не ходив, теж підозріло. Тренувати бійців? Це більше щодо Босса, але… Але. Босс тренує їхній рукопашний бій. А він змушуватиме їх вчитися стріляти точно в ціль. Він мало не вигукнув «Так!» на всю базу, чим би тільки привернув зайву увагу Паз і був надто підозрілий.

Він підняв хлопців зранку. Бійці, які не чекали на таку підставу, були, м’яко кажучи, здивовані. Особливо якщо їх підняв сам Оцелот. Шалашаска розумів, що він здавався після всієї епопеї з ревізією дуже підозрілим, але це була мала жертва. Якщо він таким спонукає хоча б тиждень до відновлення Каза, то у Ортеги пропаде вся увага до його підозрілої персони. Адамська почував себе генієм.

Насамперед він відправив хлопців на стрільбище. Бійці, надто натхненні тим, що Оцелот їх навчатиме, навіть не надто страйкували. Один із бійців навіть вирішив покрутити своїм револьвером, але Адамська вирішив його понаставляти. Зрозумівши, що він наставив молоде покоління на шлях істинно нормальної стрілянини, він був гордий собою. Але не надто. Він не хоче бути підозрілим.

Час минав, а Каз не наважувався виходити з меду. відсіку. У нього вже не було ідей для тренувань, від чого Паз, як він думав, був надто підозрілим. Він якось вирішив провідати Міллера, але швидко вийшов, бо почув:

— Пьшли зі своїми документами!

Це все дуже нервувало Оцелота і через це він уже навіть бійцям здавався надто підозрілим. Але не для Паз, як не дивно. Вона ходила по платформах зі своїми паперами та ручкою за вухом, звіряючи цифри за покупки та переглядаючи товар, що вони купили. Як показала практика, контрабанда може бути не тільки в мед. відсіку.

На нервах були всі. Крім Елая. Йому як завжди начхати. Біда минула, думали вони. Але Паз як нутром чула, що на інших платформах твориться безлад. За куплений ігровий автомат «Пакмен» та записаний у документах як «системний блок з монітором», технарі отримали по шапці.

Паз сиділа в їдальні, тримаючи в одній руці стопку паперів, а в другій руці кухоль з ядреною кавою, яка категорично заборонена Казухірі. Навпроти сидів і їв сніданок Оцелот.

— Занадто багато фігні в документах і надто багато роботи, яку мали виконати, хоча не виконали. Якось підозріло, — задумливо промовила дівчина, зробивши ковток навіть не скривившись.

У Оцелота серце пішло в п’яти.

***

Елаю було начхати. З високої вежі чвк. Він щільно окупував це налаштування, де жив Психо Мантіс.

Його солдати гралися десь унизу. Зла, як Сатана, Паз Ортега носилася по всій базі зі своїми позаплановими перевірками. Через такий дурдом ніхто не помітив зникнення миючих засобів і трохи бензину. Він прийняв до уваги свою помилку. Потрібно ретельніше підходити до вибору місця своєї переносної лабораторії. Нагорі ніхто не повинен був почути цей шмон від напалму.

— Люблю запах напалму вранці, — промовив жіночий голос сходів, чим дуже здивував хлопчика. — Цей запах все ще чути, як би ти його не намагався приховати.

Він упізнав цей стомлений голос. Злегка писклявий, по-дівчачому солодкий голос Паз Ортеги, демона папірців всієї чвк. Вона піднімалася сходами зі стопкою папірців, які розліталися по всій платформі

— Не віддам.

— І не збиралася забирати, – хмикнула вона і підсіла ближче до нього. Вона поклала поруч стос документів. — Для цього маєш Снейка. Мені дуже мало платять, щоб я відбирала у тебе речі.

Елай глянув на неї скоса. По базі ходили чутки про ту каву, яка Казухіру Міллера ледь у могилу не звела, але щоб ось так вона діяла на цього демона — нонсенс. Він зробив собі замітку стягнути це диво.

— І чого ти прийшла? – сплюнув він. Від погляду Ортеги, з яким вона подивилася на нього, хотілося плакати, ось настільки він був втомленим. Але Елаю начхати, втім, нічого нового.

— Є запальничка? — на її запитання Елай заперечливо похитав головою. Вона знову зітхнула і потяглася до його кишені, старанно відбиваючись від нього. — Не бреши, я ж знаю, – запальничка нарешті була в її руках.

Елай невдоволено підняв брови. На його подив, вона її не викинула. З кишені вона дістала пачку, що підозріло нагадує ті сигари, які любив викурювати Віднем. Його підозри підтвердилися, вона вийняла з пачки одну штучку і підпалила. Паз піднесла сигару до губ і почала кашляти.

— Господи, як це можна курити. Херня, а не заспокійливе. Мабуть, треба скоротити постачання тютюну на більший термін, — сказала вона і потяглася до папірців. П’ять секунд вона дивилася на стопку макулатури, потім швидко окинула поглядом підлітка і зупинила погляд на вибухонебезпечній рідині. — Ти робив напалм? Зараз його й перевіримо… — вона швидко дістала недо-напалм і вилила на папір.

Елай нічого не встиг зробити, як вона чиркнула запальничкою і викинула купи паперу, що спалахує на повітря, вигукнувши:

— Та щоб вас бухгалтера покусали, бездарі, що не вміють писати нормально!

Оцелот, що проходив унизу, який не хотів виглядати занадто підозріло, чортихнувся і побіг на склад знищувати запаси кави. Перший постраждав, друга з’їхала з глузду. Більше це пекло він терпіти не може.