Рукавички

На вулиці вже лежав сніг,було доволі прохолодно, а на вечір небо ставало червоним-червоним, неначе калина. І от, ввечері під світлом світлофорів та магазинах на узбічччі кралася фігура у чорному. З ніг до голови, все було чорним, окрім його лиця, на якому були білі вуса. Такий контраст міг налякати людей, ще й через свій зріст, та чоловіка це не непокоїло. Вийшовши з магазину, в який він зайшов по дорозі додому, він почав шукати по кишеням свого пальто рукавиці. Не намацавши їх там, він став розуміти, де вони, коли згадував ранок.

Зранку все так гарно блискотіло, в квартирі було світло та затишно, а на кухні вже пахли млинчики. Прийшовши на кухню, сонний Павло обійняв зі спини чоловіка з яким жив, чим і налякав його.

– Господи-прости! Павло!

– Ну я. А чого ти лякаєшся? Окрім мене і тебе тут ніхто не живе.

– Та в мене тут млинці, я тебе хотів потім йти будити, бо ти ж спиш ото довго.

Від такого, серце чоловіка потануло, він посміхнувся лагідно й притулився до тім’ячка Симона. Потім прийшов час для сніданку, коли вже все було готово, і тільки вже потім вусань міг точно сказати, що то був добрий ранок. Та ідилія довго не тривала, треба було збиратися і бігти на роботу, тому він в торнадо з сорочками та штанями забувся про рукавички. Йому навіть зав’язав краватку його співмешканець, з деякою турботою, тоді Скоропадського поплавило зовсім, він не міг не поцілувати чоловіка, хоч і дуже поспішав, а рукавички забув.

Він вирішив, що коли він прийде додому, журналісту точно буде непереливки. І ось, момент, приходить додому Павло, весь нахмурений, йде до Симона на розборки, але знаходить його не на балконі, а в його кімнаті, де той сидить пише сюжет. Як тільки він бачить чоловіка, він моментально до нього підліта, несеться, Петлюра вже готується до найгіршого, але його беруть до себе, піднімають над підлогою і починають лоскотати. Від сміху лице в молодшого червоніє, він дзвінко сміється на всю квартиру, аж доки його не садять на ліжко. В цей момент його знову лоскочуть і ледь заспокоївся русявий, він знову починає сміятися від лоскоту.

– Це ти мене спеціально причарував, щоб я рукавиці сьогодні забув? Тепер маємо холодне лоскотання!

– А може й спеціально – крізь сльози сміху проговорив Симон й продовжив сміятися.

– Ох ти диви які ми хитрі! Зовсім я тебе розбалував, чари тут свої наводиш на мене знову. – басисто засміявся той й перестав лоскотати Петлюру, аби дати йому заспокоїтися.

Врешті, коли Симон таки заспокоївся, він поглянув на Павла, посміхнувся й наставив руки для обіймів. Високий чоловік його обійняв, але відпускати не став, бо засумував за ним.

– То я тепер офіційно відьма?

– Ще й яка, ого. Навіть не уявляєш. Вже відьма моя, бо мене причарувала одного разу.

– І надовго?

– Як бачиш. – хрипло посміявся той й відпустив чоловіка.

Він обожнював його, обожнював проводити час разом з ним у будь-який спосіб, тож він після вечері запропонував журналісту те, від чого він відмовитися точно не міг. Він запропонував йому подивитися фільм за чаєм, ще й смаколиків купив. Як і думалося лису, Симон не відмовився і вони сіли дивитися різдвяний фільм під велитенським теплим пледом. Павло знав, що свято ось-ось настане, тому всіма силами намагався підтримувати святкову зимову атмосферу. Сіма той ще мерзляк, тому блондин по можливості його обіймав, аби зігріти, ще й замотував у плед. Так і закінчився цей вечір, з розмореним сплячим Симоном на плечі в Павла, доки той намагався не заснути, аби донести птаху в постіль і самому лягти поряд й бачити чудові світлі сни.