Руйнування починається з середини

Холодні долоні стискають горло, без жодного наміру припиняти тиск
В очах непохитна впевненість у своїх діях. І відсутність будь-якого страху. Це злість, ненависть, звіряча агресія, яка поглинає з головою.
Вогонь замінює кров у венах.
Згоряючи зсередини, прагне захопити із собою в пекло, аби не одному, тліти в агонії.
Очі втрачають зв’язок із реальністю і нарешті хватка слабшає.
По венах знову запускається кров, і вона ніби холодить шкіру зсередини.

Пальці тремтять від контрасту внутрішніх температур. І втрачений вогонь, повертає  здоровий глузд. Слідом за прохолодою приходить страх до вчинку, що вчинили руки.

Два страхи в очах зустрічаються один з одним. І губляться в глибині самотніх душ. Вони замовкають, накриваючись ковдрою. Охолоджуються і віддаляються.

Їм обом потрібен час, подумати, знайти слова та сили їх вимовити і ще більше сил, щоб почути.
Це безповоротня зміна у їх взаєминах, бо навіть якщо страх і забився в кут, він не зник, він завжди пам’ятатиме.
Реакції вже закладено у набутий інстинкт